На межі. Що відбувається в українській металургії?

У листопаді 2019 року українська металургія виробила найнижчий за всю історію незалежності обсяг стали. Уже в грудні цей антирекорд оновиться.

Профільна асоціація «Укрметалургпром» у своїй недавній заяві спрогнозувала, що у 2020 році виробництво сталі в Україні знизиться з 21,1 млн т до 20,5 млн т, тобто майже на 3%. Це серйозний спад.

У зв’язку з цим до нас неодноразово зверталися представники ЗМІ з цікавим питанням: «Чи справді в галузі все настільки погано, чи це штучне нагнітання пристрастей?».

Хотілося б прояснити ситуацію і звернути увагу і громадськості, і осіб, які приймають рішення, на те, що насправді відбувається в українській металургії. Адже українські виробники завжди були одними з найефективніших у світі з погляду витрат. Як вони могли опинитися в такому важкому становищі?

Щоб відповісти на це питання, ми провели дослідження, в ході якого виявили 10 факторів, які нівелювали конкурентоспроможність українських металургійних підприємств протягом 2019 року. Сукупний вплив усіх 10 факторів ми оцінюємо в $2,8 млрд, що проявляється або у вигляді зниження доходів, або зростання витрат.

Головний з них – падіння споживання сталі та цін на ключових для України ринках, що спричинило збитки на рівні близько $1,8 млрд. Це ринковий фактор. Він зрозумілий. Галузь циклічна, і раз на 5-7 років на ринку спостерігаються спади. Компанії до цього готові. Але коли на період ринкових спадів припадає посилення податкового тиску, підвищення тарифів на послуги природних монополій тощо, вітчизняна галузь страждає набагато сильніше, ніж наші основні конкуренти.

Наприклад, за даними World Steel Association, у листопаді обсяг виробництва сталі в світі впав у середньому на 1%. Це дія ринкових факторів. Але в Україні глибина падіння виявилася набагато більшою – мінус 20%. Це дія як зовнішніх ринкових факторів, так і внутрішніх.

Тут можна заперечити тим, що вітчизняні металурги спочатку поступалися в конкурентоспроможності своїм закордонним конкурентам, але в першій половині 2019 року, попри багато негативних тенденцій, у нас була яскраво позитивна динаміка. Українські підприємства демонстрували одні з кращих темпів зростання виробництва сталі в світі, поступаючись з країн ТОП-20 виробників лише Китаю і Єгипту. Але якщо перший домігся цього завдяки потужним програмам стимулювання, а другий – за рахунок жорстких заходів протекціонізму, то Україна – за рахунок конкурентної боротьби на експортних ринках. Очевидно, що в другій половині року спрацювала низка негативних факторів, у тому числі внутрішніх. По суті, відбулося штучне обмеження конкурентоспроможності галузі. І мова тут не стільки про миттєві результати, скільки про зниження можливості інвестицій і ймовірну втрату позицій у стратегічній гонці за конкурентоспроможністю.

Щоб зрозуміти ступінь впливу внутрішніх факторів, достатньо подивитися на проблему протекціонізму. Конкретна сума, яку ми в цьому році втратили через цю проблему – $100 млн. У таку саму суму ми оцінюємо втрати від підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення. Тобто тільки один з внутрішніх факторів має такий самий ступінь впливу, що й глобальна проблема. Зарази справедливості варто сказати, що втрати від протекціоністських заходів будуть більше відчуватися наступного року – не менше $350 млн.

Можливо, не всі розуміють серйозність ситуації, але галузь також отримала збиток через ревальвацію гривні в розмірі $390 млн – у вигляді підвищення витрат, номінованих у доларах США. Це без урахування зменшення обсягів продажів і виробництва, які ми втратили через підвищення собівартості нашої продукції. Особливо важливо, що все це відбувається на тлі плавного зниження курсу до долара національних валют наших головних конкурентів. Якщо ми втрачаємо ринки, то хтось обов’язково використовує наші проблеми на свою користь.

Також цікавим є той факт, що нестабільна політична ситуація та очікування ескалації політичної боротьби в рік виборів (президентських і парламентських) призвели до того, що бізнес «притримав» інвестиції. У результаті внутрішній ринок металопродукції знизився. За різними оцінками і різними продуктами – від 0,5% до 10%. Так ось, «грошовий» збиток для галузі з цієї причини ми оцінюємо в $70 млн. Це ціна нагнітання політичної ситуації. Напевно, це лише маленький приклад, а в рамках всієї економіки наслідки набагато серйозніші і для бізнесу, і для людей.

Як видно на цих прикладах, кілька викликів пов’язані з ринковими факторами, які від України жодним чином не залежать. Але є й негативні тенденції, які безпосередньо пов’язані з політикою держави. Йдеться про посилення податкового навантаження, політичну нестабільність, підвищення тарифів, ревальвацію гривні тощо. Були й геополітичні ризики, які так чи інакше залежать від керівництва нашої країни. За нашими підрахунками, внутрішні фактори завдали галузі збитків на суму $635 млн. Цього цілком можна було уникнути.

Чи варто далі випробовувати галузь на міцність? Не впевнений.

Раніше опубліковано на Liga.Net