Що означає CBAM для українських підприємств

Європейський зелений курс – це масштабна політико-економічна стратегія. Завдяки екологізації економіки Європейський Союз має намір стати лідером в інноваційному розвитку й задавати тон у дипломатичних відносинах. Для цього потрібна дуже складна міжсекторальна координація. Тут і екологія, і економіка, і енергетика, і житлово-комунальне господарство, і транспорт, і сільське господарство, і багато інших секторів, які зазнають трансформації.

CBAM – Carbon Border Adjustment Mechanism – елемент цієї стратегії. Він розробляється в пакеті з 12 різних регламентів і директив, спрямованих на те, щоб до 2030 року скоротити викиди СО₂ не менше ніж на 55%. Це мета, яку задекларувала собі Європейська комісія. А Європарламент пішов ще далі – задекларував скорочення на 60%. Зараз триває процес тріалогу та пошуку компромісу.

Розроблення CBAM уперше зіштовхнула в такому великому масштабі інтереси міжнародної торгівлі та боротьби з кліматичними змінами. Багато хто навіть називає це екологічним протекціонізмом. Це свого роду реакція Єврокомісії у відповідь на претензії бізнесу, який змушують витрачати великі кошти на зелену трансформацію. У результаті ці підприємства стають тактично менш конкурентоспроможними порівняно з іншими світовими виробниками, щедро субсидованими дешевим газом, вугіллям і низькими екоподатками.

Яким буде CBAM

Щоб з усім цим розібратися, у нас в Україні створили робочу групу, яка складається з представників чотирьох міністерств: економіки, енергетики, фінансів та екології. Для аналізу ситуації та успішного проведення переговорів необхідна скоординована робота різних міністерств. Групу очолила віце-прем’єр Ольга Стефанішина.

Уже було проведено низку консультацій з Європейським Союзом. Ми зустрічалися в Брюсселі з єврокомісаром з економіки Паоло Джентілоні, який відповідає за розроблення CBAM, представили наші пропозиції та зауваження, домовилися про консультації з цього питання. Відбулася технічна дискусія з фахівцями, які виписують цей механізм. Можу сказати, що в березні й у самої Єврокомісії ще не було остаточного розуміння того, яким буде CBAM. Вони тільки-но розпочали impact assessment та міжміністерські консультації, було ще недостатньо інформації про те, як CBAM буде відповідати вимогам СОТ.

Хоча у Єврокомісії та Європарламенті є принципова підтримка цього механізму, але виникають питання щодо багатьох нюансів: коли він має запрацювати, які його принципи, яким буде перехідний період, на які сектори механізм буде спрямований. Для нас важливим є критерій, який враховує національну кліматичну політику, географію застосування і винятки, а також двосторонні торговельні угоди. Думаю, наприкінці квітня – на початку травня ми побачимо якийсь попередній результат. Найімовірніше, це буде якийсь аналог системи торгівлі квотами на викиди, який буде відображати ціну на викиди всередині європейської системи і зможе застосовуватися до певної групи товару. Раніше ці ціни трималися на рівні €25 за тонну, зараз у результаті спекуляцій зросли до €40.

Україна опинилася в когорті тих країн, які одні з перших провели такі консультації. Але від консультацій і переговорів треба переходити до розрахунків, аналітики та конкретних дій. І це не стільки про лобіювання власної позиції, скільки про внутрішні трансформації, демонстрацію розуміння проблематики кліматичних змін і про амбітні національні цілі. Нам потрібен UA Green Deal, який враховуватиме національні особливості та здатність економіки до трансформації в умовах кризи й війни.

Важливо розуміти, що переговори щодо CBAM веде не лише Україна. Домовлятися і впливати намагаються Туреччина, Китай, Америка, Канада, Норвегія, Великобританія, Росія та багато інших партнерів і сусідів ЄС, які мають більше можливостей лобіювати інтереси своєї промисловості та бізнесу, ніж ми. Але Україна має перевагу – це наша Угода про асоціацію, де зафіксовані взаємні зобов’язання, в тому числі порядок запровадження певних торгових обмежень.

Торгівля викидами та екоподаток

Де-факто CBAM пов’язаний зі скороченням СО₂. Він корелює із системою торгівлі викидами (СТВ), яку зараз конструює Україна. Уже запущено важливий елемент цієї системи – MRV, monitoring, reporting and verification, – тобто систему збору даних щодо викидів парникових газів. З 2021 року наші енергоємні підприємства мають впроваджувати його, щоб верифікувати свої викиди. Років зо два піде на зняття показників і проєктування можливої архітектури системи торгівлі викидами. Повністю система має запрацювати до 2025-2027 року.

Крім того, у нас вже є податок на СО₂ – він становить 10 грн за тонну. Так, це набагато менше в порівнянні з Європою, але він є, і це важливий аргумент у діалозі з ЄС. Екоподаток сплачують підприємства, які викидають понад 500 тонн СО₂ на рік.

СТВ і податок на СО₂ чудово працюють разом у багатьох країнах, але, зрозуміло, вони не повинні дублюватися. На систему торгівлі викидами переходять певні сектори з енергоємними підприємствами, а решта платять податок на СО₂. Я беруся спрогнозувати збільшення податку на СО₂ до 2025 року в кілька разів. Тому підприємствам, які його платять, має сенс закладати це підвищення у свої стратегії.

Архітектура кліматичного врядування

Зараз в переговорах з ЄС український уряд озвучує низку спільних довгострокових флагманських ініціатив у рамках EU Green Deal, які нам цікаво розробляти разом. Це енергоефективність, трансформація вугільних регіонів, воднева економіка, промислові альянси, побудова архітектури кліматичного врядування та багато іншого.

Архітектура кліматичного врядування – це, напевно, найцікавіший для мене напрям. Необхідна наявність політичних стратегій, аналогів українського зеленого курсу, які трансформуються в секторальні, кроссекторальні, регіональні стратегії. Також ідеться про ціну на вуглець (carbon pricing) і про стимулюючі ініціативи щодо декарбонізації. У нас вже є фонд енергоефективності та «теплі» кредити, і зелений тариф в енергетиці, і пільги для зеленої металургії, і підтримка електромобілів, і інші різні пільги, які слід систематизувати. Поки що це все має хаотичний вигляд і не завжди веде до потрібного результату. І головне – це система врядування, координації, контролю та реалізації, а також люди, які вміють і розуміють, що потрібно робити.

Побудова такої архітектури та декарбонізація – вкрай складне завдання. Спочатку всі розвинені країни будують ринкову економіку, а потім декарбонізуються. А ми робимо все це одночасно. Через це припускаємось помилок – подивіться на ситуацію із зеленим тарифом і боргами на ринку. Якщо не опрацьовувати це питання системно й комплексно, то неправильно побудована й неузгоджена кліматична архітектура може дуже боляче вдарити по розвитку економіки й міжнародної торгівлі. Але якщо впровадити всі елементи декарбонізації правильно, з усіма заборонами та противагами, стимулюючими факторами, то це допоможе нам перестрибнути з етапу деіндустріалізації, на який ми зараз скочуємося, на наступний етап, зберегти преміальні ринки і побудувати нормальну інноваційну економіку, за зразками економік країн Європейського Союзу.

Екологічні та етичні стандарти

У цьому нам можуть допомогти. ЄС визначив, що його країни-члени вже програють конкуренцію азійським країнам і Сполученим Штатам Америки в стимулюванні інноваційного розвитку зелених секторів економіки. Це виробництво вітрових і сонячних станцій, електромобілів, акумуляторів, електролізерів для водневої економіки і таке інше. Європа розуміє, що в цих сферах критично залежить від багатьох технологій і ресурсів. Зокрема, рідкоземельних елементів. У Китаї вони є, а в Європі їх мало.

Тому до України виявляють дуже великий інтерес. До нашого наукового та інженерного потенціалу, наших підприємств, які можуть бути інтегровані в європейські виробничі ланцюжки. У нас є літій – поклади в Донецькій і Кіровоградській областях. Інші корисні копалини, які роками не видобуваються через «сплячі ліцензії». Звісно, ці родовища потребують мільярдних інвестицій. Однак або цей літій у нас буде, умовно кажучи, добувати азійська компанія, морем перевозити до себе й там переробляти. Або ми зможемо його добувати, переробляти самостійно з дотриманням найвищих екологічних та етичних стандартів і побудувати суміжні індустрії.

Етичні стандарти дуже важливі, оскільки європейські компанії не хочуть потрапляти в скандали з літієм, який видобувається з використанням дитячої праці або з порушенням екологічних норм. Порядний європеєць двічі подумає, перш ніж купити собі елітну машину, якщо там буде літієва батарейка «зі скандалом». Екологічні та етичні стандарти – це дуже важливо. Але дорожче. Український літій може бути дорожчим за виробництвом, але принаймні ми не використовуємо дитячу працю і здатні забезпечити екологічні стандарти. Це може дати нам додаткову конкурентну перевагу. Плюс дати роботу шахтарям з тих шахт, які неминуче закриватимуться.

Зрозуміло, це потенційні можливості. І ми або використаємо цей потенціал й перейдемо до нових секторах економіки, або й далі будемо винаходити український велосипед. Хоча вибору в нас немає – ти або за столом, або в меню цих зелених трендів.