Енергетична криза та її наслідки для металургії України

Близько десяти років ми жили в парадигмі надлишкових потужностей в металургії. Називалися сотні мільйонів тонн потужностей, які тільки й чекають, щоб залити сталлю всі доступні ринки. Ця риторика була дуже зручною для запровадження заходів щодо обмеження імпорту. Але все вийшло якось по-іншому. За фактом, у 2021 році ми побачили дефіцит потужностей і космічні ціни.

На початку року був діалог про те, що це явище тимчасове, спричинене зупиненням низки агрегатів. Але в першому кварталі все, що зупинили під час епідемії, запустилось, а ціни тільки зросли. Напрошується висновок, що ми маємо справу зі структурним дефіцитом потужностей, особливо в деяких сегментах.

То куди ж поділися надлишкові потужності? Тут комплекс причин. По-перше, неправильне розуміння картини в плані можливої пропозиції через не зовсім коректний підрахунок потужностей з боку OECD. По-друге, кілька підприємств справді закрилися після довгого періоду слабкого ринку сировинних товарів. По-третє, «зелений» перехід сприяв і сприятиме закриттю або обмеженню виробництва із застарілими технологіями, як-от італійський завод Ilva з потужностями 11,5 млн т на рік.

Тому сильний попит на тлі безпрецедентних програм стимулювання економіки для більш швидкого відновлення від наслідків епідемії COVID-19 призвів до дефіциту потужностей. Опосередковано про зростання попиту на сталь може свідчити той факт, що обсяг виробництва рідкої сталі в світі за 8 місяців 2021 року зріс на 6,6% в порівнянні з відповідним періодом 2019 року.

Аналогічна ситуація склалася і в інших секторах, що проявляється в перевищенні попиту над пропозицією і зростанні цін. Але найбільш масштабно й болісно це проявилося в секторі енергетики та зростанні цін на газ. А причини ті самі.

Причини

Зараз про це не говорить лише ледачий, тому в причини заглиблюватися не буду. Вони багато в чому спільні з тією ситуацією, що була рік тому на ринку металопродукції. Це, знов-таки, недооцінка попиту, а глобальний попит на електроенергію в першому півріччі був на 5% вищим, ніж у півріччі 2019 року. Водночас імпорт LNG у Китай ріс на 23% до 2020 року за підсумками 8 місяців цього року.

Високі темпи «зеленого» енергетичного переходу й обмеження вугільної генерації призвели до проблеми: «що робити, якщо вітер не дме». На прикладі енергетичної кризи ми також побачили можливі масштаби наслідків, пов’язаних з прискореним розвитком відновлюваної генерації. Усі технології декарбонізації засновані на переході від викопних джерел енергії до електроенергії, яка має вироблятися з відновлюваних джерел. Тобто потреба в електроенергії істотно зросте, як і залежність економіки від неї. У перехідний період роль балансувальних потужностей покликана взяти на себе саме газова генерація. Але фінансові інститути не надто бажають фінансувати розвиток нафтогазової галузі. Це вже наступна причина.

Брак інвестицій у газовидобувну галузь в останні кілька років і падіння видобутку в ЄС і США. Навіть сьогодні кількість бурових установок в США в два рази менша, ніж у середньому в 2019 році, хоча попит на продукти нафтогазової галузі значно вищий.

І ще потрібно додати проблему недостатні запасів газу в ЄС, обсяг яких через сувору зиму в квітні-травні був на 50% нижчим, ніж зазвичай.

Усе це приправлене невизначеністю з погодними умовами взимку, що вносить фактор страху й паніки. Рік тому на сталевому ринку спостерігалося те саме.

Наслідки

Наскільки важким тягарем «енергетична криза» стане для металургії та для економіки загалом, звісно, залежить від того, на якому рівні зафіксуються ціни і наскільки тривалим буде період високих цін. Зараз на це питання немає відповіді, оскільки на ринок багато в чому впливає фактор страху, пов’язаний з непередбачуваністю погодних умов взимку, що зумовлює високу волатильність.

Безпосередньо самі ціни на газ чинитимуть на галузь обмежений вплив, оскільки частка газу у витратах металургів не надто й велика – на сьогодні близько 8%. Інша справа – якщо будуть адміністративні обмеження щодо споживання газу, а без нього виробництво поки що не обходиться. При цьому газ опосередковано впливає на ціну електроенергії та вугілля. Сумарно це вже близько 60% змінних витрат на виробництво прокату.

Оптова ціна на електроенергію в Україні відреагувала на зростання цін газу стримано. Ціна на РДН (ринок на добу наперед) росла на 15% у перший тиждень жовтня в порівнянні із ціною серпня. В Україні відсутня газова генерація, в той час як в ЄС її частка становить 23%. Тому зростання оптових цін на електроенергію в ЄС значно вище – до чотирьох разів в Німеччині в жовтні в порівнянні з серпнем.

Європейський підрозділ ArcelorMittal, що займається виробництвом довгомірного прокату, вже оголосив про зупинення електросталеплавильних агрегатів у години пікових навантажень. У ЄС 80% потужностей з виробництва довгомірного прокату саме електросталеплавильні, а у світі – 42%. Тому в цьому сегменті ми бачимо зростання цін. Наприклад, турецька арматура з кінця вересня зросла в ціні на 10%. У Туреччині частка газової генерації становить 34%, а частка електросталеплавильного виробництва – 70%. Теоретично це дає вітчизняним виробникам певні можливості, адже структура потужностей і в металургії, і в енергетиці в нас інша.

Слідом за дефіцитом газу різко зріс попит на енергетичне вугілля. Ціни на енергетичне вугілля з Австралії з поставкою в ЄС зросли на 275% в жовтні в порівнянні із серпнем. Тому в найближчій перспективі зростання цін на електроенергію в Україні ще проявиться.

Разом зі зростанням попиту на енергетичне вугілля ми бачимо двократне зростання цін на коксівне вугілля. Додалися складності з доступністю суден для його транспортування. Крім того, деякі марки вугілля для коксування використовуються і в енергетиці. У результаті поставки на заводи України коксівного вугілля у вересні знизилися на 15% в порівнянні із серпнем. Через брак коксу вітчизняні заводи зупинили на ремонт низку доменних печей. Саме з цієї причини ми недорахувалися у вересні 164 тис. т чавуну і 156 тис. т сталі. Тому що можливості, що відкриваються на ринку, мають, з іншого боку, свої ліміти. Наприклад, у вересні Україна поставила до Туреччини нуль тонн слябів, хоча до цього стабільно було близько 100 тис. т на місяць.

Більше того, ситуація з поставками коксівного вугілля й цінами на нього може погіршитися, тому що пропозиція надмірно концентрована. Австралія – ​​це близько 60% усього світового експорту коксівного вугілля. Взимку в Австралії починається «сезон дощів», і щороку трапляються стихійні лиха, які створюють труднощі в роботі видобувних підприємств і транспорту та відповідні сезонні сплески цін.

У цікавій ситуації опинився Китай. Це головний споживач коксівного вугілля у світі. Але з політичних причин Китай заборонив імпорт коксівного вугілля з Австралії, забезпечуючи свої потреби за допомогою поставок з інших країн, в першу чергу Росії й Монголії. Але тепер, в умовах дефіциту вугілля, ці поставки можуть опинитися під загрозою зриву. Давати задню і дозволяти імпорт австралійського вугілля Китай не має наміру. Тому місцеві виробники сталі прагнутимуть використовувати будь-які можливості для закупівель і тим самим чинити тиск на ринок.

Цілком ймовірним є посилення конкуренції за фрахт суховантажів між енергетикою та металургією. Недоступність суден і портових потужностей може підірвати наш експорт ЗРС до Китаю. Також можлива ситуація зворотна того, що було в 2019 році – коли дефіцит поставок ЗРС і різке зростання цін на неї металурги тиснули на виробників коксівного вугілля, щоб знизити закупівельні ціни на вугілля і зберегти свою маржу. А тепер металурги тиснутимуть на виробників ЗРС з метою збити ціни.

Крім того, до кінця року і в 2022 році очікується підвищення пропозиції руди з Бразилії. Є ще Китай, який може у разі дефіциту вугілля знижувати виробництво чавуну та сталі й тим самим знизити свою потребу в ЗРС. Тобто зниження цін на руду в Китаї разом з високою ціною фрахту та зростанням фіскального тиску на галузь може негативно позначитися на обсягах поставок.

З одного боку, весь світ зараз перебуває у дуже схожій ситуації. І проблемні фактори впливають на всіх однаково. Але ті виробники, які забезпечені газом і вугіллям, отримають переваги на такому ринку. І такі є. це російські заводи. Після завершення періоду дії експортних митних тарифів можна очікувати зростання експорту з Росії. Перш за все до Китаю, де поставки вугілля замінять на напівфабрикати, а також до Туреччини.

Останнє й найголовніше – це те, що високі ціни на енергоносії вже призводять до підвищення інфляції та інфляційних очікувань, можуть підірвати економічне зростання і попит на сталь. Зараз оцінок впливу на ВВП немає. Тому є також невизначеність щодо продовження програм стимулювання, які і створили сприятливу кон’юнктуру на ринках сталі. Тобто ситуація на ринках металопродукції з дуже привабливої може швидко змінитися на зворотну.