Виклики забезпечення персоналом компаній ГМК під час війни

Повномасштабна військова агресія створила багато проблем для підприємств горно-металургійного комплексу України – від труднощів з логістикою і нестачі сировини до фізичного знищення активів. Не менш суттєві проблеми війна принесла і для найціннішого активу галузі – людей – від матеріального становища до фізичної загрози життю та безпеці робітників.

Проблемне середовище функціонування ГМК

Дуже багато факторів, окрім війни, негативно впливають на роботу гірничо-металургійного комплексу в Україні. Водночас власники підприємств галузі знаходять можливості для масштабної всебічної підтримки Сил оборони України, внутрішньо переміщених осіб, надання гуманітарної допомоги на територіях присутності, допомоги сім’ям загиблих і поранених захисників, а також відновлення зруйнованого житла своїх працівників. Наша галузь є одним із беззаперечних лідерів у цьому напрямку.

Найгостріші виклики зараз та після війни, що стосуються безпосередньо проблем забезпечення галузі персоналом:

1. Мобілізація значної кількості військовозобов’язаних працівників для потреб оборони. На наших підприємствах, які виконують усі законодавчі вимоги щодо військового обліку, вже мобілізовано від 16% до понад 20% від загальної кількості працівників – їх об’єктивно немає ким замінити в повному обсязі ні зараз, ні в майбутньому.
2. Значне зростання цін на споживчі товари та комунальні послуги, що зумовлює необхідність підвищення заробітної плати при гострій нестачі джерел фінансування. Крім того, працівники підприємств ГМК завжди отримували традиційний соцпакет, який містив допомогу на оздоровлення як працівників, так і членів їхніх сімей, преміювання, інші компенсаційні й заохочувальні виплати відповідно до укладених колективних договорів. На жаль, критичний фінансовий стан галузі не дозволяє зараз своєчасно і в повному обсязі виконувати всі зобов’язання мирного часу.
3. Географічне розташування підприємств ГМК. Переважна більшість із них знаходяться у регіонах, наближених до зон активних бойових дій, що спричиняє внутрішню міграцію частини громадян у більш безпечні області України. На початку повномасштабного вторгнення значна частина працівників галузі, переважно жінки з дітьми, виїхали шукати тимчасового притулку за кордоном.

Способи розв’язання проблем

Для фахівців у галузі HR зараз надзвичайно складні часи. Їм доводиться протистояти викликам, які ніхто раніше в Україні не вирішував, за допомогою таких дій:

– широке залучення жінок, внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, працівників вікової категорії 60+;
– реінтеграція ветеранів війни до цивільного життя та роботи;
– запуск масштабних програм перенавчання та психосоціальної підтримки працівників.

Все це дозволяє дещо пом’якшити проблему гострої нестачі персоналу, але не вирішує її повністю.

ГМК – це складні технологічні процеси, які потребують відповідної кваліфікації та тривалого навчання. Робочі місця із важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці також потребують спеціального добору за станом здоров’я. Не можна просто взяти будь-кого «з вулиці» і відразу поставити до роботи на наших підприємствах.

Що стосується підвищення зарплат, попри всі складнощі, роботодавці галузі намагаються поступово їх підвищувати, не нижче рівня інфляції. Деякі інші соціальні гарантії поки що залишаються призупиненими. Загальні тенденції дещо відрізняються на окремих підприємствах – як у кращий, так і, на жаль, іноді в гірший бік.

Середня зарплата на підприємствах гірничо-металургійного комплексу у 2024 році зросла на 14,4% – до 27,3 тис. грн.

Перспективи поліпшення ситуації та внесок ФМУ

За умови збереження поточної воєнної ситуації, на жаль, немає об’єктивних передумов для значного покращення з кадровим забезпеченням галузі.

Станом на сьогодні ми залучені до роботи всіх робочих груп, які розробляють або доопрацьовують найважливіші профільні проєкти законів: Трудового кодексу, «Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі», «Про соціальний діалог», «Про колективні трудові спори», «Про національну систему кваліфікацій», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про вдосконалення національної системи кваліфікацій відповідно до актуальних потреб ринку праці», «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення», «Про професійну пенсійну систему» тощо.

Маємо надію, що Уряд та керівництво країни, розуміють важливість галузі і її внесок до економіки України і готові до подальшого конструктивного діалогу в європейському руслі. Наприклад, зараз в Брюселі триває активна дискусія між керівництвом Єврокоміссії та представниками сталевої галузі, мова йде про системну підтримку та стратегію розвитку галузі на наступні роки.