Як українській руді утриматися на китайському ринку

Традиційно світовий ринок залізної руди залежить від Китаю, оскільки це найбільший виробник сталі й найбільший імпортер ЗРС. Цього року роль КНР стала ще більш вираженою. Китайська економіка перша пережила спалах пандемії COVID-19 і перша почала відновлюватися.

Китай – одна з небагатьох країн, де у 2020 році очікується зростання виробництва сталі. За оцінками World Steel Association, виробництво сталі в КНР цього року збільшиться на 1,0%. Відповідно, зростатиме й китайський попит на ЗРС.

За 4 місяці 2020 року китайський імпорт залізної руди вже зріс на 5,3% у річному обчисленні. Для постачальників ЗРС відкрилося «вікно можливостей». Зокрема, українські гірничо-збагачувальні комбінати збільшили відвантаження залізорудної продукції до Китаю. Це вимушений крок, зумовлений зниженням попиту на ринку ЄС через карантинні обмеження.

Важливо пам’ятати, що Україна не є основним постачальником ЗРС для Китаю. Це місце посідає Австралія. І для неї «вікно можливостей» є ще ширшим, ніж для України. Витрати на доставку продукції до КНР для австралійських компаній майже на 60% нижчі, ніж для українських. Собівартість виробництва ЗРС в Австралії в 2,0-2,5 рази менша, ніж в Україні. Бразилія, основний конкурент Австралії, ще не оговталася від спалаху коронавірусу й не може продовжувати поставки ЗРС у колишніх обсягах.

Австралія експортує ЗРС з 1960-х. Австралійський уряд систематично підтримує залізорудну галузь, зокрема, надаючи знижки на сплату портових зборів і вартості навантажувальних робіт у портах експорту. У деяких випадках відшкодовується частина сплачених рентних зборів.

В Україні немає економічної політики, що підтримує розвиток залізорудної промисловості. В українському медіа-просторі ця галузь позиціонується виключно як сировинна, яка не створює високотехнологічних продуктів і тому не варта будь-якого стимулювання. Але будьмо відверті: підвищення ставок ренти на залізну руду не дасть можливості автоматично створити високотехнологічне виробництво в Україні. Але при цьому ми можемо втратити те, що вже маємо.

У 2019 році виробництво ЗРС в Україні майже не змінилося в порівнянні з попереднім роком, а виробництво найбільш технологічних продуктів (окатишів) скоротилося на 3,1%. Якщо взяти більш тривалу ретроспективу, побачимо, що з 2014 року виробництво ЗРС загалом падає в середньому на 2,0% щорічно. Підвищення ренти на видобуток залізної руди лише сприятиме цій негативній динаміці, в тому числі через втрату ринку Китаю, де у нас сильні конкуренти.

На цьому тлі ідея відтермінування на рік підвищення ренти на залізну руду видається доречним. Українська держава не може підтримати галузь. Достатньо хоча б не погіршувати умови її діяльності у складних умовах.

Оригінал матеріалу опублікований тут