(c) shutterstock.com

Наразі головною проблемою залишається фінансування декарбонізації

Встановлена мета зі скорочення викидів СО2 на 80% може бути досягнута тільки за умови повної залученості світової промислової спільноти, включно зі всіма галузями, які викидають СО2. Ця мета може бути досягнута тільки за наявності послідовного і цілісного підходу. Крім того, буде потрібен досить тривалий перехідний період.

Півстоліття під тиском

Протягом вже 50 років металургійна промисловість перебуває під тиском екологічних проблем. Спочатку стурбованість викликали видимі забруднення (дим, пил). Це видно на прикладі перших офіційних правил, що стосуються якості повітря, прийнятих у Німеччині в 1964 році – «Технічних інструкцій з контролю якості повітря». Ці інструкції встановили граничні обмеження викидів для пилу, діоксиду сірки, оксидів азоту та інших сполук. Виконання документа було обов’язковим лише в Німеччині, але багато європейських країн також вирішили дотримуватися його рекомендацій.

Інтерес суспільства до екологічних проблем істотно зріс після аварій на хімічних заводах. У липні 1976 року сталася катастрофа на заводі в Севезо (Італія) – в результаті виробничого збою стався викид діоксинів. У грудні 1984 року на заводі в Бхопалі (Індія) стався викид отруйних газів – в день аварії загинуло 3 тисячі людей.

Європейські приписи

Після цих подій Єврокомісія розпочала збір екологічних даних про промислове виробництво. У результаті в 1996 році з’явилася Директива ЄС про комплексне запобігання забрудненню та боротьби з ним. У 2008 році набула чинності нова версія цієї директиви. Основна ідея документа полягає в отриманні дозволів на викиди, причому такий дозвіл може видаватися лише за умови, що діяльність заводу цілковито відповідає «найкращим доступним технологіям». «Найкращі доступні технології» описані для всіх галузей, у тому числі для металургії.

Недоліком «найкращих доступних технологій» можна вважати відсутність вимог щодо викидів СО2, які набувають дедалі більшої значущості. У 2015 році підписана Паризька угода щодо боротьбі зі зміною клімату. Однак через 2 роки, в 2017-му, США вийшли з нього. Країни-учасники погодилися вжити заходів, щоб не дозволити температурі зрости на 2 °С порівняно з доіндустріальною епохою, а за можливості обмежити зростання на рівні 1,5 °С.

У рамках реалізації Паризької угоди ЄС рухається до безвуглецевої економіки. У 2020 році очікується завершення дискусії про можливі цілі та інструменти зниження викидів СО2, щоб згодом розпочати трансформацію економіки. Доказом результативності дискусії є висновок «Європейської зеленої угоди» (European Green Deal). Вона передбачає, що економіка ЄС стане вуглецево нейтральною до 2050 року.

Перспективи виконання

Досягнення цієї амбітної мети можливе лише за умови взаємодії підприємств і держави. Технології, здатні повністю виключити викиди СО2, перебувають на зародковому рівні розвитку і представлені переважно окремими розробками та науково-дослідними проектами. Говорячи про металургію, перше впровадження проривних технологій у промислових масштабах може статися не раніше 2035 року.

Головною проблемою залишається фінансування декарбонізації. Для підприємств декарбонізація – це насамперед зростання капітальних інвестицій. ЄС готовий частково компенсувати ці витрати в рамках «Європейської зеленої угоди», розуміючи, що без державної підтримки такі глобальні проекти неможливі. Також очевидно, що декарбонізація призведе до зростання собівартості виробництва і, як наслідок, до втрати конкурентоспроможності європейських виробників. Для вирішення цієї проблеми ЄС планує запровадити Сarbon border tax, яким буде обкладатися імпорт продукції, виробленої з більш високими викидами СО2 і більш низькою, ніж у ЄС, платою за викиди.