www.shutterstock.com

Підприємства, що випускають елеваторне обладнання, використовують 30-35 тис. т металопродукції на рік

Високі врожаї зернових – у 2016-2018 роках на рівні 60-70 млн т – поставили руба питання зберігання такої кількості сільгосппродукції. Як наслідок – виникла необхідність розвивати відповідну інфраструктуру: елеватори, річкові термінали і портові потужності.

Ситуацію ускладнювали і проблеми з логістикою. З 2016 року почастішали перебої в перевезеннях зернових залізницею. В умовах неможливості експортувати врожай зернових з «коліс» елеватори стали найважливішим елементом розвитку агропромислового комплексу та його експортних можливостей. GMK Center вирішив поцікавитися, на скільки зросли елеваторні потужності країни і як це вплинуло на внутрішній ринок металургійної продукції.

Зібрати урожай – це півсправи

В останні кілька років в Україні спостерігається істотне збільшення обсягів будівництва і модернізації елеваторів. Драйверами процесу є великі агрохолдинги, які мають потребу в цьому і фінансові ресурси, середні агрокомпанії, рідше – невеликі фермерські господарства.

 

Власні елеватори в достатній кількості стали для великих агрохолдингів must have і суттєвою конкурентною перевагою. На своїх елеваторах простіше забезпечувати якість доопрацювання вирощеного зерна (чистка, сушка, зберігання), а в разі потреби можна притримувати врожай до кращих ринкових цін.

Потреба в нових елеваторних потужностях обумовлена передусім зростанням врожайності. Зокрема, в 2018 році урожай зернових перевищив історичний максимум 2016 роки (66 млн т) і склав 70,1 млн т зерна. Це рекордний показник за весь період незалежності країни. За різними оцінками, в поточному році врожай може становити від 70,8 млн т (прогноз Мінагрополітики) до понад 72 млн т (очікування Міністерства сільського господарства США).

Водночас, за словами Ольги Манелюк, керівника напряму корпоративного бізнесу аудиторсько-консалтингової компанії Kreston GCG, загальний обсяг зерна, що підлягає зберіганню, не відповідає актуальній загальній потужності одноразового зберігання зернових сховищ. Так, за експертними оцінками, загальний обсяг зерна (з урахуванням олійних культур), що підлягає зберіганню, становить 90 млн т, тоді як потужності сертифікованих зернових складів і потужності зберігання сільгоспвиробників усіх форм власності сукупно оцінюються лише в 62 млн т.

Утім, за даними Держстату, у 2018 році потужності одноразового зберігання зернових, зернобобових та олійних культур в Україні становили 78,3 млн т (+7,3%). З них 45,4 млн т (+13,5%) належали безпосередньо агровиробникам і 32,9 млн т (-0,2%) – підприємствам, які переробляють і зберігають сільгоспкультури.

Для великих агрохолдингів інвестування в елеватори є продовженням історії придбання власних вагонів, без чого подолати логістичні проблеми вкрай складно.

«Фактором негативним за своєю суттю, однак таким, що сприяв зростанню ринку елеваторів, є також політика «Укрзалізниці» щодо закриття аварійних гілок та припинення фінансування неприбуткових станцій. У цій ситуації очевидно, що через неможливість своєчасно транспортувати зерно аграрії змушені створювати та/або нарощувати потужності зберігання», – зазначає Ольга Манелюк.

До цього також можна додати «традиційні» залізничні проблеми: несвоєчасне подання вагонів, простої, зокрема й через брак локомотивної тяги, тощо. Як наслідок – через брак вагонів у багатьох експортерів зернових зривалося виконання контрактних зобов’язань.

Елеваторне зростання

За даними Держстату, в 2018 році потужності одноразового зберігання зернових, зернобобових та олійних культур в Україні зросли на 5,3 млн т. З іншого боку, за даними ресурсу Elevatorist.com, в 2018 році загальні потужності лінійних елеваторів для зернових зросли на 1 млн т.

Зростання врожайності та логістичні проблеми створюють передумови для подальшого збільшення кількості нових елеваторних потужностей на 1-3 млн т на рік і модернізації наявних об’єктів. Згідно з дослідженням компанії Kreston GCG в найближчій перспективі перша десятка компаній – найбільших власників елеваторних потужностей України планує інвестувати в збільшення можливостей зернозберігання понад $130 млн. За оцінками Мінагрополітики, в поточному році в Україні введуть в експлуатацію близько 130 елеваторів.

У цілому, за оцінками компанії Pro-Consulting, недостатність і зношеність потужностей зернозберігання зумовлює необхідність будівництва сучасних елеваторів загальною місткістю до 15 млн т.

Істотним чинником, що стимулює розвиток ринку елеваторів, є дві держпрограми. Перша – в розмірі 859 млн грн – передбачає компенсацію сільгоспвиробникам 30% суми від витрат на будівництво об’єктів зберігання і переробки зерна (елеватори, зерносушильні пункти та ін.). Друга програма передбачає компенсацію 25% у разі придбання елеваторного обладнання українського виробництва. Держдотації заплановано на створення потужностей у 2 млн. т. Це дасть змогу збільшити наявні потужності на 5%. Загалом у 2018 році аграрії в рамках держпідтримки АПК придбали 17,2 тис. одиниць української сільгосптехніки на 4,4 млрд грн.

За словами Ольги Манелюк, важливим моментом розвитку ринку елеваторів на цьому етапі є не просто фізичне збільшення його обсягів, а його якісне перетворення. Зерносховища стають дедалі більш технологічними, вони застосовують енергозберігаючі технології, IT-технології контролю та управління процесами приймання, зберігання, відвантаження, а також складну й високоточну лабораторну аналітику якості зерна. Саме цей вектор модернізації технологічних і аналітичних процесів, спрямований на підвищення якості зберігання, стає одним з найважливіших чинників конкуренції на ринку елеваторів України.

Спектр обладнання

Обладнання від ТОВ «Елеваторні системи». forstor.ua

Українські компанії виробляють широкий спектр елеваторного обладнання. До основних його видів належать: силоси для зберігання зерна (на плоскій основі, на конусному днищі), зерносушарки, сепаратори для очищення зерна, транспортне обладнання (норії, ланцюгові, стрічкові та гвинтові конвеєри). До допоміжного обладнання належать: самопливне обладнання, перекидні клапани, рейкові засувки), металоконструкції для обслуговування об’єктів – норійні вежі, естакади, сходи та інше.

Найбільш металомісткими з них є силоси (металеві ємності для зерносховищ) і зерносушарки. В Україні успішно продаються силосні зерносховища як вітчизняних виробників (KMZ Industries, ТОВ «Торговий Дім «Югелеватор», ТОВ «Елеваторні системи», ПП «Лубнимаш» та ін.), так і зарубіжних компаній (РETKUS, Silos Córdoba, Riela).

Металеві силоси мають багато переваг (економія площі, контроль параметрів зберігання, захист від шкідників, автоматизація процесів тощо) порівняно з іншими способами зберігання зерна. Силоси виготовляються з оцинкованого прокату (ОЦП), вони можуть бути на конусній основі (для короткострокового зберігання зернових і відвантаження) і на плоскому днищі (для тривалого зберігання).

Силосне металоспоживання

Елеваторний комплекс «Баришівської зернової компанії». elevatorist.com

У виробництві силосів використовують оцинкований і чорний металопрокат. «Лубнимаш», наприклад, використовує рулонну оцинковану сталь, рулонну оцинковану сталь з полімерним покриттям, кутник. Чорний металопрокат використовується для створення допоміжних конструкцій – норійних веж, опор, іноді за рішенням проектанта – нестандартних надсилосних естакад.

При цьому загалом нестачі будь-якої металопродукції для виробництва елеваторного обладнання немає – на ринку багато альтернативних постачальників.

«У виробництві ми використовуємо листовий імпортний прокат: оцинкований в листах і бухтах, Hardox у листах; вітчизняний та імпортний «чорний» листовий прокат, а також сортовий прокат: кутники, круги, швелери, двотаври тощо. Металопродукцію ми купуємо в таких компаній: «Метінвест-СМЦ», «Викант», «АВ метал», «ТАКТ», «Каскад», «Сістар», – розповідає Андрій Калінін, начальник технічного відділу ТОВ «Елеваторні системи» (м. Дніпро).

Хоча відчувається нестача якісного сортового прокату, зокрема, кругів.

Обсяги металоспоживання залежать від обсягу зберігання продукції і вибору обладнання. Оператори ринку називають такі цифри:

  1. У 2018 році металоспоживання на KMZ Industries становило: оцинковки – близько 4 тис. т, чорного металопрокату – 2,5 тис. т. Для силосу на плоскому днищі в середньому потрібно від 9 до 13 кг металу на тонну зберігання. Тоді як для силосу на конусній основі – від 25 до 50 кг на тонну зберігання (в середньому – 30 кг). Цього року планується збільшити обсяги закупівель.
  2. У ТОВ «ТД «Югелеватор» металоспоживання у 2018 році становило 4 тис. т. На поточний рік плани аналогічні.
  3. У ТОВ «Елеваторні системи» минулого року використали 180 т оцинкованого листового металу і 100 т «чорного». План на 2019 рік – 250 т ОЦП і 200 т «чорного».

«Норми використання металу закладають стандарти, які використовують в процесі проектування обладнання. Якщо говорити про нас, то ми проектуємо за українськими стандартами, гармонізованими з Єврокодами. Вони більш металомісткі порівняно з поширеним північноамериканським стандартом ANSI/ASAE, оскільки розраховані на більші навантаження. Лінійка наших силосів Brice-Baker розрахована за європейським стандартом DIN (він ліг в основу Єврокодів)», – пояснює Борис Рибачук, заступник генерального директора з розвитку KMZ Industries.

При цьому часто з метою зменшення вартості елеватори проектують не за дозволеними в Україні, а за «менш металомісткими» стандартами. Наприклад – за стандартом ANSI/ASAE. Ці стандарти мають висувають більш м’які вимоги до запасу міцності порівняно з вимогами європейських або українських норм. Це дає змогу зменшити металоємність, але значно збільшує ризики в процесі експлуатації.

Імпорт vs свій ОЦП

Усі опитані виробники для виготовлення силосів використовують імпортну оцинковану листову сталь. Як зазначає Борис Рибачук, оцинкований метал (сталь S350 GD з покриттям цинку Zn 275, Zn 350, Zn 450, Zn 600) купують у європейських постачальників: SSAB, Voestalpine, Wuppermann.

«Силоси нашого виробництва виготовляються з імпортної оцинкованої сталі S350 GD (Wuppermann), товщиною від 1 до 6 мм і покриттям цинком від 275 до 450 г/м2», – додає Віталій Рябченко, керівник відділу продажів ТОВ «ТД «Югелеватор».

Виробники силосів нарікають, що українські металурги не виготовляють потрібну їм оцинковану сталь. «В Україні, на жаль, не виробляють якісну оцинковану сталі з покриттям 275 г/м2 і вище, з технічними характеристиками, які потрібні для виробництва металевих силосів», – наголошують у «Лубнимаш».

Збільшити покриття

Силоси виробництва «Торговий Дім «Югелеватор». td-ugelevator.com

Обсяг імпорту ОЦП в Україну в 2018 році становив 128 тис. т. Його частка становить 41% ринку. Найбільшим імпортером є Китай, який у 2018 році поставив на наш ринок 41 тис. т ОЦП (-30,5% до 2017 року). За прогнозами учасників ринку, в 2019 році частка китайського імпорту знижуватиметься, а питома вага продукції українських виробників зростатиме.

Утім, за підсумками I кварталу 2019 року внутрішнє споживання ОЦП скоротилося на 8% і становило 59 тис. т. За цей період імпорт знизився на 3%, тоді як експорт зріс на 10% за відносно нейтральної динаміки виробництва – зростання на 400 т.

Збільшення частки українських виробників значною мірою забезпечене підприємством «Юністіл» (входить до групи «Метінвест»). Завод за проектної потужності 100 тис. т прокату на рік планує у 2019-му випустити 87 тис. т ОЦП. Як відзначають у «Метінвесті», проектні характеристики лінії оцинкування на «Юністілі» дають змогу випускати готову продукцію товщиною від 0,3 до 2,0 мм. На сьогодні підприємство виробляє продукцію в товщинах 0,38-2,0 мм, у тому числі з цинковим покриттям 275 г/м2.

Водночас українські виробники планують збільшувати щільність цинкового покриття своєї продукції.

«Ми працюємо над розвитком сортаменту нашої продукції з урахуванням потреб споживачів, у тому числі в частині розширення доступних класів цинкового покриття. Дослідне випробування виробництва оцинкованої продукції з покриттям Zn 350 заплановане на II квартал поточного року», – наголошують у «Метінвесті».

Це стосується як «Юністілу», так і ММК ім. Ілліча, де також є виробництво ОЦП.

Таким чином, українські виробники зможуть потіснити імпортерів ОЦП, але спершу їм слід домогтися стабільної якості продукції та довести споживачам, що нова продукція відповідає заявленим характеристикам і є адекватною заміною імпортної. Хоча за ціною наша продукція навряд чи найближчим часом буде привабливою. Український ОЦП значно дорожчий не лише за китайський, а й за європейський.

Споживання в тоннах

Попит на ОЦП в Україні формують переважно будівельні компанії, на частку яких за підсумками 2018 року припало 88%. Тобто у фактичній вазі на інші галузі припадає приблизно 38 тис. т.

З іншого боку, левова частка ринку належить ОЦП з масою покриття до 250 г/м2. На сегмент з покриттям 270 г/м2, до якого належить виробництво зерносховищ, у 2018 році припадав 21% ринку (+5% до 2017 року). Якщо перевести це у вагові показники – це приблизно 66 тис. т.

Не всі із наведених 38-66 тис. т забирає виробництво силосів. З урахуванням зазначених вище даних найбільших операторів ринку, за оцінками GMK Center, до 20 тис. т імпортного ОЦП на рік споживають виробники елеваторного обладнання. Ще 10-15 тис. т на рік іншої металопродукції, переважно українського виробництва, може йти на виготовлення зерносховищ і різного елеваторного обладнання. Тож українським виробникам ОЦП варто поборотися за великий і такий, що динамічно розвивається, сегмент ринку, на якому поки що переважає імпорт.

Необхідність модернізації

Після розпаду СРСР в Україні залишилося понад 500 елеваторів з потужностями одноразового зберігання близько 30 млн т. Від часу здобуття Україною незалежності частина з них закрилася, а інша використовується понині. Тобто в Україні й зараз працюють залізобетонні елеватори, що залишилися ще з часів СРСР, загальну потужність яких можна оцінити приблизно в 5-10 млн т. При цьому рівень їх зносу вже давно перевищує 70-80%.

Зараз великі агрокомпанії надають перевагу будівництву нових металевих елеваторів або розширенню наявних. Залізобетонні елеватори погано піддаються модернізації та не можуть відповідати сучасним вимогам до продуктивності, автоматизації та енергоефективності, тобто вони неконкурентні з погляду вартості тонни зберігання. Навіть термін експлуатації металевих елеваторів, побудованих у 1990-2000 рр., уже спливає.

Загальний металофонд галузі можна оцінити приблизно в 1 млн т. Щонайменше 30-40% елеваторів потребують модернізації та оновлення, а найбільш неефективні – закриття. Тобто металурги і виробники металопродукції в особі компаній АПК мають платоспроможних замовників, перед якими стоять довгострокові завдання створення та оновлення своєї інфраструктури зберігання врожаю.