Швидкий і незбалансований перехід на «зелені» технології значною мірою зумовив нинішній дефіцит енергоресурсів

Енергетична криза, що розпочалася одразу в кількох регіонах світу, не була очікуваною, але стала логічним наслідком політики зниження викидів і дії низки супутніх факторів. Принципи «зеленої» політики, що здаються привабливими в екологічному аспекті, завдали свого першого, але не останнього удару економічним реаліям. З огляду на те, що зараз у світі вже є багато великих точок нестабільності, екологічні чинники цілком можуть виступити тригером для значно більших проблем.

Тривожні сигнали

Перший дзвінок для усвідомлення дисбалансу екологічних цілей та економічних можливостей пролунав з Піднебесної. Останнім часом темпи зростання економіки Китаю різко сповільнилися:

  • ВВП у третьому кварталі зріс на 4,9% (прогноз – 5,1%) в порівнянні з 7,9% у другому кварталі;
  • промисловість у вересні – зростання на 3,1% (прогноз – 4,5%) в порівнянні з 5,3% в серпні;
  • інвестиції за 9 місяців – зростання на 7,3% в порівнянні з 8,9% в січні-серпні.

Аналітики прогнозували сповільнення зростання китайської економіки в третьому кварталі. Однак воно виявилося  істотнішим, ніж очікувалося.

Охолодження темпів зростання однієї з провідних світових економік в майбутньому «відгукнеться» всій світовій економіці. Міжнародний валютний фонд у своєму жовтневому звіті вже погіршив прогноз зростання світової економіки на поточний рік до 5,9% з 6%.

Критичні фактори

Сповільнення зростання Китаю – другої за розміром економіки у світі – зумовлене багатьма причинами:

  • дефіцит електроенергії, зумовлений нестачею вугілля;
  • адміністративний тиск з метою зниження викидів;
  • спад активності на будівельному ринку;
  • підвищення цін на сировину;
  • тиск влади на технологічні компанії;
  • проблеми в ланцюжках поставок та ін.

Якщо одні причини є наслідком постпандемічного відновлення економіки (наприклад, проблеми в ланцюжках поставок і підвищення цін на сировину), то інші – екологічних зусиль: внутрішньої (тиск на технологічний бізнес) і зовнішньої (дефіцит електроенергії) політики.

Головна причина дефіциту енергоресурсів – нестача вугілля після заборони поставок з Австралії, яка тривалий час була головним постачальником цього енергоносія до Китаю. Теплові електростанції (ТЕС) виробляють близько 56% електроенергії в Китаї, натомість уже в серпні запаси вугілля на основних електростанціях Китаю зменшилися до 10-річного мінімуму. Країна не змогла швидко наростити внутрішній видобуток вугілля або заповнити в короткі терміни дефіцит у розмірі 150-200 млн т за рахунок імпорту. Це й призвело до того, що в офісах забороняли користуватися ліфтами й кондиціонерами.

Деякі аналітики очікують, що китайська влада може посилити енергетичні обмеження.

«У міру того, як ми наближаємося до зими, якщо скорочення споживання енергії в алюмінієвій промисловості не спрацюють, ми можемо побачити, що скорочення будуть більш масштабними», – каже Нік Пікенс , Директор з досліджень Wood Mackenzie.

Не меншою мірою, ніж нестача електроенергії, на охолодження економіки вплинули «зелені» зусилля влади країни. Пекін має намір скоротити рівень викидів вуглецю, щоб досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року. В той же ряд можна поставити і заходи щодо китайських металургів, яких зобов’язали до березня скоротити виробництво сталі напередодні й під час Зимових Олімпійських ігор.

Ще більш яскраво вираженими є екологічні фактори енергокризи в Європі. Зростання енергоспоживання в ЄС обмежене через брак ресурсів і нездатність швидко компенсувати дефіцит.

Раніше в своєму розвитку Євросоюз зробив ставку на відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), обмежуючи роботу атомних електростанцій (АЕС) і вугільних ТЕС. У 2020 році 13 країн ЄС взяли на себе зобов’язання відмовитися від вугілля до 2030 року, а Бельгія, Австрія та Швеція вже повністю зробили це.

Ще більшу вразливість економіки в умовах ставки на ВДЕ оприявнила безвітряна погода в Європі. У вересні вітряні електростанції в ЄС, особливо у Великій Британії, через відсутність потрібної сили вітру істотно скоротили вироблення електроенергії.

Настання опалювального сезону Європа зустріла із заповнюваністю підземних сховищ на рівні 77%. Протягом останніх п’яти років в цю пору року відповідний показник перевищував 90%. Очікування проблем накрутили спотові ціни на газ до $2000 за 1000 куб. м.

Наразі ще немає оцінок впливу енергокризи на розвиток економіки ЄС, але такий вплив точно буде. Через високі ціни на електроенергію і газ великі споживачі зупиняють свої потужності, ціни зростають, а рентабельність виробництва падає.

Дисбаланс впровадження

Європа від початку не врахувала слабкі сторони технологій і ризики «зеленого» енергопереходу – на ситуацію вплинув дисбаланс у впровадженні технологій. Багато компаній у період низьких цін 2019-2020 рр. і під тиском нових екологічних політик скоротили інвестиції у видобуток викопного палива. При цьому обсяги введення в експлуатацію ВДЕ виявилися недостатніми для компенсації дисбалансу.

«Високі темпи «зеленого» енергетичного переходу й обмеження вугільної генерації призвели до проблеми: «що робити, якщо вітер не дме». На прикладі енергетичної кризи ми також побачили можливі масштаби наслідків, пов’язаних з прискореним розвитком відновлюваної генерації. Усі технології декарбонізації засновані на переході від викопних джерел енергії до електроенергії, яка має вироблятися з відновлюваних джерел. Тобто потреба в електроенергії істотно зросте, як і залежність економіки від неї. У перехідний період роль балансувальних потужностей має виконувати саме газова генерація. Але фінансові інститути не надто бажають вкладати в розвиток нафтогазової галузі», – розповідає Андрій Тарасенко, головний аналітик GMK Center .

Основні висновки

У поточній ситуації постраждалим країнам нічого не залишається, як у міру можливості підтримувати своїх споживачів, захищаючи їх від впливу високих цін, сподіватися на теплу зиму й зробити правильні висновки.

Уряди країн постраждалих від енергокризи регіонів уже вживають заходів щодо пом’якшення його наслідків для економіки. Наприклад, Китайська комісія з регулювання банківської та страхової діяльності сприятиме фінансовій підтримці вугільних і енергетичних компаній для забезпечення поставок і стабілізації цін. Єврокомісія, зі  свого боку, вже запровадила низку заходів, які включають прямі виплати домашнім господарствам, держпідтримку компаніям і адресне зниження податків.

Головний висновок: «зелений» енергоперехід має бути збалансованим за термінами та інвестиціями з урахуванням вимог надійності та рентабельності. Крім того, важливо враховувати, що кожна окрема країна має свою структуру споживання й генерації, що вимагає індивідуального підходу щодо енергопереходу. Інакше кажучи, перш ніж кудись іти, слід створити надійний базис для безпечного руху вперед. У випадку з енергопереходом – це достатні генеруючі потужності ВДЕ та/або балансувальні потужності.

Енергокриза не змусить найбільші країни переглянути ключові принципи своїх «зелених» політик, але корективи, безумовно, будуть. Після кількох років впровадження політики відмови від атомної генерації у деяких країнах Євросоюз уже дає задню і схиляється в бік присвоєння атомної енергії статусу «зеленої». У середньостроковій перспективі ЄС збільшить інвестиції у ВДЕ, модернізацію й підвищення енергоефективності, розвиток ємностей зберігання енергії, включаючи батареї й водень, та ін.

Ніхто точно не знає, якиі ще труднощами надалі чекають на нас через впровадження «зелених» ініціатив – ніхто не гарантує їхньої безболісної реалізації. Наприклад, за оцінками BP, світовий попит на енергоресурси до 2035 року збільшиться приблизно на 30%. Незважаючи на швидке збільшення у світі потужностей ВДЕ, нафта, газ і вугілля все одно домінуватимуть у глобальному паливно-енергетичному балансі. Вони забезпечать до 75% усіх поставок енергоносіїв (зараз 86%).

Нестримне прагнення до екологічності не може означати досягнення цілей «за всяку ціну» – «зелений» перехід має узгоджуватися з економічними реаліями й здійснюватися не на шкоду економічному розвитку. І це, до речі, великий урок та для української влади, яка взяла на себе важкоздійснювані зобов’язання в рамках другого національно визначеного внеску в Паризьку угоду (НВВ-2) – скоротити до 2030 року викиди парникових газів до 35% від рівня 1990 року, – не беручи до уваги економічну доцільність.