Як енергодефіцит впливає на добувну промисловість України

Енергетична система України, спроєктована в радянські часи з величезним запасом міцності для забезпечення індустріальних гігантів, зазнала критичних пошкоджень. Протягом весняно-літньої кампанії обстрілів 2024 року Україна втратила понад 9 ГВт генерувальних потужностей. Для порівняння: це еквівалентно сумарному споживанню кількох європейських країн. Було знищено або окуповано понад 50% усієї генерації країни, включно з найбільшою в Європі Запорізькою АЕС (6 ГВт) і низкою ключових ТЕС (Трипільська, Зміївська).

Попри героїчні зусилля енергетиків із відновлення зимовий період 2025–2026 років став найважчим випробуванням. Січневі атаки 2026 року на підстанції передавання й об’єкти генерації призвели до запровадження жорстких лімітів споживання, які в окремих промислових регіонах (Дніпропетровська, Запорізька області) сягнули рівня аварійних відключень.

Нацбанк прогнозує збереження дефіциту електроенергії до кінця 2026 року включно. Це означає, що енергетичні обмеження стають «новою нормальністю», яка стримуватиме зростання ВВП на рівні -0,5% у 2026 році лише через цей фактор.

Концентрація промисловості

Добувна промисловість географічно сконцентрована в регіонах, які є найвразливішими як до обстрілів, так і до мережевих обмежень:

1. Криворізький басейн. Серце залізорудної промисловості. Тут розташовані гіганти «АрселорМіттал Кривий Ріг» і ГЗК групи «Метінвест». Регіон регулярно страждає від пошкоджень високовольтних мереж, що унеможливлює передавання енергії навіть за наявності генерації в інших частинах країни.
2. Дніпровсько-Запорізький вузол. Центр титанової та марганцевої промисловості. Близькість до лінії фронту (Нікопольський район) робить інфраструктуру доступною навіть для артилерійських обстрілів.
3. Житомирщина. Центр видобутку титану і граніту. Хоча регіон тиловий, атаки на розподільчі мережі призводять до зупинення Іршанського ГЗК і сотень гранітних кар’єрів.

Вплив енергодефіциту на галузь є комплексним і вимірюється не лише годинами простою, а й мільярдними збитками, втратою ринків збуту та деградацією технічного стану підприємств. Нижче наведено детальний аналіз за основними секторами.

Залізорудна галузь

Залізорудна галузь є найбільш енергоємною частиною добувного сектору. Процеси подрібнення руди, магнітної сепарації, флотації та окомкування вимагають безперервного живлення потужністю сотні мегават. Дані за 2025 рік і початок 2026 року демонструють драматичне зменшення виробництва через неможливість забезпечити стабільний енергетичний режим.

1. Ferrexpo. Компанія, яка є одним із провідних світових експортерів окатків, зазнала суттєвого удару. Згідно з виробничим звітом за IV квартал 2025 року, виробництво окатків зменшилося на 47% порівняно з аналогічним періодом 2024 року, становивши всього 413 тис. т. Випуск преміальних DR-окатків (сировина для «зеленої» металургії) був повністю зупинений (0 т у IV кварталі 2025 року) через технологічні ризики раптового знеструмлення. Загальне річне виробництво знизилося на 9% попри наявність попиту на світових ринках.
2. «АрселорМіттал Кривий Ріг». Найбільший іноземний інвестор в Україні працює на межі технічного виживання. Станом на 2026 рік підприємство завантажене лише на 50% потужності. Плановий випуск сталі на 2026 рік становить 1,9 млн т (при довоєнних потужностях у понад 6 млн т). Генеральний директор Мауро Лонгобардо пов’язує це з нестабільністю енергопостачання та високими тарифами. Гірничий департамент працює за «рваним» графіком, що призводить до пришвидшеного зносу обладнання.
3. «Метінвест». Хоча група демонструє високу адаптивність, вона змушена була імпортувати коксівне вугілля для підтримки роботи доменних печей, що збільшило собівартість чавуну на $20–30 на тонні.

Раптове знеструмлення для ГЗК – це катастрофа. Зупинення кульового млина, завантаженого рудою, призводить до застигання пульпи. Щоб його запустити, потрібно вручну вивантажувати сотні тонн породи, що триває дні. Відключення насосних станцій водовідливу у глибоких кар’єрах (до 400 м глибини) створює загрозу затоплення горизонтів і втрати дороговартісної техніки (екскаваторів, самоскидів).

Титанова руда

За перші 7 місяців 2025 року експорт титановмісних руд обвалився на 93,6% порівняно з попереднім роком, становивши мізерні 277 т. У грошовому еквіваленті зниження становило 93,1% (до $496 тис.). Це фактично означає зупинення експорту стратегічної сировини.

Іршанський ГЗК (Житомирська область) із листопада 2025 року працює лише в режимі підтримки критичної інфраструктури. Вільногірський ГМК (Дніпропетровська область) скоротив виробництво на 30–40%.

Графіт

Україна історично входила до п’ятірки світових лідерів за запасами природного графіту. Основним і єдиним гравцем на цьому ринку був Заваллівський графітовий комбінат, який безперервно працював із 1934 року.

Події 2024–2025 років призвели до його зупинення, що стало знаковим сигналом  деіндустріалізації. Зупинення підприємства є результатом «ідеального шторму», що поєднав внутрішні енергетичні проблеми та зовнішній ринковий тиск:

1. Процес збагачення графітової руди (флотація, сушка, подрібнення) є надзвичайно енергоємним. Зростання тарифів на електроенергію у 3–4 рази зробило собівартість українського графіту неконкурентоспроможною. Застаріла інфраструктура підприємства, яку роками не модернізували, не дала можливості швидко адаптуватися до нових цін на енергоносії.
2. Китай, який контролює понад 70% світового ринку графіту і майже 90% переробки для анодних матеріалів, у 2024–2025 роках проводив агресивну політику демпінгу, насичуючи ринок дешевою сировиною. Це призвело до обвалу світових цін до рівня, нижчого за точку беззбитковості для українського виробника.

Зупинення Заваллівського комбінату призвело до радикальної зміни статусу України на графітовому ринку. Якщо раніше країна була нетто-експортером, то статистика 2024 року зафіксувала перехід до імпортозалежності: експорт становив лише 2,87 тис. т (залишки зі складів), тоді як імпорт почав зростати.

Інші добувні активи

Більшість гранітних кар’єрів (приблизно 200 спецдозволів в Україні) перейшли на дизельну генерацію. Вартість кіловат-години від генератора у 3–4 рази вища за мережеву, що призвело до зростання собівартості щебеню.

На відміну від дрібних виробників будматеріалів, цементна галузь демонструє певну стійкість завдяки консолідації капіталу великими гравцями. Тут теж спостерігаються тривожні тенденції, що вказують на наближення до «стелі» виробничих можливостей.

Існує критичний розрив між поточними можливостями та прогнозованими потребами відбудови. Оптимістичні прогнози 2022 року, які передбачали швидкий початок масштабної реконструкції, базувалися на припущенні про доступність ресурсів. Реальність 2025–2026 років показує, що для досягнення необхідного рівня виробництва у 12–15 млн т на рік галузь потребує років модернізації та стабільного енергопостачання. Зростання тарифів на електроенергію на 67% у 2025 році суттєво знизило інвестиційну привабливість розширення потужностей.

Втрата контролю або руйнування підприємств на сході та півдні країни (зокрема в зонах активних бойових дій) змінили логістичну карту. Цемент як важкий і дешевий продукт є чутливим до вартості транспортування. Зростання залізничних тарифів і блокування портів додатково тиснуть на кінцеву ціну для споживача, роблячи український цемент менш конкурентним навіть на внутрішньому ринку порівняно з потенційним імпортом із Туреччини або Румунії.