Класова боротьба або тарифний шахер-махер

Нещодавно незалежний регулятор (НКРЕКП) вийшов з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживання. Така собі зрівнялівка, якою завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина це малопомітна зміна. Великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще, ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та і зрештою здорової логіки економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні діють два класи напруги, застосовні для систем розподілу електроенергії. 1-ий клас – споживачі, підключені до ліній з напругою понад 27,5 кВт або споживанням більше 150 тисяч МВт∙год на місяць, а споживачі 2-ого класу – підключені до ліній з напругою менше 27,5 кВт. Зрозуміло, що споживачі 1-ого класу – це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги є більшою і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифам на розподіл.

Тариф на розподіл за першим класом нижче ніж для другого. По перше, в цих мережах нижчі втрати – що нижча напруга у мережах, то вищі втрати у них. За 2023 рік, втрати у мережах першого класу напруги складали 4,13 % та 7,14% у мережах другого класу напруги. А по-друге, це звичайна ринкова логіка – хто споживає більші обсяги претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для 1-ого класу складає 344,82 грн/МВт·год , а до 2-ого – 2 028,18; у Львові – 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі – 226,41 та 1 328,03. Тарифи розраховуються виходячи із обсягів витрат на розподіл електроенергіїї за класами та обсягів цього розподілу. Тобто споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів за 1-им класом є неспівмірно меншою ніж споживачів за другим класом – одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл за класами, як очікується скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І от важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті категорії користувачів, які користуються мережами у яких формуються відповідні втрати.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування – хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів 2-ого класу напруги.

Інша сторона проблеми полягає в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо скоротить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але малі виробники конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Але є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду – це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО – здебільшого “Енергоатом” (близько 80%) та частково “Укргідроенерго”. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за розподіл електроенергії) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі – це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл для другого класу скоротить реальну ціну електроенергії, а отже зменшить суму виплат зі сторони “Енергоатому” та “Укргідроенерго”. Фактично у цих компаніях залишиться більше коштів. На кожну кВт·год це в середньому буде 38 копійок. Отак – з миру по нитці, гіганту – капітал. І це на додачу до того що вони акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.