Індустріалізація в Кореї породила сталевого гіганта, що посідає п'яте місце у світі з випуску сталі

Якось один з чиновників високого рангу розповідав автору статті, що в 1990-х українська делегація їздила до Кореї, подивилася, як там у них усе влаштовано, і «перейняла досвід» – з невеликими змінами скопіювала корпоративне законодавство. Тому українська та корейська економіки багато в чому схожі: монополії – всюдисущі, державні антимонопольні структури – слабкі, а фондові ринки – «мертві». Корпоративні системи і в Україні, і в Кореї побудовані так, що призвели до надзвичайно сильної консолідації корпоративних прав, тому торгувати на фондових ринках просто нічим.

Але є між нашими країнами одна важлива відмінність: за даними Світового банку за 2018 рік, ВВП на душу населення в Україні лише $3095, а в Південній Кореї – $31 363. Нинішній рівень добробуту є результатом «корейського економічного дива», що за 50 років перетворило знекровлену війною аграрну країну на сучасного «азійського тигра». Складовими «дива на річці Ханган», як називала його місцева преса, стали індустріалізація, орієнтованість на експорт, активна державна промислова політика, впровадження нових технологій, розвиток освіти і справедливий розподіл доходів. У металургійній індустрії це чудо породило компанію POSCO.

Чудо на річці Ханган

Уміння створювати щось з нічого – одна з головних особливостей корейського президента Пака Чон Хі, який прийшов до влади в результаті військового перевороту в 1961 році, а помер в 1979 році внаслідок замаху. Його досі шанують у Південній Кореї.

31 травня 1961 року, напередодні військового перевороту генерала Пака Чон Хі, в редакційній статті корейської газети Hankook Ilbo описувалися «вулиці, заповнені безробітними й жебраками, в той час як фермери й робітники страждають від голоду і поневірянь». Вісімнадцять років потому міський ландшафт змінився до невпізнання. Корея створила модель економіки, яку захотіла скопіювати не лише Україна, але й багато країн, що розвиваються.

Одним із секретів успіху «азійського тигра» стала індустріалізація. Вирішивши перетворити Південну Корею на промислово розвинену державу, достатньо сильну й диверсифіковану, щоб не лише успішно захищати себе, а й справлятися без допомоги й підтримки Сполучених Штатів, Пак Чон Хі задумався про розвиток металургійної промисловості.

Це було важке завдання, оскільки в результаті Корейської війни понад 80% промисловості та інфраструктури обох Корей було зруйновано, а всі металургійні підприємства залишилися на території Північної Кореї. Сеул мав будувати власну сталеливарну галузь з нуля.

Як зазначає у своїй книзі «Президенти Кореї» політолог Кім Чунг Нам, особиста участь президента Пака Чон Хі в економічних процесах багато в чому сприяла високим темпам зростання під час його правління.

«Його досвід логістики та командування базою матеріально-технічного постачання під час війни дав йому впевненість у власних організаторських здібностях, необхідну для управління невеликою економікою, як-от Південна Корея», – пише Кім.

Президент особисто визначив кілька десятків компанії, які отримували державну підтримку, кредити й замовлення. Критеріями для відбору стали не ринкові характеристики підприємств, а особисті якості їхніх керівників. Президент відбирав людей, схожих на себе. На знак подяки підприємці мали виконувати урядові розпорядження. Так з’явилися південнокорейські чьоболі – фінансово-промислові групи, які зараз зазвичай належать сім’ям своїх засновників.

Пак Чон Хи на открытии скоростной автомагистрали (с) chogabje.com

Пак Чон Хі на відкритті швидкісної автомагістралі (с) chogabje.com

Генерал-металург

Одним з таких обраних став Пак Тхе Джун. Під час Корейської війни він служив у південнокорейської армії, де очолював кілька взводів. Дослужився до звання генерал-майора. У 1950-х, під час служби в армії, Пак навчався менеджменту в американському стилі, з акцентом на раціональність та ефективність. Після військового перевороту 1961 року він успішно займався бізнесом. У 1964 році Пак став президентом TaeguTec – компанії з видобутку вольфраму.

1 квітня 1968 року було засновано спільне підприємство уряду республіки й TaeguTec – компанія Pohang Iron and Steel. Пізніше, у 2002 році, коли модними стали скорочення та ініціали, вона перетворилася на POSCO.

Генерал-майор Пак Тхе Джун був здатний працювати багато й важко. Але він не був грубим, готовим іти напролом бульдозером, таким як Чон Чжу-Єн, засновник Hyundai Group. Швидше, Пак був перфекціоністом.

Спочатку його переслідували невдачі: консорціум із семи західних сталеливарних компаній, створений, щоб залучити фінансування, розпався, а в кредитах Світового банку та Ексімбанку США корейцям відмовили, вважаючи ідею створення сталеливарного заводу занадто амбіційною.

Довелося задіяти особисті зв’язки в Японії та аргумент, що японці зобов’язані були допомогти Кореї, щоб спокутувати провину за японську колонізацію 1910-1945 років. Цей підхід спрацював, і в 1969 році Корея отримала необхідні гроші. Основну частину капіталу надав японський уряд: $52,5 млн дав Експортно-імпортний банк Японії, а $46,4 млн – Фонд економічного співробітництва. Ще $28,6 млн вдалося отримати у вигляді комерційних позик. Компанія Mitsubishi Heavy Industries допомогла з плануванням, а Nippon Kokan та NipponSteel Corporation надали технології. Тож для будівництва та експлуатації заводу багато зробили японські інженери та експерти.

Будівництво комбінату почалося в 1970 році неподалік Сеула – в місті Пхохан. Під час Корейської війни сили Північної Кореї дуже швидко захопили Сеул, але Пхохан весь час залишався під контролем Півдня. Президент Пак Чон Хі вважав за краще не ризикувати.

Будівництво відбувалося під пильним поглядом Пака Тхе Джуна. Вірний військовому стилю управління, він встановлював терміни, а потім скорочував їх. І майже постійно перебував на будівельному майданчику, щоб упевнитися, що підлеглі укладаються в ці скорочені терміни.

Перший етап (домна і два сталевих конвертери потужністю 949 тис. т і 1 млн т) був завершений достроково у 1973 році. Завод вийшов на повну потужність всього за чотири місяці, на вісім місяців раніше, ніж очікувалося.

Пак Чон Хи и Пак Тхэ Джун запускают вторую домну в Пхохане (с) jmagazine.joins.com

Пак Чон Хі та Пак Тхе Джун запускають другу домну в Пхохані (с) jmagazine.joins.com

Будівництво другої черги почалося в 1974 році, третьої – в 1976 році, четвертої – в 1979 році. Протягом цього часу корейці проходили навчання в Японії і в США, і до моменту, коли почався останній етап, вони майже повністю витіснили іноземних інженерів. Виробництво сталі сягнуло 8,5 млн т на рік.

Корейська сталеливарна промисловість, початково задумана для виробництва зброї, незабаром вийшла за вузькі рамки воєнпрому. Більшу частину продукції доставляли на узбережжя Ульсан, до невеликого рибальського села, де постали величезні верфі та автомобільний завод Hyundai.

У 1982 році було розпочато будівництво другого заводу компанії – у Кван’яні. Це сучасне підприємство звели в морі, на штучній землі в провінції Чолла-Намдо. Завод у Кван’яні спеціалізується на виробництві продуктів з високою доданої вартістю: високоміцних конструкційних сортах сталі, автомобільних і API-сортах.

Пак Тхе Джун керував компанією протягом 25 років, а потім зайнявся політикою. У 2000 році він навіть був прем’єр-міністром. Щоправда, незабаром Пак Тхе Джун змушений був піти у відставку через підозри в шахрайстві.

Розвиток гіганта

Натомість POSCO успішно розвивалася. Мінеральних ресурсів у Кореї мало, тому компанія почала закуповувати їх за кордоном. Залізну руду – в Бразилії, вугілля – в Пенсільванії.

У 1986 році компанія побудувала комбінат у Каліфорнії спільно з USX Corporation (USS-Posco). Завод у Кван’яні збільшив продажі POSCO, і компанія використала додатковий дохід для фінансування свого зростання на нових ринках. Але POSCO швидко стала жертвою власного успіху –- компанія зіткнулася зі зростаючим протекціонізмом через спад у Європі та Сполучених Штатах.

Перспектива торгових воєн у поєднанні з глобальним спадом попиту на сталь спонукала POSCO звернути увагу на новий китайський ринок. Якщо у 1991 році компанія експортувала до КНР 200 тис. т сталі, то в наступному році вже 1 млн т.

У 1992 році, повністю закінчивши будівництво металургійного комбінату в Кван’яні та довівши виробництво сталі до 21 млн т на рік, POSCO вийшла на друге місце в світі з виробництва сталі. Того ж року компанія інвестувала $97 млн у будівництво заводу з випуску оцинковки в Шанхаї та спільно з державною В’єтнамської сталеливарною корпорацією побудувала завод з виробництва труб поблизу Хошиміна. Незважаючи на світовий спад у галузі, у 1992 році POSCO показала рекордний прибуток у $234 млн.

14 жовтня 1994 року POSCO увійшла до лістингу Нью-Йоркської фондової біржі та стала там першою корейською компанією. У 1996 році компанія повністю повернула Японії кошти, вкладені в її створення.

Святкування 20-ї річниці участі POSCO в лістингу Нью-Йоркської біржі (с) newsroom.posco.com

На жаль, азійська фінансова криза 1997 року не оминула й POSCO. У 1998 році компанія вперше в своїй історії скоротила виробництво сталі. Наслідком кризи стало і прискорення її приватизації. Уряду Кореї необхідно було залучити іноземну валюту та відповідати критеріям Міжнародного валютного фонду для виділення $57 млрд стабілізаційних позик. Тому з 1998 по 2001 рік уряд Кореї розпродав на Нью-Йоркській фондовій біржі всі акції POSCO, що належали йому.

Зараз 70% акцій перебувають у вільному обігу. Найбільшими власниками акцій POSCO є Національна пенсійна служба Південної Кореї (11,08%) і японська Nippon Steel & Sumitomo Metal Corporation (3,3%). У свою чергу, 2,5% акцій самої Nippon Steel належать POSCO.

У 2001 році POSCO увійшла до тристороннього альянсу з перехресним володінням акціями з Nippon Steel і з китайською Baoshan Iron & Steel Works. Альянс мав на меті, з одного боку, стримувати зростання цін на сировину, а з іншого – перешкоджати падінню цін на готову продукцію. Як сказано в прес-релізі Baoshan, це «допоможе в конкурентній боротьбі з європейськими та американськими сталеливарними компаніями, які прагнуть вийти на азійський ринок».

Існування союзу POSCO і Nippon Steel кілька разів подовжували та розширювали: останнього разу в серпні 2018 року компанії продовжили його дію ще на три роки. Зараз співпраця між POSCO і Nippon Steel пов’язана переважно з технологічними обмінами щодо технологій утилізації пилу та інших досліджень у сфері захисту довкілля. Компанії наголошують, що не співпрацюють у сфері розроблення продуктів, оскільки є конкурентами.

За даними World Steel Association за 2019 рік, POSCO посідає п’яте місце в світі за обсягами продукції. Вона випускає 43,12 млн т сирої сталі на рік. До слова, всі металургійні компанії України у 2019 році виробили менше половини цього обсягу – 20,85 млн т сталі.

POSCO виробляє гарячекатану, холоднокатану, нержавіючу та інші види стали, переважно для автомобільної та суднобудівної промисловості, а також будівництва. Компанія перетворилася на глобальний бізнес з виробництвом і продажами в 53 країнах світу. Вона розширила не лише свою географію, а й сферу діяльності. Її торговельний підрозділ – POSCO International – експортує та імпортує сталь, цемент, сиру нафту, важку техніку, автозапчастини та текстиль.

Присутня POSCO і в Україні. Щоправда, тільки POSCO International і тільки на агроринку. Корпорація має два великих зернових термінали: один в Україні, інший – в М’янмі.

Зерновой терминал POSCO International в Николаеве (с) latifundist.com

Зерновий термінал POSCO International у Миколаєві (с) latifundist.com

У світовому рейтингу ForbesGlobal 2000 POSCO посідає 365-е місце з виручкою $53 млрд, чистим прибутком $1,3 млрд і активами $67,6 млрд.

POSCO не планує зупинятися. У липні 2017 року її СЕО Чжон Ву Чой оголосив про нову філософію управління «Корпоративне громадянство: будуємо краще майбутнє разом». «Корпоративне громадянство» визначає завдання компанії на наступні 50 років. Головною метою POSCO є перетворення в столітню компанію, якій щиро довіряють всі зацікавлені сторони: співробітники, ділові партнери, клієнти, місцеві спільноти і акціонери.

За матеріалами TheKoreaTimes і офіційного сайту Posco