(c) shutterstock.com

Серед реалізованих владою заходів видно точкові ініціативи, а не цілісну промислову політику

Промислова політика в Україні впродовж останніх років була відсутня як поняття. Після ліквідації в 2014 році Міністерства промислової політики, промполітика «потонула» в надрах Мінекономіки. За останні два роки ситуація трохи зрушила з мертвої точки і з’явилися перші ознаки фіксації зусиль держави й на підтримці промисловості.

Відсутність присутності

Реалізація промислової політики в країні спочатку вимагає наявності формалізованих документів і відповідальних органів. Прийнята у 2018 році Стратегія розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року вже потребує доопрацювання. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості вже розробило законопроєкт «Про державну промислову політику». Але документ застряг десь у високих кабінетах. Кабінет Міністрів зараз також не має якихось докладних планів дій щодо розвитку промисловості.

У березні уряд затвердив Національну економічну стратегію до 2030 року. За логікою, уряд вже має її дотримуватися, але, на жаль, я цього не бачу. Навпаки, складається враження, що її прийняли для «галочки», тому що всі бачать можливі наслідки для економіки, наприклад, законопроєкту №5600.

Під час створення Мінстратегпрому передбачалося, що це міністерство займе ключову роль у формуванні промислової політики в країні. Справді, туди прийшли люди, які знають, що таке промисловість. Однак явних результатів поки що немає. Як я розумію, не лише від Мінстратегпрому залежить розвиток промисловості, а також від Кабміну й парламенту, який має приймати потрібні закони.

З погляду тих заходів і кроків, які здійснює влада, я, на жаль, не бачу цілісної промислової політики. Є різні ініціативи, причому походять вони переважно не від уряду, а від парламенту, точніше, від окремих депутатів економічного комітету. Дуже добре, що ці ініціативи є. Погано те, що вони – точкові, а не в рамках реалізації комплексної промислової політики, яку має розробити та впроваджувати уряд.

Точкові заходи

Серед окремих заходів, які є елементами держпідтримки розвитку промисловості, можна відзначити такі.

Локалізація

Якщо брати останні 1,5 року, то можна відзначити прийняття в першому читанні законопроєкту про локалізацію (№3739). Він уже більше року, з липня 2020 року, перебуває в режимі підготовки до другого читання. Щодо нього є проблеми з нашими міжнародними партнерами, які, маючи такі самі норми в законодавстві своїх країн, не хочуть бачити вимоги до локалізації в нашому законодавстві.

Представники ЄС і США зацікавлені в просуванні своєї продукції на експортні ринки. Вони відстоюють цю політику всіма доступними способами, в тому числі в Україні. Погано, коли Україна у питанні здорових економічних ініціатив одразу ж дає «задню» (як і сталося у випадку із законопроєктом про локалізацію), щойно прозвучав окрик від брюссельських або вашингтонських бюрократів.

Індустріальні парки

З останніх подій важливим, я вважаю прийняття в цілому одного із законів (№4416-1) в рамках перезапуску індустріальних парків. Базовий закон про індустріальні парки у нас є давно, але вони до останнього часу майже не розвивалися без достатніх стимулів для інвесторів.

У прийнятому законі передбачено бюджетне фінансування підведення інфраструктури та інженерних мереж до індустріальних парків, компенсація вартості підключення до мереж всередині парку, а також можливість компенсації процентних ставок за кредитами на купівлю нового обладнання.

З погляду промислової політики закон позитивний, він спрямований передусім на переробку. Також там є запобіжники на випадок різних зловживань, які були в роботі вільних економічних зон до 2005 року.

Крім того, Кабміну доручено виділяти в держбюджеті 2 млрд грн щорічно протягом 5 років на розвиток індустріальних парків. Зараз у нас саме в розпалі активна фаза бюджетного процесу. Буде цікаво подивитися, чи побачимо в проєкті держбюджету на 2022 рік кошти на розвиток індустріальних парків. Найімовірніше, вони з’являться у версії держбюджету до другого читання.

Інфраструктурні програми

Гідним прикладом прямої підтримки промисловості можна вважати виділення в держбюджеті поточного року 3,4 млрд грн на закупівлю пасажирських вагонів. Промислова політика в тому й полягає, що уряд дає цільові стимули, виділяє держпідтримку конкретним галузям, реалізує прийняті держпрограми.

Вперше така велика сума була виділена з держбюджету на розвиток залізничної інфраструктури. Добре, що закупівля відбулася не через відкритий тендер, а за переговорною процедурою. Я трохи бентежився, що в іншому випадку контракт виграє якийсь іноземний постачальник. Таких програм має бути в рази більше. Адже вони створюють нові робочі місця також і в суміжних галузях.

Важливо, що в держбюджеті на 2022 рік продовжена ця практика. На розвиток залізничної інфраструктури заплановане виділення 10 млрд грн, з них: 3,9 млрд грн – гарантовані й 6,1 млрд грн – за рахунок надходжень від ще не прийнятого законопроекту №5600.

Експортно-кредитне агентство

Важливим для розвитку промислового експорту є створення Експортно-кредитного агентства (ЕКА), яке нещодавно докапіталізували одразу на 1,8 млрд грн – до 2 млрд грн. Це, можливо, дасть змогу активізувати роботу ЕКА, тому що через 3,5 року з моменту його створення агентством надані страховки та гарантії лише 6 проєктам на загальну суму $690 тис. Це катастрофічно мало в порівнянні з $50 млрд українського експорту. Тобто агентство, за фактом, ще жодним чином не впливає на підтримку нашого експорту.

Також слід пам’ятати, за рахунок чого на 1,8 млрд грн зріс статутний капітал ЕКА. На цю суму були випущені ОВДП, щорічні відсотки за якими становлять 170 млн грн. Цю суму агентство буде щорічно спрямовувати не на підтримку експорту, а віддавати назад до бюджету у вигляді відсотків. Економічної доцільності в такому механізмі збільшення статутного капіталу немає. Зрештою, ЕКА – не банк.

Промисловість – пріоритет

Окремі точкові заходи ніколи ні за обсягом, ні за ефективністю не замінять системну підтримку промисловості. Усі заходи, спрямовані на підтримку промисловості, мають бути в рамках цілісної промполітики, яка включала б і експортне просування продукції з високою доданою вартістю.

На жаль, наша економіка вже утвердилася в своїй аграрно-сировинній структурі та виробництві продукції з низькою доданою вартістю, а також з аналогічним за структурою експортом. Навіть наш ІТ-сектор, який, начебто, вважається галуззю з високою доданою вартістю, насправді експортує «сировину» – програмний код. Готовий ІТ-продукт, якщо він з’являється, капіталізується в Америці, ЄС, Ізраїлі, але явно не тут, в Україні.

І зараз, якщо подивитися на динаміку промислового виробництва, ми бачимо, що вона сповільнюється. У січні-липні в порівнянні з аналогічним періодом 2020 року індекс промислової продукції становив лише 1,8%, в липні 2021-го в порівнянні з липнем 2020 року – лише 0,2%. За підсумками семи місяців наша промисловість знаходиться на рівні навіть трохи нижчому за 2017 рік. Тобто ми втратили чотири роки. Уже не діють чинники відновлення після коронакризи 2020 року, а інших драйверів зростання я не бачу. І все це – незважаючи на надзвичайно сприятливу до останнього моменту зовнішньоекономічну кон’юнктуру.

Нам потрібен розвиток промисловості не заради неї самої, а тому що саме там створюються високооплачувані робочі місця, високотехнологічний експорт, формуються доходи держбюджету. Наприклад, за нинішнього рівня розвитку АПК ми можемо збільшити експорт, скажімо, в два рази. І це все, більше ми не зможемо в силу природних причин і обмежень. А розвиток промисловості може збільшити експорт у 5-10 разів. А навколо ядра у вигляді промисловості може розвиватися сектор послуг: інжиніринг, ІТ та ін.

Зараз українській владі важливо не слухати думки різних «партнерів», які зацікавлені в збереженні України як ринку збуту для своєї продукції, а планомірно створювати умови для розвитку власної промисловості.

Не менш важливим є сприяння держбюджету програмам підтримки промисловості. Ідеться про своєчасне і достатнє фінансування пріоритетних програм. У нас в країні з цим проблеми, оскільки прямі стимули, надання податкових пільг та ін. передбачають бюджетні витрати або зменшення доходів бюджету. Проти цього завжди виступає Мінфін, який пов’язаний меморандумом з МВФ. Тому кошти на розвиток промисловості в бюджеті доводиться знаходити з боєм.

Однак поки що жодних реальних дій з реалізації цілісної промполітики не відбувається, її немає навіть у паперовому форматі. Промислова політика у нас звелася до того, що президент сказав, а прем’єр-міністр дав доручення в кожній області побудувати по одному заводу. Чому не по 3 або 5? Це найяскравіший приклад браку системного бачення, розуміння розвитку промисловості та відсутності стратегії як такої.

Деякі керівники нашої країни прямо говорять, що у них «немає часу» на стратегію. Мабуть, вони зайняті важливішими справами, хоча зараз важливіше економічного розвитку не може бути нічого.