Recycling Solutions щорічно реалізує 2,2 млн т відходів промисловості

Упродовж наступних трьох років компанія планує інвестувати в перспективні проєкти переробки $60-80 млн

Що потрібно робити Україні, аби прискорити перехід до циклічної моделі економіки, що необхідно самим підприємствам, аби самостійно переробляти свої відходи, та які перспективні ніші зараз є на ринку переробки, розповів Дмитро Ануфрієв, генеральний директор Recycling Solutions, в ході «Дня сталого розвитку», проведеного Європейською Бізнес Асоціацією. GMK Center публікує тези його виступу:

– Ми дивимось на циклічну економіку з практичного погляду – як на ту модель, коли використовувані ресурси та їх залишки не розглядаються як відходи й не потрапляють на звалища, а максимально використовуються в наступному циклі: або в тому самому виробництві, або в переробленому вигляді в інших галузях економіки.

В Україні цей тренд набирає обертів, хоча зараз поки що дуже слабко представлений. Основну медійну увагу досі привертають побутові відході. Це не дивно, бо ми їх бачимо кожний день у нашому житті у вигляді сміття на вулиці чи звалищ. Однак побутові відходи – це лише 3,5% загальної кількості відходів, що утворюються в Україні. Понад 300 млн т на рік становлять промислові відходи, сконцентровані в промислових регіонах.

В розвинених країнах процес переробки відходів продовжується. Європейська комісія ухвалила план дій щодо циклічної економіки, який передбачає не лише скорочення викидів, а й створення робочих місць та збільшення ВВП Євросоюзу на приблизно 0,5%. А це чимало. В Україні ми теж бачимо перспективи для розвитку переробки відходів.

Наша компанія існує вже вісім років і за цей час вона побачила й реалізувала кілька подібних можливостей. Ми працюємо з  гірничовидобувною галуззю, металургію, коксохімією, сільським господарством. З відходів і побічних продуктів цих галузей ми виробляємо, наприклад, будівельні матеріали та мінерали для інфраструктури, що заміняють здебільшого класичні матеріали, такі як вапняк, граніт, пісок для дорожнього будівництва, виробництва цементу та бетону й сухих будівельних сумішей.

Таких матеріалів ми щорічно реалізуємо понад 2 млн т, або еквівалент 1,7 млн кубометрів відвалів, які б іншому випадку утворилися в промислових регіонах. Ці продукти не лише продаються в Україні, а й експортуються до більш ніж 20 країн світу. Крім будівельних матеріалів, ми реалізуємо технічні й рідкісні чисті гази з відходів виробництва кисню на металургійних комбінатах. Виробляємо добрива з побічних продуктів коксохімії (сульфат амонію – це азотне добриво). Нещодавно почали виробляти електроенергію та тепло з газоподібних відходів вугільних шахт разом з ДТЕК. І зараз будуємо разом з партнерами завод, який вироблятиме протеїнові добавки та тваринні жири з відходів тваринництва. Ми присутні у більш ніж десяти українських містах, де в нас є виробничі потужності та майданчики.

Якы перспективи ми бачимо зараз? Досі залишається неохопленим сегмент відходів нафтогазової галузі. Відходи від буріння теж можна використовувати і як будівельні матеріали, і як мінеральні добавки в інфраструктурних проєктах. Є ще доволі великий потенціал виробництва електроенергії та тепла з відходів сільського господарства, з біомаси, з біогазу. Електроенергію також можна виробляти з промислових газів, передусім із залишкового метану, коксового газу, які утворюються на шахтах і коксохімічних заводах. Ми розглядаємо такі проєкти для реалізації на наступні два роки і плануємо інвестувати в них десь $60-80 млн. І це та невеличка частка того, що можливо зробити.

Хочу наголосити, що подібні проєкти можуть самостійно реалізовувати підприємства, на яких утворюються ці побічні продукти, або відходи. І для цього їм потрібні певні умови.

По-перше, бажано, щоб екологічні податки, які вони платять, спрямовувалися на проєкти, які утилізуватимуть чи сприятимуть утилізації подібних відходів. Коли ці гроші розчиняються в загальному державному бюджеті, то підприємства їх не бачать, у них не має доступу до цільових програм фінансування, їм складно інвестувати в непрофільну для себе діяльність.

По-друге, – і це, напевно, найголовніше – це прозорість і час проходження дозвільних процедур. Зараз дозволів необхідно отримувати багато, процедури дуже часто змінюються, в дозвільних органів є невизначеність, скільки часу необхідно і які конкретні кроки треба зробити, щоб отримати дозволи. Процедура не завжди є прозорою, але завжди забирає дуже багато часу.

Місцеві громади виявляють підвищену увагу до таких проєктів і, на жаль, недостатньо довіряють їм. Замість підтримки часто спостерігається скепсис, з яким треба працювати. Сьогодні ми бачимо зростання інтересу громад до таких проєктів. Але тепер потрібно перейти від пильної уваги та високих вимог до зростання кількості й якості таких проєктів, до того, щоб громади дивилися на деталі та навчилися відрізняти справді корисні для них проєкті від інших.

Непоганою підтримкою для екопроектів були б зелені закупівлі. Дуже часто держава є замовником певних проектів або товарів, в яких може бути значна частка екологічних матеріалів із вторинної сировини. Передусім це дорожнє будівництво. Тут ми бачимо позитивні тренді останніми роками: зростає частка використання вторинних матеріалів, замість природних. І цей тренд треба закріпити в механізмі державних закупівель, коли висуваються вимоги щодо певної частки екологічно правильних матеріалів, якщо це економічно доцільно.

І останнє: логістичні витрати на транспортування таких матеріалів є значними. Тому коли тарифи на перевезення зростають – насамперед залізничним транспортом, – треба шукати можливості, щоб тарифи для вторинних матеріалів лишалися на доступному рівні для підприємств, які їх споживають.

Хочу додати, що в багатьох країнах світу галузь переробки відходів – і побутових, і промислових – це окремі великі галузі, що створюють ВВП, забезпечують зайнятість населення, а також створюють можливості для подального технологічного ривка.