Як вибори в Індії вплинуть на сталеву промисловість

26 травня 2014 року Нарендра Моді став 15-м прем’єр-міністром Індії, пише Ашима Тяги в колонці для The Barrel Blog. Його прихід до влади супроводжувався істотним народним піднесенням.

Сьогодні, п’ять років по тому, коли Індія знову переобирає владу, відчуття щодо політичної ситуації в країні неоднозначні. Єдине, що можна упевнено стверджувати – глобальне співтовариство дуже пильно стежитиме за результатами виборів в Індії.

Політика нинішнього уряду викликає запеклі дебати всередині країни. Багато хто ставить під сумнів розрахунок ВВП і дані про рівень зайнятості, критикує негативний вплив демонетизації на торгівлю і непрофесійний підхід до впровадження податку на товари й послуги, вказує на тяжкий стан аграрного сектора.

Але не можна заперечувати й важливі досягнення уряду Моді, серед яких – реалізація інфраструктурних проектів світового класу, ухвалення закону про банкрутство з механізмом врегулювання заборгованості, спрощення правил ведення бізнесу та усунення значної корупції в державному секторі. Саме тому індійська сталева промисловість, перспективи якої дуже залежать від інфраструктурних проектів та розвитку будівельного сектору, сподівається на другий термін прем’єр-міністра Моді.

Очікується, що в майбутньому Індія споживатиме дедалі більше. Це викликає величезний інтерес з боку глобальних виробників і хедж-фондів до обтяжених боргами індійських сталеливарних компаній. У 2018 році Індія змістила Японію з позиції другого найбільшого виробника сталі у світі. За прогнозами Індійської асоціації виробників сталі, попит на сталь у країні у 2019 році зросте на 7,1%.

Залучення світових сталевих гігантів

Такі компанії, як ArcelorMittal і Nippon Steel & Sumitomo Metals, роками чекали можливості проникнути в цю прибуткову зону з високим споживанням. Шляхом створення спільного підприємства вони нарешті змогли зробити перший успішний крок на цьому шляху, придбавши Essar Steel у рамках процесу врегулювання заборгованості.

Але від самого початку було зрозуміло, що ведення бізнесу в Індії – особливо будівництво нового сталеливарного заводу – нелегка справа. Приклад є історія POSCO.

У 2005 році POSCO India підписала меморандум про взаєморозуміння з урядом штату Орісса, що володіє великими запасами високоякісної залізної руди. Мета – будівництво інтегрованого сталеливарного заводу потужністю 12 млн т сталі на рік із вкладенням $12 млрд інвестицій. Тоді це назвали найбільшим прямим іноземним капіталовкладенням у країну. Проте проект викликав опір з боку місцевого населення.

Земля, призначена компанії, протягом кількох років не використовувалася і зрештою була вилучена. POSCO, зі свого боку, стверджувала, що завод не може бути побудований, доки компанія не отримає виняткове право на добування залізної руди з шахти. У 2018 році земля була передана індійській сталеливарній компанії JSW, яка запропонувала побудувати з нуля на тій самій ділянці великий завод.

У міру зростання привабливості Індії для міжнародних сталеливарних компаній зростає і бажання індійців захистити свою галузь.

З моменту входження нинішньої команди в Міністерство сталі воно тісно співпрацює з індійськими компаніями, щоб допомогти їм побудувати конкурентні на світовому ринку сталеливарні підприємства. Галузь, своєю чергою, активно намагається привернути увагу уряду до перекосів у міжнародній торгівлі та інформує про структурну неефективність усередині країни, яка ускладнює конкуренцію з іншими, більш зрілими виробниками сталі.

Сталевий сектор націлений на торговельну політику

Зміна динаміки світової торгівлі в 2015-2016 роках негативно вплинуло на індійську сталеву промисловість. Виправити ситуацію допомогла торгова політика: запровадження мінімальної імпортної ціни, антидемпінгових і захисних митних тарифів. Рентабельність індійської сталевої промисловості підвищилася. Дані Platts вказують, що більшість ключових індійських підприємств скоротили свою присутність на міжнародних ринках і продовжують дотримуватися стратегії «вітчизняний ринок передусім». Міністерство стали Індії підтримує таку політику, вважаючи що це сприятиме реалізації стратегії прем’єр-міністра Моді «Виробляй в Індії».

Хоча минулого року значного збільшення імпорту сталі в країну не спостерігалося, індійські заводи все одно намагаються захистити себе від так званого несправедливого імпорту. Сталеливарники рішуче виступають проти пільгових тарифів у рамках угод про вільну торгівлю з Кореєю, Японією, АSEАN і APTA, а також підписання Всестороннього регіонального економічного партнерства (RCEP) між 16 країнами.

Минулого року стався перелам у розвитку індійських металургійних заводів. Вони стали дедалі частіше звертати увагу на внутрішній ринок. Як імпорт, так і експорт з країни скорочувалися протягом більшої частини року. Утім, дані Об’єднаного заводського комітету Індії свідчать, що імпорт з квітня 2018 року по березень 2019 року становив 7,84 млн т, тоді як експорт – 6,36 млн т, що на 4,7% вище і на 33, 9% нижче відповідно. (…)

З огляду на позитивні ділові настрої щодо розвитку інфраструктурних проектів – нинішніх і майбутніх – сталеливарні компанії Індії сподіваються на десятиліття постійного зростання попиту на їхню продукцію. Ще одним обнадійливим фактором є низький рівень урбанізації Індії – 66,8% населення, як і раніше, мешкає в сільській місцевості. Це може стати серйозним стимулом для зростання споживання сталі всередині країни.

Місцеві підприємства хочуть самостійно задовольнити зростаючий попит і перешкодити імпорту металопродукції з інших країн. Цього більш ніж достатньо, щоб прагнути збереження влади Моді. Переформатування парламенту, швидше за все, створить невизначеність на ринку. З боку індійської промисловості це може розглядатися як невдача. Адже, можливо, їй доведеться заново відстоювати свої інтереси у владних колах. Що стосується світової сталеливарної промисловості, то її перспективи на великому і зростаючому ринку Індії також перебувають у підвішеному стані.

Переклад і адаптація Ілони Македон

Повну версію колонки Ашими Тяги читайте на S&P Global Platts