Для реалізації будь-якої стратегії необхідні якісно укладений документ і профпридатність держорганів

Сьогодні в економічній політиці країни не надають жодного значення промисловості, тому що немає самої економічної політики. Усе управління здійснюється в ручному режимі, все розвивається за інерцією і, відповідно, ми маємо залишки тієї промисловості, яку отримали в момент здобуття незалежності, і майже нічого нового. Кабмін, використовуючи ЦЕВ як ресурс і майданчик, просто зараз розробляє Національну економічну стратегію країни. І місце промисловості в ній ще слід буде визначити.

Поточний стан промполітики

За минулі майже 30 років з моменту здобуття незалежності в Україні майже нічого не створено з нових промислових потужностей. На окремих промислових підприємствах було здійснено реконструкції та модернізації, побудовані окремі цехи та виробництва, але в нас фактично немає великих заводів, створених з нуля. Ми проїдаємо індустріальний потенціал колишнього СРСР.

Таким чином, без появи довгострокової економічної стратегії про будь-яку роль промислової політики говорити не можна. Але, незважаючи на все це, зачення промисловості для країни залишається дуже важливим – саме в цьому секторі сьогодні створюється найбільша додана вартість.

Промислову політику в країні має частково визначати Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Але, на жаль, воно ще перебуває в стадії формування. Наскільки я знаю, у нього ще немає ні достатніх повноважень, ні бюджетів.

Однак я можу сказати, що недавно ми комунікували з міністерством щодо питання стратегії розвитку титанової галузі, і я бачу зацікавленість і розуміння важливості промисловості та її ключових галузей. Ще занадто мало часу минуло, щоб говорити про успіхи міністерства. Думаю, що тільки наприкінці року можна буде оцінювати перші підсумки його роботи.

АПК vs промисловість

Зараз багато хто в Україні бачить драйвером економіки АПК. Але це жодним чином не суперечить тому, що паралельно потрібно розвивати та стимулювати промисловість. Ми маємо стимулювати розвиток усіх секторів економіки. Інша справа, що в промисловості додана вартість буде набагато вищою.

Як і промисловість, АПК теж має резерви для підвищення продуктивності. Наприклад, використання новітніх технологій (штучного інтелекту, машинного навчання, дронів) підвищує продуктивність агровиробництва. Їх можна й потрібно застосовувати, вони вже активно використовуються українськими агрохолдингами, але потенціал залишається величезним.

Коли говорять, давайте розвиватимемо щось одне, а інше не будемо, це неправильно. Треба стимулювати все, адже Україна відстала по всіх фронтах. Тому ми маємо розвивати технологізацію аграрного сектору, технології в промисловості та в інших секторах економіки.

Перспективні галузі

Говорячи про пріоритетні галузі, важливо дивитися не з погляду сьогодення, а виходити зі світових трендів. Наприклад, якщо говорити про перспективні матеріали, то це титан, який створює можливості для розвитку авіакосмічних технологій, 3D-друку, медицини в частині імплантології. Серед перспективних технологій можна відзначити накопичення енергії. Якщо стосовно титану Україна має певні напрацювання, то щодо накопичення енергії таких майже немає.

Отже, технології, які в майбутньому будуть важливі для української промисловості, це: роботизація, штучний інтелект, машинне навчання, 3D-друк, створення нових видів матеріалів і хімічних продуктів, біоінженерія, логістичні та транспортні системи.

Важливо усвідомлювати, що в світі уявлення про промисловість уже вийшло далеко за рамки традиційного розуміння. Сучасна промисловість неможлива без цифровізації.

Важливість «паперової» стратегії

Безумовно, наявність стратегії не гарантує виконавської дисципліни та реалізації намічених заходів. Однак у стратегічному плануванні є два аспекти.

Перше – якість документа, який ухвалюється. В Україні немає жодного якісного стратегічного документа. Стратегія – це не назва, це наповнення і методологія. Стратегія базується на наявності конкретних досяжних вимірюваних цілей. Усі стратегічні документи, які є в Україні, мають абстрактний характер. А якщо прибрати «абстракцію», то вони не несуть жодного смислового навантаження.

Друге – це профпридатність держорганів для реалізації. Їх трансформація – наступний крок в утвердженні стратегії. Адже функції та завдання держорганів є похідними від завдань держави. А якщо завдання не сформульовані, то, відповідно, виникає запитання, а що вони роблять?

Тому першим кроком має стати затвердження стратегії; другим – трансформація державних інститутів і зміна функцій і бізнес-процесів. І лише потім ми отримаємо реалізацію промислової політики через дієвий стратегічний інструмент. Як показує практика, інших шляхів відновлення промисловості немає.