sports.yahoo.com

Лідер відмовляється від боротьби за перше місце, ефективність виходить на перший план

Наприкінці вересня ArcelorMittal і Cleveland Cliffs оголосили про те, що вступили в зобов’язальні відносини з приводу купівлі-продажу 100% акцій ArcelorMittal USA. Периметр угоди включає 6 сталеплавильних заводів, 8 підприємств з фінішної обробки продукції, 2 активи з видобутку залізної руди й виробництва окатишів, а також 3 підприємства, задіяних у видобутку вугілля й виробництві коксу. Угоду планують завершити вже до кінця 2020 року, після отримання схвалення від регуляторів.

Те, що зміна лідера серед виробників сталі відбудеться за підсумками цього року, мало хто сумнівався. Минулого року ArcelorMittal насилу втримав першу позицію з показником виробництва в 97,3 млн т. Другий у списку – Baowu Group – відстав лише на 1,8 млн т. З огляду на те, що під впливом COVID-19 ArcelorMittal вимушено зупинив низку потужностей у всьому світі, а Китай встановлює нові виробничі рекорди, за підсумками року Baowu і так мала стати «новим королем». Але угода з продажу американських активів фактично означає відмову від претензій на роль найбільшого виробника сталі в світі.

Свого часу статус «виробника номер один» давав багато. У середині 2000-х, коли ринок сталі активно зростав, між компаніями точилася боротьба за об’єкти поглинання, щоб розширити свій вплив і вийти на омріяне перше місце. Саме прагнення Лакшмі Міттала стати першим дало Україні можливість вигідно продати «Криворіжсталь», коли Arcelor і Mittal Steel на аукціоні змогли підняти ціну в 2,5 раза – до $4,8 млрд.

Часи змінилися. Тепер гонитва за обсягами не приносить додаткової вигоди. Ринок перебуває в довгостроковій стагнації, страждає від проблеми надлишкових потужностей. Стратегії компаній спрямовані не на зростання, а на підвищення стійкості, ефективності, віддачі від одиниці продукції.

У таких умовах лідерство виявилося обтяжливим. За статусом «№1 за обсягами виробництва» ховається статус «№74 з рентабельності за EBITDA» у 2019 році серед 85 публічних компаній – виробників сталі, «№42 за рівнем Чистого боргу до EBITDA» з показником 4,1.

Можна сказати, що компанія тепер розхльобує результати своєї активної M&A-політики на початку й у середині 2000-х. Заводи ArcelorMittal у США були сконцентровані з кінця 1990-х по 2004 рік. На сьогодні це активи сумарною потужністю 20,3 млн т сталі на рік, 90% з яких виробляють її за традиційною технологією «доменна піч-конвертер». Це заводи побудовані в 1960-1970-х роках і потребують інвестицій. У ЗМІ зазначається, що активи компанії в США не вирізняються високою ефективністю і програвали конкуренцію більш сучасним електросталеплавильний заводам. Є також труднощі в логістиці готової продукції. У ЗМІ також відзначається високий вплив профспілок на роботу цих підприємств, що ускладнювало оптимізацію витрат. Завантаженість потужностей ArcelorMittal USA в 2019 році становила близько 60% при середній для США рівні 80%.

Не можна сказати, що купівля італійського банкрута Ilva та індійського Essar зробила ArcelorMittal сильнішим. Це ще одне підтвердження того, що M&A-угоди в сталевій галузі приносять більше вигоди продавцю, ніж покупцеві. Ці активи здавалися можливістю для зростання. Але в кризовий час, по суті, стали тягарем. У травні компанія змушена була залучати додатковий капітал, при цьому вельми дорогий – випустити акції на $0,75 млрд і конвертовані облігації на суму $1,25 млрд із купоном 5,5%.

ArcelorMittal мав зробити вибір і пожертвувати чимось заради збереження конкурентоспроможності і стійкості. У липні ArcelorMittal оголосив про плани реструктуризації свого бізнесу для протистояння наслідкам пандемії COVID-19, а також вивільнити до $2 млрд за рахунок продажу активів. Абсолютно обґрунтований хід.

Вибір припав на американські заводи. При цьому, за даними Citibank, активи ArcelorMittal у Канаді й Мексиці є ефективнішими, ніж у США, і приносили компанії в 2018-2019 рр. $95 на тонну сталі в порівнянні з $60 на тонну в США. За даними ЗМІ, про продаж ArcelorMittal USA компанія почала думати ще рік тому.

Але ArcelorMittal не позбувся своїх активів, а по суті, обміняв їх на частку в уже інтегрованому бізнесі, в якому отримає 16% акцій. У вигляді грошового платежу компанія отримає лише $500 млн. Але більш важливо, що з балансу буде деконсолідовано (виведено) борг в розмірі $2 млрд.

З урахуванням боргів ArcelorMittal USA сума угоди становить $3,3 млрд. ArcelorMittal в своєму прес-релізі про можливості, що відкриваються для компанії в результаті продажу, вказав, що угода передбачає мультиплікатор до EBITDA на рівні 6,0, з урахуванням середнього значення EBITDA за цикл 2017-2019 роки. Це вище середньогалузевих 5,0, тим більше в такий складний для галузі момент.

Але дана сума не є захмарною платою. Невисока ціну угоди показує, скільки Cleveland Cliffs заплатив за тонну сталеплавильних потужностей, а саме – $162 за тонну, що в 6 разів менше, ніж коштує будівництво нових електросталеплавильних потужностей (близько $1000 за тонну). І це сума з урахуванням боргу, але без вирахування вартості інших активів, які увійшли до угоди (виробництво ЗРС, видобуток вугілля). Тобто фактично за металургійні заводи заплатили ще менше.

Умови здаються вигідними для покупця. Тим більше, що застарілі та неефективні активи не мали бути проблемою для Cleveland Cliffs. Інтегрована модель має давати компанії можливість завантажувати заводи навіть у разі погіршення кон’юнктури. Для Cleveland Cliffs важливо забезпечити собі ринок збуту, оскільки ArcelorMittal USA був її найбільшим клієнтом, що забезпечував 50% продажів. Проблеми в клієнта – проблеми в продавця. І тут цілком могла бути ситуація, що не купити ці заводи не можна було. Своїм прагненням продати бізнес в США ArcelorMittal не залишав вибору для Cleveland Cliffs.

Це друга аналогічна угода M&A для Cleveland Cliffs за останній рік. У березні цього року було завершено угоду з купівлі іншого великого виробника сталі в США – AK Steel. Мотивація для угоди була аналогічною – зберегти великого покупця, який забезпечував 30% продажів і мав проблеми. Словом, тепер Cleveland Cliffs – другий найбільший виробник сталі в США і щасливий володар проблемних заводів. Але інтегрована модель може дати компанії шанс наростити продажі та конкурувати з більш дрібними й ефективними електросталеплавильними заводами.

Акціонери обох компаній вірять в успіх операції. Акції і продавця, і покупця зросли більш ніж на 10% в перші дні після угоди. Невдоволені лише кредитори: Moody’s поставили Cleveland Cliffs на перегляд з метою зниження кредитного рейтингу.

Ще одна особливість: про угоду оголосили фактично перед президентськими виборами, що дещо ризиковано для покупця. Раніше гравці висловлювали стурбованість долею імпортних митних тарифів на сталь у разі перемоги кандидата від демократів. Хоча масштабні заходи протекціонізму настільки фрагментували світовий ринок, що вийти з цієї системи вже практично неможливо.

Резюмуючи, хотілося б відзначити, що ця угода – важливий момент для всієї галузі. Лідер відмовляється від боротьби за перше місце, ефективність виходить на перший план. Виробник ЗРС повністю змінює бізнес-модель і йде у виробництво сталі. Можливо те, що ми бачимо в США, – це формат майбутнього металургійної галузі. Інтегровані заводи програють конкуренцію гнучким електросталеплавильним, особливо з огляду на прагнення до досягнення цілей сталого розвитку. Інтегровані заводи потребують вертикальної інтеграції так само, як і постачальники ЗРС, попит на яку в довгостроковому періоді буде відчувати тиск.

Матеріал також опублікований тут.