shutterstock.com

Економічних підстав для укріплення національної валюти з 28 грн/дол. до 26,9 грн/дол. на сьогодні немає

У 2019 році очікується дефіцит поточних операцій (сальдо зовнішньої торгівлі) до мінус $11,7 млрд. На обслуговування зовнішнього боргу потрібно витратити ще $14,2 млрд. Частково це покриється переказами наших трудових емігрантів (близько $11 млрд) і новими зовнішніми запозиченнями – від МВФ ($3,9 млрд за програмою stand-by) та очікуваних розміщень євробондів уряду.

Зверніть увагу на природу цих «компенсаторних» статей: це не робота національної економіки (експорт та прямі інвестиції), а подальші запозичення і кошти від людей, які залишили країну в пошуках роботи.

Отже, попит на валюту в країні, з погляду платіжного балансу, в 2019 році значно перевищує пропозицію. У таких умовах уряд та НБУ мали б викуповувати всі «надлишки» валюти на ринку, щойно ті з’являються. Насамперед це стосується уряду, адже йому потрібно відходити від практики зовнішніх і дуже дорогих запозичень валюти на фінансування своїх видатків і обслуговування доларових боргів. Тим паче, що збільшена пропозиція валюти виникла, знов таки, завдяки позиковій операції – викупу зовнішніми інвесторами внутрішніх, гривневих ОВДП уряду на суму близько 6 млрд грн.

Укріплення гривні, крім того, сприяє імпорту та пригнічує експорт, тобто негативно впливає на платіжний баланс, призводячи до збільшення дефіциту балансу торгового.

Отже, нинішнє підвищення курсу гривні НБУ опосередковано програмує подальші зовнішні запозичення та ігнорує політику підтримки структурних змін і розвитку стійкості економіки через диверсифікацію виробництва товарів і послуг.

З цього можна зробити такі висновки:

  1. Економікою країни керує фінансовий блок.
  2. Фінансовий блок не узгоджує свої дії з такими цілями, як виробничо-технологічний розвиток країни та створення робочих місць.
  3. Створення іншої структури економіки країни, здатної до поглибленої переробки (обробки) сировини і матеріалів, а також створення доданої цінності завдяки технологіям і людському капіталу, не входить до цілей фінансового блоку.

Незалежність регулятора є одним з положень Вашінгтонського консенсусу, а також пунктом Меморандуму України з МВФ. Тим не менше, у тих же США головною метою і обов’язком ФРС є розширення занятості американців. Для країн, що розвиваються, тобто мають покращити структуру матеріального виробництва, ця незалежність є особливо спірним пунктом і дедалі більше піддається критиці. Нацбанки мають включатися в розбудову більш продуктивної економіки, зокрема шляхом фінансової підтримки нових секторів обробної промисловості.

Оригінальну версію тексту читайте тут

Публікується з дозволу автора