4 умови успішного запуску індустріальних парків в Україні

У нещодавньому інтерв’ю для GMK Center директор «Агентства розвитку Дніпра» Володимир Панченко розповів, як в Україні працюють індустріальні парки, чому їм не дають істотних стимулів і пільг, а також пояснив причини провалу аналогічної ініціативи – спеціальних економічних зон, які були створені в Україні на початку 2000-х.

У цій колонці представлені його рецепти успішного запуску індустріальних парків, які мають, у тому числі, допомогти уникнути повторення історії з ВЕЗ.

1. Потрібно мати стратегічне, на рівні держави, планування індустріальних парків

У Туреччині для цього існує спеціальна державна агенція і аналогічна агентству бізнес-асоціація з широкими повноваженнями. Вони не лише рекомендують, де і якого типу спеціальний режим слід створити, а й займаються залученням інвестицій в інфраструктуру і пошуком резидентів-інвесторів. У Туреччині взагалі існують потужні інвестиційно-інжинірингові команди, які можуть під ключ створити парк будь-якого розміру – від 20 до 2000 га – в будь-якому секторі, в будь-якій точці земної кулі. Вони й нам пропонують провести таку роботу, причому безкоштовно. Але! Потрібно створити відповідні умови, ухвалити аналогічні турецьким закони. Турки усе це надали й чекають. Земна куля велика, і боротьба за залучення інновацій та інвестицій точиться дуже жорстка. Те, що в нас неосвічений уряд і депутатський корпус (за рідкісним винятком), не означає, що в постколоніальних країнах Африки і Азії керівники такі самі. Подивіться, що зробили в останні 10 років Гана, Індія, Алжир, Туніс …

До речі, такі самі структури, як у Туреччині, є і в Німеччині, і в Австрії. Навіщо їм допомагати Україні чи іншій нерозвиненій країні? Перше – вони розуміють, що бідна й занурена в економічну катастрофу країна не купує їхні інноваційні високомаржинальні товари, друге – така країна може увійти в громадянський конфлікт, війну. Лише дуже обмежені керівники не користуються сформованим інтересом розвинених країн до індустріального зростання країн, що розвиваються. У нас, на жаль, і надалі, після позачергових виборів і формування нового уряду, я не бачу потенціалу ухвалення грамотних успішних рішень щодо стимулювання економіки.

Хороша стратегія дуже швидко монетизуються країною. Грошей у світі багато, просто треба грамотно презентувати свою позицію на основі сучасних інструментів економічної політики, а не печерних інструментів неолібералізму.

В Україні зараз існує 50 парків, а після запровадження додаткових пільг можуть з’явитися всі 500 – замість 100-200, про які я казав. Причому в абсолютно непристосованих, нестратегічних для цього місцях. Адже для індустріального парку потрібні, по-перше, людські ресурси, які через масовий від’їзд українців за кордон є далеко не скрізь, по-друге – комунікації і тільки по-третє – пільги. Якщо згадати 2000-ті, коли почав діяти закон про СЕЗ, кожний слаборозвинений районний центр України боровся за те, щоб отримати «діру» в митниці. Саме цьому протидіє стратегічне мислення і стратегічне планування.

2. Потрібно чітко, згідно з обраною стратегією, прописати види діяльності, які здійснюватимуться на території індустріальних парків

Наприклад, металургії давати пільги немає сенсу, якщо це не металургія нового покоління. Про це свідчить наука, розрахунки. Хоча я сам з металургійного регіону, але такою є правда. У традиційній металургії немає потенціалу розвитку, подібного до інноваційних на сьогодні машинобудування і біотехнологій. IT-сектору теж не варто давати ці пільги в рамках індустріальних парків – це не капіталоємна, а «мізкоємна» галузь; айтішники працюють на вільних ринках, і пільги, що надаються в індустріальних парках, їм ні до чого. Для IT потрібні стимули іншого типу, передусім дуже низький податок на зарплату (нижчий, ніж у всьому світі, щоб їм не потрібно було вдаватися до «ігор» із ФОПамі). Це швидкий, але короткодіючий інструмент. Друге – розвиток освіти в прив’язці до сектору, а також науки. Для них потрібні «наукогради», але не у вигляді формальних «фішок» без фінансового наповнення, а справжні інноваційні системи з освітою і наукою «в одному флаконі».

У рамках індустріальних парків варто дати зелене світло машинобудуванню, хімії та біології. Це перспективні види діяльності для всіх країн. В Україні є багато кадрів і підприємств для різкого ривка вперед.

3. Не можна допускати «дірок» у законодавстві з погляду використання митного режиму

Територія індустріального парку – це окрема митна зона, вона має бути огороджена фізичним і законодавчим парканом. Щоб жодна продукція не могла зайти або вийти звідти без контролю.

4. Не повинно бути фікції у сфері стимулів і пільг

Стверджувати, що в нас усе, як в інших країнах, маючи 1% від того, що там насправді зроблено для стимулювання розвитку бізнесу, – це дискредитація самої ідеї територіальних і секторальних пільг. І, звісно ж, стабільність законодавства – прийняті рішення уряд не повинен скасовувати. Навіть якщо він бачить, що можна було би взяти більше податків з нових підприємств, що виникли в індустріальних парках.

Нещодавно я розмовляв з одним українським інвестором, який сказав, що розглядав Україну як місце для запуску свого нового виробництва, але зрештою зупинився на Угорщині. Чому? Тому що в Угорщині є 30-відсоткове повернення інвестицій для іноземного інвестора: для місцевого немає, а для іноземного – 30%. Так ми й програємо боротьбу за іноземні інвестиції.

Вихід досить простий – почати вірити в себе. Це стосується і народу, і депутатського корпусу, і уряду. Самолегітімізувати свої рішення щодо стимулювання бізнесу, тобто не чекати чийогось схвалення або осуду, а діяти по науці, припинити спиратися на догми минулого і почати приймати рішення з майбутнього.