Як управляти командою під час війни

Практика управління персоналом мирного часу практично не працює під час війни, треба шукати нові підходи

Нікого з нас не вчили жити та працювати під час війни. Але ми змушені адаптуватися та боротися, бо іншого виходу просто немає. Один з головних викликів воєнного часу – управління командою. Що робити, якщо частина співробітників пішли на фронт, а частина поїхали до безпечніших регіонів країни або за кордон? Який режим роботи встановити? Як зберегти мотивацію? Запитань багато, і хочу розповісти, як ми шукаємо на них відповіді.

Перші проблеми

Після перших ракетних ударів 24 лютого наша компанія передусім потурбувалася про безпеку співробітників. Щоб нікого не наражати на ризик, ми зупинили виробництво. Після оцінки ситуації та розстановки пріоритетних завдань почали шукати й купувати амуніцію, а також все необхідне мобілізованим співробітникам.

Найголовніше питання, яке нас хвилювало насамперед – як запустити роботу в цехах. І хоча поставок сировини не було (наш основний постачальник зупинив виробництво), ми проаналізували запаси у нас на складах і знайшли рішення, як зробити продукцію під наявні замовлення.

Це було дуже важливо – і для наших клієнтів, і для команди. Робота допомагає трохи відволіктися та сфокусуватися на мирному рутинному процесі. А найголовніше – дає змогу платити зарплату та дає надію на майбутнє.

«Воєнний» режим

За останні чотири місяці ми в «Сентравісі» виробили певний «воєнний» режим роботи:

• 12-годинний робочий день замість 8-годинного. Коли працюють сирени повітряної тривоги, наші співробітники вимикають обладнання та йдуть у бомбосховища. Виходить дещо рваний графік роботи. За 8 годин складно впоратися, тож перейшли на 12-годинний режим, щоб встигнути зробити все, що заплановано;
• зберегли 100% окладу робітничому персоналу та 80% – адміністративному. Якщо ми не можемо забезпечити повне завантаження на місяць, робимо кілька робочих днів вихідними. Тобто дивимося на ситуацію, намагаємося реагувати максимально швидко;
• постаралися врахувати побажання наших співробітників, які поїхали з міста та можуть працювати лише дистанційно. Тут у нагоді став досвід роботи під час пандемії COVID-19, а також те, що в нас міжнародна компанія з офісами в різних частинах світу;
• не відкриваємо вакансії, якщо бачимо, що можемо перерозподілити роботу між нашими співробітниками та забезпечити їх зайнятість;
• підтримуємо зв’язок з тими, хто виїхав і не може працювати дистанційно. Ми даємо можливість оформити оплачувану відпустку та зберегти робоче місце. Якщо дні щорічної відпустки закінчуються – співробітники подають заяву на неоплачувану відпустку. Переважна більшість планує повернутись. А ті, хто вирішив цього не робити, поступово звільняються;
• коли бачимо, що не можемо самотужки закрити якусь ділянку роботи, відкриваємо вакансію. Зазвичай, на позиції начальників відділів. І на них активно відгукуються, оскільки зараз багато людей через війну залишаються без роботи.

Трохи висновків

Загалом ми розраховуємо всю команду зберегти. Можливо, буде додаткова еміграція після війни, але переважна більшість працівників підприємства пов’язує своє майбутнє з Україною.

Для нас це дуже важливо, бо команда – це найголовніше. Хоч би як було важко, за неї варто боротися. Щоб разом після війни будувати нову Україну.