Держава мало фінансує програми розвитку економіки

Бюджет на 2019 рік не передбачає ні великих інфраструктурних програм, ні відновлення металофонду країни

Аналіз бюджету на 2019 рік, який здійснив «ГМК-Центр», свідчить, що структура витрат на основні статті споживання металів принципово не змінилася. На 2018 рік було заплановано 28,191 млрд грн, на 2019 й – 28,718 млрд грн. Під основними металомісткими статтями витрат держбюджету ми маємо на увазі: будівництво та реконструкцію транспортної інфраструктури; будівництво (придбання) житла; інші інфраструктурні витрати; розвиток виробництва продукції оборонно-промислового комплексу; будівництво та реконструкцію соціальної інфраструктури (об’єкти житлово-комунального господарства, освіти, охорони здоров’я), а також придбання та ремонт військової техніки.

При цьому за підсумками 11 місяців 2018 року спостерігалося неповне виконання бюджетних програм, що передбачають споживання істотних обсягів продукції українських металургів. На кінець листопада не витраченими залишалися приблизно 10 млрд грн бюджетних коштів із запланованих на ці статті.

На підставі цього можна зробити висновок, що держава не фінансує програми, які могли б дати поштовх розвитку вітчизняної промисловості зокрема і економіки країни загалом. Виходить, що держава просто проїдає доходи, отримані від промислового експорту, замість того щоб інвестувати в стратегічний розвиток економіки. З цього погляду державний бюджет 2019 року мало чим відрізняється від попередніх версій. Жодних системних змін не відбулося…

Доходи, які держава отримує від сектора ГМК, не інвестують у подальший промисловий розвиток. При цьому в 2019 році податок на викиди СО₂ для промпідприємств зріс у 25 разів, рентна плата збільшена до 8,8%. Сумарно одні лише ці статті збільшать відрахування металургів до держбюджету на 0,5 млрд грн. Внесок металургів у наповнення держбюджету є суттєвим. Наприклад, у 2017 році підприємства галузі сплатили близько 15 млрд грн податків, у 2018 році очікується не менша сума.

Роль ГМК в економіці України неможливо недооцінити: це 28,2% усього експорту, 15,4% чисельності працівників промисловості. Практично, частка ГМК у ВВП – це 11,8% (з урахуванням частки підприємств ГМК, постачальників із суміжних галузей і споживчих витрат, сформованих ними).

Тим часом зношеність металофонду в країні перевищує 70-90% і оцінюється в 400-600 млн т. А бюджет нинішнього року не передбачає ні відновлення металофонду країни, ні великих інфраструктурних програм. Це означає, що держава не прагне стимулювати розвиток внутрішнього ринку металопродукції.

Державні програми з оновлення інфраструктури могли б сприяти формуванню внутрішнього ринку для продукції вітчизняного ГМК і стимулювання суміжних галузей: будівництва, транспорту, енергетики і машинобудування. Тобто п’ять ключових галузей національної промисловості взяли б у цьому участь.

Виходить, що держава продовжує невиразну економічну політику. У 2019 році ми отримали виборчий соціальний бюджет, а не базу для стратегічного промислового розвитку.

Багато країн реалізують масштабні інфраструктурні програми. Серед них: Таїланд – на $1,5 трлн, Індонезія на $424 млрд (2016-2022 рр.), Філіппіни – на $170 млрд (2017-2022 рр.), Росія – на $100 млрд. В Україні таких програм немає. Але ж наша країна за прикладом багатьох розвинених і країн, що розвиваються, могла би впроваджувати довгострокові програми оновлення металофонду за рахунок модернізації інфраструктури. Тоді внутрішнє споживання металопродукції збільшилося б з нинішніх 4,5 млн т на рік до приблизно 10 млн т. Це дало б змогу наростити доходи держбюджету за рахунок податків, які сплачують підприємства ГМК і суміжних галузей. А ще мультиплікативно зросла б кількість робочих місць, збільшилися би внутрішні перевезення, споживчі витрати.

Найцікавіше те, що не треба вигадувати нічого нового. У будь-які важкі часи в різних країнах державні інвестиції в інфраструктуру допомагали подолати кризові явища і підштовхнути національну економіку до довгострокового зростання. Переконавшись у наявності довгострокової політичної волі до розвитку, бізнес також почне інвестувати. Тобто приватні інвестиції приходять на зміну і слідом за державними. Але ініціатива має бути за державою.

Оригінал матеріалу опублікований тут.