© gmk.center

Аграрний сектор не може прогодувати 42-мільйонну країну

На форумі «Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України» Анатолій Гіршфельд, народний депутат України, виконавчий директор Комітету з промрозвитку і заступник голови Ради ФРУ, пояснив, чому промисловість – основа економічного зростання країни. Виступ народного депутата ґрунтувався на розвінчанні трьох популярних міфів про економіку України, поширених не лише серед населення, а й у владних кабінетах. CMK Center публікує тези його доповіді.

1. АПК забезпечить стійке економічне зростання України

Частка агропромислового комплексу у ВВП України становить 10,2%. У Євросоюзі, для порівняння, – 1,5%. У жодній розвиненій країні питома вага сировинної галузі не є настільки великою, як в Україні.

При цьому додана вартість на одного працюючого в агропромисловому комплексі України в 5,5 раза нижче, ніж у середньому по ЄС.

Внесок АПК в економіки різних країн

КраїнаВнесок АПК у ВВП,%Додана вартість в АПК на одного працюючого, $Додана вартість у промисловості на одного працюючого, $
США1.183735.8124204.9
Японія1.122653.4123772.9
Німеччина0.638506.5103530.2
Франція1.554798.991143.7
Корея2.218800.484728
Ізраїль2.184612.578808
Велика Британія0.64899578780.4
ЄС1.526290.478293.5
Україна10.24801.410734.9

Нинішній український АПК – це експорт природної родючості ґрунтів за кордон. Продуктивність у секторі вкрай низька. Українська земля не є предметом власності, тому ніхто до неї дбайливо не ставиться.

Нарешті, аграрний сектор просто не може прогодувати 42-мільйонну країну. Він не в змозі генерувати ту додану вартість, яка потрібна Україні, щоб вийти із зони ризику – а ми є найбіднішою країною в Європі за рівнем ВВП – і посісти належне їй місце.

2. IТ-індустрія – локомотив економічного розвитку України

Сьогодні українська IТ-індустрія працює в режимі аутсорсингу, тобто виконує іноземні замовлення. Працюючи на аутсорсингу, вона не впливає на розвиток інших секторів економіки – генерує лише невелику додану вартість та валютні надходження. Якби український IТ-сектор працював на ті продукти, які виробляються в Україні, у нас би формувалася принципово інша додана вартість.

Найголовніше – це тимчасове явище. Адже українські IТ-шники цікаві іноземним замовникам лише доки їхні послуги порівняно дешеві, доки ми бідна країна.

Цікаво, що за підсумками 2018 року надходження від українських трудових мігрантів в 3,5 раза перевищили доходи від експорту послуг IТ-сектора проти ($14,4 млрд проти $4,5 млрд). Частка приватних грошових переказів сягнула 11,4% ВВП.

Часто кажуть, що грошові перекази від мігрантів стали якоюсь дохідною базою для економіки країни і дають змогу регулювати експортно-імпортний баланс України. Але що відбувається насправді?

Насправді ми стали інвесторами Європи. Причому інвестуємо ми найдорожче – людський капітал, на який витрачено мільярди і без якого розвиток промисловості України неможливий. Ми втрачаємо базу, що необхідна для розвитку.

3. Складальні заводи – майбутнє України

На початку 1990-х Україна мала найкращий інженерний потенціал та інженерну школу. Було налагоджено виробництво багатьох комплектуючих. Будь-яка країна могла би позаздрити таким позиціям.

Зараз у країні відбувається деіндустріалізація. Ми відкидаємо своє минуле і забуваємо, яка індустрія має бути в Україні.

Складальні виробництва не можуть забезпечити високу додану вартість і підвищити добробут населення України!

Висновок

Вирватися з ситуації, в якій ми опинилися, можна. Насамперед потрібно проаналізувати досвід країн, які досягли стійкого зростання на рівні понад 7%: Туреччина, Польща, країни Південно-Східної Азії. Жодна з цих країн не змогла досягти економічного розвитку без інвестицій в основний капітал.

Якщо ми не забезпечимо прозорість законодавчого поля і в Україну не надійдуть інвестиції в основний капітал – нічого не буде, ніякої доданої вартості.

Зауважу, що жодна країна не пройшла цей шлях без участі держави. Чекати, що сюди прийдуть приватні інвестори, а держава стоятиме осторонь і розповідатиме про програми охорони здоров’я, марно.