Подолання енергокризи завдасть шкоди навколишньому середовищу

Подолання енергетичної бідності сприятиме збагаченню українців у кожному сегменті економіки

Про те, якою є найвідчутніша загроза в енергетиці в найближчий рік, як низькі тарифи на енергію для населення провокують інфляцію та чому Україні необхідний єдиний центр прийняття рішень в енергетиці, під час енергетичного форуму «Стійкість України перед кризами: погляд у майбутнє» розповіла народний депутат, голова підкомітету з питань розвитку конкуренції та рівних умов для бізнесу комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Людмила Буймістер. GMK Center публікує тези її виступу.

– Сьогодні ми опинилися, мабуть, у найбільш кризовій ситуації в енергетичній сфері за весь період незалежності України. Принаймні я не пам’ятаю, щоб система була настільки знекровленою і фізично, і фінансово. І не можу сказати, що всередині українського політикуму сьогодні є розуміння як масштабів проблеми, так і того, що сьогодні шукати винних вже не варто. Усі досі займаються перекиданням відповідальності та пошуком того, на кого ж повісити всі ці проблеми: чи то на органи місцевого самоврядування, чи то на приватні компанії, чи ще на когось. Проте зараз основне – об’єднатися й вирішити цю проблему.

Зі свого досвіду можу сказати, що головна причина, чому рішення не приймаються, а виконання вже прийнятих рішень не контролюється, полягає в тому, що в нас узагалі відсутній єдиний центр прийняття рішень в енергетичній сфері. Хто та людина, до якої має стікатися вся інформація погодинно? Зараз ситуація вже така, що всі вугільні електростанції працюють «з коліс». Тому інформація щодо роботи тих чи інших вугільних блоків має відстежуватися погодинно.

Так само потрібно погодинно слідкувати за ситуацією на атомних блоках, адже навантажуючи атомну генерацію максимально, ми також ризикуємо стабільністю роботи всієї системи. Для того, щоб у системі могли бути ті самі 14 блоків «Енергоатому», які сьогодні працюють, уже доводиться відкладати поточні ремонти, які були заплановані на грудень, січень або лютий. Більше того, якщо п’ять блоків, для яких були заплановані ремонти взимку, не пройдуть їх, уже в березні в нас буде мінус п’ять блоків. Тобто ситуація дуже критична.

Є список кроків, які необхідно зробити, щоб нівелювати цю ситуацію. Наприклад, для економії газу, який спалюється на вугільних електростанціях, ми можемо спалювати газомазутні суміші. Так, на превеликий жаль, це буде робитися за рахунок екології.

У цьому опалювальному сезоні від енергокризи нас врятують тільки знищення екології та глобальне потепління. Будемо сподіватися, що січень і лютий будуть так само теплими, як грудень. Тоді, може, якимось чином по краю леза ми зможемо пройти.

Але абсолютно критичною сьогодні є ситуація на Луганській ТЕС, де з російського боку заблоковані єдині під’їзні шляхи для постачання вугілля. Вугілля в них залишилося, якщо не помиляюся, буквально на 20 днів. Після цього доведеться спалювати газ.

Коли ми говоримо про спалювання газу – це не просто дорого. Це ще й загроза того, що за низьких температур ми цей газ зі сховищ просто не зможемо підняти, адже обсяги закачаного газу в цьому опалювальному сезоні рекордно низькі.

Наскільки мені відомо, «Нафтогаз» зараз не здійснює масової закупівлі й закачування газу в наші газосховища. Ми дійшли до цього внаслідок дії багатьох факторів, один з яких – газова криза в Європі. Ми навіть реверсом не закачали необхідні нам обсяги, наприклад, словацького газу. Їх просто неможливо закупити в Європі в такому обсязі, навіть на спотових ринках. Озвучувалися цифри щодо необхідних обсягів – 3-4 млрд куб. м на цей опалювальний сезон. Це занадто оптимістичний прогноз. Якщо вугільні електростанції будуть спалювати газ такими темпами, як це відбувається зараз, думаю, дефіцит буде набагато більший. І так само 7-8 млрд куб. м на міжсезоння –теж дуже мінімалістичний прогноз. І знов-таки, питання пов’язано з тим, а де ми візьмемо вугілля, в яких обсягах і за які гроші?

Для всього цього комплексу проблем хотілося б, щоби був один центр прийняття рішень. Більше того, це абсолютно необхідно сьогодні, інакше ми постанемо перед ризиком того, що без аварійної допомоги не лише від Білорусі, а й від Російської Федерації цей опалювальний сезон не переживемо. Це вже абсолютно неминучий факт. Сьогодні йдуть розмови про прямі перемовини з Москвою. Знов-таки, це наводить на думку, що перемовини будуть саме про пряме постачання газу. Адже сьогодні проблеми з газом «Нафтогаз» альтернативними методами не вирішує, хоча є кілька альтернативних джерел, з яких можна було б також постачати газ в Україну.

Але найголовніше – це все-таки регулювання ринку. Тому що ринок у нас зламаний та недобудований. На ньому відсутня будь-яка конкуренція. Конкуренцію вбиває не лише висока концентрація генерації, а й нерівні умови доступу до різних сегментів ринку електричної енергії для різних компаній. Наприклад, «зелена» генерація взагалі не має доступу до ринку, а в сьогоднішніх цінових умовах, думаю, для багатьох вона була б цікавою опцією.

Також нам необхідно терміново розробити реалістичний пакет допомоги генеруючим компаніям та споживачам, які зараз змушені сплачувати за підвищеними цінами. Адже на них перекладається навантаження за рахунок заниження цін для населення. І тут треба переглядати бюджет, прийнятий на 2022 рік. Бюджет проголосували такий, що видно: політики, народні депутати чи Офіс Президента або не розуміють, або вже визначилися, що проблему будуть вирішувати виключно за рахунок Російської Федерації.

І ще один важливий аспект. Україна входить до Енергетичного співтовариства як договірна сторона. Це міжнародна організація, в якій беруть участь Європейський Союз та його сусіди для створення інтегрованого загальноєвропейського енергетичного ринку. Погана новина: 30 листопада проти України було прийнято рішення не запроваджувати ринкове регулювання та прозорі умови на ринку. І цей процес також блокується вже понад рік. Ми ніяк не можемо навіть поставити на голосування відповідний законопроєкт. Я дуже сподіваюся, що в таких складних умовах влада в країні зрозуміє, що необхідно прискорювати ці процеси, приймати відповідні закони та ухвалювати болючі, але абсолютно необхідні рішення для того, щоб не заганяти ситуацію в ще глибшу кризу, з якої ми вже можемо не вибратися.

І про тарифи для населення та промисловості. Давайте не обманювати себе: все, що недоплачує приватний споживач – фізична особа, потім лягає на того самого споживача, просто з іншого боку. Перекладаючи тарифне навантаження на промисловість, ми врешті-решт перекладаємо його на споживачів. Вони отримують ці тарифи в ціні товарів, в інфляції, яку ми спостерігаємо. За всіма споживчими групам, починаючи від хліба, молока та масла. Тому тарифну політику потрібно вирівнювати. Коли вона виправиться, ми побачимо стабілізацію економічної ситуації в країні. Подолання енергетичної бідності сприятиме збагаченню українців фактично в кожному сегменті економіки.