Що необхідно для розвитку кластерів в Україні — Погляди

Розроблену платформою Industry4Ukraine програму має затвердити Мінекономіки

Платформа Industry4Ukraine презентувала проєкт Національної програми кластерного розвитку до 2027 року. Документ розроблений групою експертів кластерного комітету Industry4Ukraine.

Документ аргументує необхідність прискорення кластерного розвитку, окреслює головні засади та орієнтири розвитку до 2025 року й містить ряд рекомендацій для органів виконавчої влади національного та регіонального рівнів, а також для керівників кластерних структур.

Що таке кластер

Кластер – це галузеве, територіальне та добровільне об’єднання організацій, які тісно співпрацюють між собою та іншими суб’єктами у виробничо-збутовому ланцюжку створення цінності задля підвищення конкурентоздатності власної продукції, її експорту, зниження трансакційних та економічних витрат діяльності та сприяння економічному розвитку регіону.

Важливо відрізняти кластери від інших бізнес-об’єднань, зокрема від галузевих бізнес-асоціацій. Як правило, останні націлені на лобіювання спільних бізнес-інтересів своїх членів і не ставлять собі за мету налагодження виробничої кооперації, сприяння експорту та інноваціям.

Кластери підтримуються за допомогою окремих кластерних програм або шляхом інтеграції в інші програми економічної підтримки. Найчастіше кластерна політика пов’язана з інноваціями, дослідженнями, розробками та технологічною підтримкою. Більшість кластерних політик реалізують змішану стратегію, підтримуючи як новітні, так і зрілі галузі, а також спрямовані на промислову трансформацію, використовуючи кластери як каталізатори змін.

Кластерна практика на Заході

Ініціаторами та координаторами створення кластерів можуть бути як державні та регіональні органи влади та інституції, так і приватні компанії й недержавні об’єднання. Серед таких у США переважають венчурні інвестори, стартапи, державні науково-дослідні установи, в ЄС – регіональні органи влади.

У більшості країн світу значну роль у кластерному розвитку відіграє центральна або регіональна влада, яка зацікавлена у технологічному розвитку та реструктуризації економіки. Так, Бразилія інвестувала близько $300 млн у кластери з виробництва мікроелектроніки, біопалива та програмного забезпечення. З 2008 року Канада сприяла створенню мережі із 17 центрів передового досвіду в таких сферах, як дослідження мозку, оптика та теоретична фізика.

Загалом у Європі налічується близько 2950 кластерів, тобто об’єднань, визначених як регіональні концентрації учасників відповідних галузей. Економічні активності, які стосуються європейських кластерів, покривають до 39% робочих місць й до 55% фондів зарплат ЄС.

Хоча європейська кластерна практика є неоднорідною, але відповідна політика на національному рівні реалізована в Австрії, Чехії, Данії, Естонії, Франції, Німеччині Польщі та інших країнах. Кластерна політика регіонального рівня реалізується в Бельгії, Греції. Є також низка країн, в яких на сьогодні відсутні спеціальні програми, або вони підтримуються суміжними програмами чи структурними фондами ЄС.

Основна різниця між національними та регіональними політиками полягає в орієнтації національної стратегії на нові та high-tech індустрії, тоді як регіональна підтримує традиційні та основні галузі регіону.

Результати діяльності

На відміну від взаємовідносин виробничої кооперації в традиційних індустріях, які практикувалися задовго до появи кластерів, кластери є значно більш інноваційними – 87% всіх патентів ЄС виробляється компаніями, що є учасниками кластерів. До того ж значним є внесок кластерів у зовнішньоекономічній діяльності – 50% експортних індустрій також належать до кластерів.

За даними European Cluster Excellence Scoreboard, за період 2010-2013 рр. у ряді окремих секторів і регіонів ЄС 33,3% фірм – учасниць кластерів продемонстрували зростання зайнятості на понад 10%, тоді як за межами кластерів таких результатів досягли лише 18,2% компаній.

Кластери мають значно вищу конкурентоспроможність – у середньому вони випереджають експортні індустрії на 15%, а продуктивність праці в учасників найбільш розвинутих кластерів у понад 2 рази вища, ніж у традиційних фірм-експортерів, які не належать до тих чи інших кластерів.

Системні ефекти кластерного розвитку на економіку регіону та країни полягають у такому:

Кластери концентрують економічну діяльність у межах «промислових блоків», що є «зв’язаними» ланцюгами співпраці. Така форма дає змогу виявляти пробіли в ланцюгах та заповнювати їх, генеруючи при цьому побічні потоки знань.
Кластер розширює ринок. Співпраця між фірмами, яка зумовлює зростання віддачі від масштабу, сприяє проникненню фірм у нові сегменти.
Розвиток відносин між учасниками кластерів сприяє зростанню конкурентних переваг за рахунок здійснення спільних досліджень і розробок, що генерують колективну ефективність.
Кластер генерує нові ланцюги доданої вартості за рахунок перехресних зв’язків між фірмами, що примножує кількість промислових вузлів та створює стійкість усієї мережевої системи.
Кластер створює системні синергетичні ефекти, сприяє промисловій «ланцюговій реакції», коли один кластер успішно функціонує та примножує результати діяльності інших кластерів.

Американські дослідження також свідчать, що нові бізнеси формуються швидше й швидше прогресують саме в сильних кластерних структурах. Важливим аргументом на користь кластерів є те, що регіони, які мають більшу кількість розвинутих кластерів, демонструють вищий рівень дохідності.

Отже, можемо стверджувати, що кластери є важливим чинником розвитку, а в ряді випадків – рушієм сучасної економіки. Наявність розвинутих регіональних кластерів сприяє розвитку малого середнього підприємництва, підвищує ВВП та конкурентоздатність галузей та регіонів.

Українські реалії

В українському законодавстві є кілька десятків законодавчих та нормативно-правових актів, в яких згадуються кластери або які пов’язані із кластерами. Проте жодного законодавчого чи нормативно-правового акту, де кластерний розвиток був би об’єктом державного регулювання, досі не прийнято.

Незважаючи на тривалий період існування, кластерний рух в Україні є слабо організованим на національному рівні й зростає радше стихійно. Проте єдиної організації – репрезентанта кластерів України немає.

Кластерний розвиток слабо підтримується державою – до 2020 року в нас не було відповідальних органів у центральному уряді, відповідних національних політик чи програм розвитку.

У країні діють близько 50 кластерних ініціатив та кластерів, 22 з них є на платформі European Cluster Collaboration Platform (ECCP). Також в останні роки відбувається значна активізація на регіональному рівні.

Зареєстровані в Україні 30 кластерних організацій представляють такі види економічної діяльності:

ІТ – 31%;
АПК – 16%;
деревообробна та меблева промисловість – 13%;
енергетика – 10%;
аерокосмічна галузь – 6% та ін.

Найбільш розвинутими та масовими є ІТ-кластери, серед яких за рівнем організації та масштабами діяльності виділяються Львівський та Харківський ІТ-кластери. Серед промислових кластерів відомими є кластери автомобільної галузі «Закарпаття», Херсонський бізнес-кластер (інжиніринг) та меблевий кластер Рівненщини.

Утім, уже зараз в Україні є достатня кількість людей та організацій, які розуміються на темі та ініціюють формалізацію кластерів. Серед них – проактивні підприємства (Міжрегіональний промисловий кластер Eastern Food Technology plus та Львівський ІТ-кластер), бізнес-асоціації (Асоціація підприємств промислової автоматизації України) тощо.

Власне, згаданий вище проєкт – спроба виправлення ситуації та перший крок до нормативного врегулювання цього питання. Цей проєкт має бути затверджений на рівні Мінекономіки як державна програма кластерного розвитку до 2027 року із відповідними доопрацюваннями (включно з деталізацією плану заходів та виділенням бюджету).