«Зелена» модернізація для одних означає витрати, а для інших доходи

Українські компанії мають проаналізувати, як «зелена» модернізація вплине на бізнес, та шукати свою вигоду

Чи зможе Україна виграти від того, що із запізненням впроваджує нові технології? Чи зможе українське машинобудування заробити на тому, що у «Нафтогазу» є величезна кількість викидів метану й дуже щільне регулювання? Про це під час відкритого обговорення «Зелений перехід у промисловості: як зробити екологію частиною стратегії», що було ініційовано компанією «Сентравіс», розповів радник голови правління НАК «Нафтогаз України» з питань розвитку низьковуглецевих бізнесів і зеленого курсу ЄС Олексій Рябчин. GMK Center публікує тези його виступу.

– Клімат – це не просто «зробимо світ чистішим». Ні. Це відмова від викопного палива. Весь світ намагається вирішити питання вичерпності ресурсів. Першим програло вугілля. На теренах Європи його вже майже не залишилось. А там, де залишилось, його економічно важко добувати. До того ж вугілля є найбільш брудним паливом для клімату й довкілля. Під вугільний проєкт фінансування не знайдеш. На модернізацію, можливо, азійські колеги ще дають, однак це одразу викликає певні геополітичні ризики. От наші власники вугільних станцій, як приватних так і державних генерацій, мають величезні проблеми у зв’язку з тим, що в них застаріли блоки, які треба модернізувати. Працювати їм залишилось зовсім мало, тому є питання: чи варто це робити? Мабуть, варто, тому що необхідно думати з точки зору відповідального бізнесу. Ці вугільні станції впливають на мешканців міст, які там живуть. Ми маємо дивитися на всі аспекти цієї проблеми: кліматичні, екологічні, соціальні, економічні.

Один з аспектів клімату – це енергоефективність, тобто, зменшення умовних видатків на одиницю продукції. І це, мені здається, якраз про конкурентоздатність нашої продукції. Ми ще «доїдаємо» радянські спадок. На наш вік його вистачить. Але яку економіку ми залишаємо для наших дітей та онуків? Зараз ми маємо прекрасний шанс здійснити «зелену» модернізацію. Причому ми потрапляємо не в першу хвилю – у нашої країни немає стільки грошей, аби виділяти по €300-400 млн на експериментальні водневі установки. Можливо, ми ввійдемо в наступний цикл, коли ці технології стануть дешевшими. І ми від цього тільки виграємо, як, наприклад, виграємо від того, що в нас дешевий мобільний телефонний зв’язок. У Європі та в Сполучених Штатах він дорожчий, бо вони ще й досі відбивають витрати на обладнання. Можливо, таким самим шляхом ми підемо й тут, і від цього обов’язково виграємо.

Європа до 2030 року намагається скоротити викиди на 55%, а до 2050 стати климатично нейтральною. У зв’язку з цім планується прийняти пакет з 12 законопроєктів. Там буде СВАМ, підвищення екологічних і кліматичних податків, вимоги щодо використання зеленої енергетики, та система торгівлі викидами. Весь відповідальний український бізнес має стежити за цими змінами. Аналізувати, як вони вплинуть на нас, а як – на європейський ринок.

«Зелена» модернізація для одних означає витрати, а для інших це можуть бути доходи. Наприклад, у «Нафтогазу» є величезна кількість викидів метану й дуже жорстке регулювання. Але від цього можуть виграти виробники метанових фільтрів та певного обладнання. Або, можливо, ми зможемо використовувати цей метан для інших виробничих процесів.

Тому ключові слова – біотехнологія, енергоефективність, водень. Зараз весь бізнес, я певен, думає, чи треба буде йому за 5-10 років купувати саме «зелену» енергію. Не лише атомну, яка, умовно кажучи, вже декарбонізована, а «зелену» енергію. Можливо, є сенс побудувати вітропарк чи сонячну станцію, і показувати, що ти маєш частку «зеленого» тарифу. В умовах невизначеності той, хто прийме вдале рішення на відчутті, на інтуїції, точно буде у виграші.

Наприклад, для «Нафтогазу» труби – це витратний матеріал. Тобто кожного дня необхідна велика кількість труб, і треба аналізувати, на якому етапі потрібні будуть низьковуглецеві труби. Можливо, вони нам знадобяться, щоб мати доступ на преміальні європейські ринки. Чи не знадобяться, якщо ми не продаватимемо наш газ до Європи й зменшимо енерговитрати промисловості.

Кліматична нейтральність Європи означає відмову від природного газу. Європейці намагатимуться замінити його воднем. Це вже відчувається: наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку дуже неохоче надає інвестиції на збільшення газовидобутку, фінансування майже неможливо залучити. Але можливо залучити інвестиції у зменшення викидів метану, в енергоефективність процесів та на «зелену» трансформацію. В Європейському Союзі тривають запеклі дискусії щодо газу, і рішення поки що не прийнято. Газ ще точно років 20 будуть використовувати, однак він щодо нього збільшуватимуться екологічні та кліматичні регуляції. Від цього залежатиме ціна на газ.

Зрозуміло, що в Європі намагатимуться зробити все, щоб водень став більш рентабельним. За низької ціни на газ, за низьких податків на викиди СО₂ чи метану використання водню нерентабельне. Тому Carbone price відігратиме суттєву роль у підвищенні вартості та створенні альтернативи.

Ми бачимо, як українські металурги та енергетики ставлять собі кліматичні цілі на 2040-2050 рік. «Нафтогаз» теж поставив собі кліматичну ціль на 2040 рік. Для компанії це означає, що газ не будуть споживати. Тому я дивлюсь на газ як на джерело доходів, які ми отримуємо зараз, але це джерело коштів для «зеленої» трансформації нашої країни. Однак для цього треба дуже багато зробити. Чи зможемо ми виробляти стільки газу для труби й мати її, щоб транспортувати водень до Європи, чи це буде «зелений» водень? Чи буде в нас локальний ринок, чи будуть наші металурги споживати водень? Бо тоді його будуть ще більше виробляти й в Україні.

Тому дискусія триває, і я радий, що бізнес дедалі більше долучається до «зеленого» тренду. Зараз ми на порозі дуже цікавих змін. За рік-два треба приймати рішення, створювати ринки й рухатися «зеленим» курсом.