Зелений курс: виклики і ризики для України

У нашої країни є значні можливості стати важливим гравцем у новій економічній парадигмі Європейського Союзу

Сьогодні Україна є єдиною країною, яка офіційно започатковує діалог з Євросоюзом щодо долучення до European Green Deal. І цей діалог має певні результати – Україна вже є частиною консультацій щодо впровадження Carbon Border Adjustment Мechanism (СВАМ). Офіційні документи Європарламенту і Єврокомісії, а також неофіційна інформація за результатами діалогу з ЄС підтверджують, що для третіх країн, з якими є Угода про асоціацію або зону вільної торгівлі, може використовуватися індивідуальний підхід щодо застосування СВАМ. Скоординована системна політика, вироблена урядом влітку цього року, дала змогу досягти цього результату.

Про це заявила Ольга Стефанішина, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, в ході «Дня сталого розвитку», проведеного Європейською Бізнес Асоціацією. GMK Center публікує тези її виступу:

– Коли ми почали 4-5 місяців тому готувати позицію України для переговорів щодо долучення до European Green Deal, ми зрозуміли, що нова зелена політика – це нова економічна парадигма, енергетична політика, інноваційна політика. Це вже виходить за межі лише кліматичних та екологічних амбіцій.

Індивідуальний підхід щодо застосування СВАМ –  це вже важлива перемога, але, звісно, це тільки початок шляху та діалогу з ЄС. Що ми маємо на сьогодні?

Хоча політично зелений курс лише починає розвиватися, Європарламент і Єврокомісія уже ухвалюють нове законодавство на основі цієї парадигми. Зараз у роботі перебувають близько 40 різних актів ЄС, які стосуються зеленої екологічної, енергетичної, промислової політик. Наприклад, улітку був змінений регламент з питань ринкового нагляду на основі цієї політики.

Наша заявлена позиція є такою: найкращим механізмом залучення України до формування політик у рамках зеленого курсу буде раннє долучення на етапі розроблення актів ЄС. Це важливо, щоб одразу розробляти наше законодавство із урахуванням зеленого курсу, а не вирішувати потім, як нам його адаптувати й чи адаптувати взагалі. Сьогодні ми ведемо переговори стосовно того, як це зробити. Така практика є у країнах Європейської економічної зони, які мають статус спостерігача в комітетах, що розробляють акти ЄС.

Також на високому політичному рівні ми закріпили кілька пріоритетних напрямів – це співпрпраця з питань трансформації вугільних регіонів, розвитку водневої економіки й енергоефективності. Третя сфера була визначена як пріоритетна, оскільки Україна вже показала достатній прогрес у цьому напрямі. У сфері енергоефективності ми маємо найбільший потенціал щодо залучення додаткового фінансування.

Звісно, ми бачимо багато викликів і ризиків зеленого курсу для України, але зараз більше концентруємось на можливостях, які отримаємо завдяки долученню до цієї нової реальності.

Важливо розуміти, що раніше, коли ми, наприклад, виконували Угоду про асоціацію, ми говорили про інтеграцію України в торговельну політику, яка формувалась десятиліттями. Сьогодні у нас є значні можливості стати важливим гравцем в новій економічній парадигмі ЄС.

Саме тому вже найближчим часом ми зможемо зробити і свій внесок у розвиток зеленої економіки. Парламент готує до розгляду низку законопроектів, зокрема про управління відходами та інші. Це нові можливості та створення фактично нових ринків за рахунок адаптації до тих політик, які є пріоритетом у рамках зеленої економіки.

Одним з додаткових напрямів в економічному контексті ми бачимо долучення України до альянсів, які почали формуватися в рамках зеленого курсу. Це водневий, «батарейковий» і промисловий альянси. У рамках цих альянсів немає особливої прив’язки до кордонів ЄС. Є одна основна ціль – створити нові ланцюжки постачання, переорієнтувати виробництво. Щодо кожного з цих альянсів Україна розглядається як пріоритетна країна. Україну запрошують до цих ініціатив, а не ми просимо залучити нас до них.

Слід зазначити, що ці альянси не обмежені ні кордонами, ні участю лише державних інституцій. До таких альянсів можуть приєднуватися й великі корпорації, окремі компанії, асоціації. Усі події зараз розвиваються дуже швидко, тож нині найкращій час, щоб український бізнес долучився до цих альянсів і далі інтегрувався у відповідні економіки. Подібних альянсів буде створено ще багато.

Як людина, яка просуває щодня цю тематику, можу підтвердити, що альянси – це нова проривна точка для України і для українського бізнесу зокрема. Зі свого боку держава готова просувати інтереси українських компаній.