Чому кожній країні потрібна зрозуміла промполітика

Сьогодні дедалі частіше можна почути, що в сучасному світі промислова політика державі не потрібна. По-перше, технології розвиваються настільки швидко, що саме поняття «держава» незабаром може застаріти. По-друге, конкурентоспроможні галузі економіки, мовляв, впораються самі, а неконкурентоспроможні мають померти, не витрачаючи ресурс даремно. По-третє, сильний не той, хто виробляє продукцію, а той, хто придумує її та вміє продати.

Проте практика свідчить про протилежне: за даними ООН, 84 країни в світі, що генерують 90% світового ВВП, не лише мають оформлені промислові стратегії, а й активно реалізують їх. Показово, що у цьому списку – майже всі розвинені країни.

Чому вони це роблять?

1. Промисловість – це системний роботодавець

Питання зайнятості населення для розвинених країн – дуже гостре. По-перше, кількість робочих місць скорочується внаслідок підвищення ефективності виробництва. По-друге, збільшується приплив мігрантів, готових працювати за порівняно низьку заробітну плату. Тому конкуренція в сегменті низькокваліфікованої праці дуже велика.

Промисловість, тим часом, дає людям і зайнятість, і доходи. Споживчі витрати, своєю чергою, дають змогу розвиватися іншим галузям економіки. Це фундамент, на якому все стоїть.

Зіткнувшись на тлі активного розвитку країн Південно-Східної Азії з деіндустріалізацією, розвинені країни дедалі частіше вдаються до заходів, що спрямовані на відновлення своєї виробничої бази. Вони усвідомлюють, що власна ефективна промисловість – необхідна умова довгострокового сталого розвитку. Не випадково тема зайнятості – одна з найпопулярніших у західних політиків. Створення нових робочих місць – запорука їхніх високих рейтингів та успіху.

2. Підготовка традиційних галузей економіки до нового технологічного устрою

Сьогодні дуже складно розробити ефективну економічну стратегію на 5-10 років. Це надто довгий горизонт планування в світі, де все постійно змінюється. У таких умовах немає сенсу надавати перевагу якійсь конкретній галузі економіки – усі напрямки розвивають однаковою мірою.

Роблять це переважно за допомогою інструментів інвестиційної політики. Наприклад, державні інноваційні фонди діють в ЄС, Канаді, Ізраїлі, ПАР, навіть у Росії. Також держава може сприяти інноваціям, створюючи спеціальні податкові умови в певних економічних зонах, беручи участь у державно-приватному партнерстві в R&D.

3. Знайти і закріпити своє місце в глобальному ланцюжку створення вартості

Кожна країна, як і компанія, шукає, в чому її перевага і де її застосувати. Далі слід максимально закріпити її, спрямовуючи зусилля на підвищення продуктивності в межах вузької спеціалізації. Можна зосередитися на створенні готового продукту, брати участь у ланцюжку створення продукту. Або перейти на новий рівень і завдяки конкурентним перевагам посунути лідерів.

Вважати, що ми можемо переступити через промисловість і відразу стати лідерами в інноваційній, цифровий ері – помилка. Ми маємо проблеми з конкурентними бізнес-моделями, які могли б дати нам точку для зростання. Тому галузям, які мають шанс зростати, слід усіма силами сприяти і, якщо можливо, не перешкоджати. Головне – забезпечити доступ до інвестицій шляхом створення фінансових і фіскальних стимулів.

Висновок

Україна програє країнам, які мають і реалізують промислові стратегії, а це майже весь світ. Ми програємо навіть Росії, яка більш активна в цьому сенсі. І це може мати набагато більш далекосяжні наслідки, ніж лише втрати в  торгівлі.

Деіндустріалізація в світі відбувається за рахунок зростання інших секторів економіки. Натомість в Україні – внаслідок деградації самої індустрії. І хоча в нас є серйозні конкурентні переваги, ми не намагаємося їх використовувати. А могли би.

Матеріал опублікований тут.