(c) shutterstock.com

«Зелений» перехід загострив конкуренцію за дефіцитний ресурс

«Зелений» перехід поставив перед сталеливарною промисловістю амбітні цілі щодо скорочення викидів CO2. Найпростіший спосіб скоротити викиди – використовувати більше брухту. Політика декарбонізації в усьому світі зосереджена на розвитку сталеплавильного виробництва EAF (електродуговий метод). Наприклад, Китай поставив за мету за п’ять років досягти частки EAF у 15% з нинішніх 10% і збільшити частку брухту у виробництві BOF (конвертерний метод) до 30% з нинішніх 10-25%.

Брухт став найважливішою металургійною сировиною. Але його пропозиція обмежена. Брухт не може бути вироблений у будь-якій кількості. Неможливо просто збільшити капітальні інвестиції у цей сектор і одразу отримати більший обсяг випуску продукції. І це серйозна проблема для країн, що розвиваються.

Ціни зростають, а обсяг – ні

Зростання попиту на світовому ринку підвищило ціни. Сьогодні їх рівень близький до історичного максимуму. Ф’ючерси на брухт LME показують, що учасники ринку очікують: ціни на брухт не впадуть нижче за $420 протягом наступних 12 місяців.

І хоча в усьому світі попит на брухт зростає, обсяг світової торгівлі брухтом при цьому не збільшується. Це результат політики низки країн. Почалися війни за металобрухт.

Деякі великі країни – виробники сталі, такі як Китай та Індія, почали стимулювати імпорт брухту. Інші, наприклад Євросоюз, – стурбовані їх впливом на світовий ринок і прагнуть обмежити експорт брухту.

ЄС та РФ обмежують експорт брухту

Упродовж двох останніх місяців уже сталося кілька важливих подій. Першою та найбільш очікуваною подією цієї осені стало запровадження в ЄС Регламенту з транспортування відходів. Учасники ринку дуже побоювалися можливої заборони на експорт брухту з ЄС. І хоча опублікований документ не передбачає прямої заборони на експорт, він містить механізми, які однозначно обмежать експорт брухту з ЄС.

Регламент із транспортування відходів обмежує експорт до країн, що не є членами ОЕСР. Серед них Індія, Пакистан, Малайзія, Індонезія, Китай, Єгипет, Росія. Минулого року ці країни загалом імпортували з ЄС 5 млн т брухту.

Туреччина є членом ОЕСР, тому для неї наслідки можуть бути не надто серйозними. На відміну від Китаю. Цим рішенням Єврокомісія захищає себе від зростаючого впливу Китаю на ринок брухту.

Ще один момент – контроль за обсягами експорту відходів з боку Єврокомісії. Це стосується навіть членів ОЕСР. Якщо обсяг експорту «різко зросте» й «може завдати шкоди довкіллю чи здоров’ю населення», Єврокомісія може ухвалити рішення щодо припинення експорту в цьому напрямку. Причому, що означає «різко зрости», вирішує Єврокомісія. У такий спосіб Регламент посилює повноваження Єврокомісії щодо обмеження експорту відходів.

І останнє нововведення Регламенту – вимога «незалежного аудиту». Воно може стати технічним бар’єром, який заблокує експорт брухту з ЄС. Крім того, ця вимога може виключити торгові компанії зі списку покупців європейського брухту, що також може негативно вплинути на обсяги експорту.

Отже, очікується поступове скорочення експорту брухту з ЄС, що неодмінно позначиться на світових цінах.

Другою подією стало те, що Росія підвищила свої експортні мита втретє за рік. Водночас в Євразійському економічному союзі було розроблено План забезпечення сировиною металургійних підприємств. Цей план включає інвестиції в сегмент переробки брухту. Але він також містить, по суті, дозвіл на запровадження обмежень на експорт брухту за необхідності.

Компанії США інвестують у переробку брухту

Цікаві події відбуваються на ринку США. Останніми місяцями було кілька угод M&A щодо входження сталеливарних компаній у сектор переробки брухту. У такий спосіб виробники сталі намагатися забезпечити себе брухтом. У США, які є великим експортером брухту, місцеві меткомпанії інвестують у забезпечення себе сировиною! Очевидно, що американські виробники розглядають це і як захист від ризиків, і як можливість підвищення своєї маржі.

Металурги явно переплачують за активи на ринку металобрухту. Мультиплікатор до EBITDA цих угод сягає 7,0. Для порівняння: мультиплікатор виробників сталі становить лише 5,0. Тобто інвестиції у переробку брухту привабливіші, ніж інвестиції у виробництво сталі. Американські компанії не купують виробників залізної руди чи вугілля. Центральною інвестиційною ідеєю стає переробка брухту.

Ще одним важливим наслідком цього стане те, що більший вплив сталеливарних компаній на внутрішній ринок брухту призведе до зниження поставок на зовнішні ринки. Виробники сталі насамперед зацікавлені в забезпеченні себе сировиною, а не в експорті. Тобто вихід сталеливарних компаній на ринок металобрухту призведе до довгострокового скорочення поставок брухту в усьому світу. Нині ця тенденція є характерною для США, але вона проявиться й в інших регіонах.

Україна обмежує свій експорт

Політика обмеження експорту в ЄС створює ризики для країн, що розвиваються. Це країни з низьким історичним споживанням сталі. Наприклад, обсяг споживання сталі в Україні є одним із найнижчих у світі – 129 кг на людину. Країна посідає одну з найгірших позицій з погляду формування ресурсів металобрухту.

Обсяг видимого споживання сталі в Україні на рівні 5 млн т протягом останніх років відповідав обсягу переробки брухту на рівні 3,5 млн т. Але високі ціни на світовому ринку стимулювали експорт брухту у 2021 році. За прогнозами, обсяг експорту становитиме близько 0,6 млн т. Це порушить баланс поповнення запасів брухту, оскільки обсяг переробки брухту зараз перевищує обсяг відтворення брухтових ресурсів.

Саме тому держава підвищила експортне мито на металобрухт до €180 за тонну. Ми очікуємо, що наступного року експорт брухту з України буде зупинено.

Чого очікувати далі

Попит на брухт зростає з кожним роком у всіх регіонах. Очікується, що глобальна торгівля брухтом продовжить регіоналізуватися. З кожним новим загороджувальним заходом мотивація до впровадження нових лише зростатиме.

Ціни на брухт у різних регіонах відрізнятимуться, що позначиться на конкурентоспроможності експорту сталі. Регіоналізація торгівлі означає регіоналізацію цін. Це може посилити обмеження торгівлі на ринках металургійної продукції.

Інвестиції в сектор збору та переробки брухту зростатимуть. Сьогодні це вигідніше, ніж інвестувати у виробництво сталі. Крім того, це дасть змогу знизити ризик дефіциту брухту.

«Зелений» перехід ставить перед нами великі виклики. Але важливо, щоб кліматичні цілі відповідали рівню доступу до сировини.