(c) shutterstock.com

Дешева російська металопродукція призводить до падіння виробництва та доходів місцевих виробників

Військова агресія РФ проти України, пов’язані з нею перебої у поставках та короткочасне зростання цін жодним чином не вплинули на політику протекціонізму в світі – країни активно захищають внутрішній ринок та локальних виробників. Навпаки, протекціонізм лише посилився через зміну ситуаціїї – різке падіння цін на металопродукцію.

Після того як преміальні ринки Євросоюзу, Великобританії та США закрилися для імпорту російської сталі, Росія розпочала активний експорт до Китаю, держав Східної Азії, Індії, Туреччини та країн MENA. У ці регіони Росія починаючи з квітня й спрямовувала свою металопродукцію, надаючи знижки у 25-40%. Така агресивна торговельна політика ламає баланс ринку та негативно впливає на місцеві сталеливарні компанії. У результаті падають обсяги виробництва та доходи локальних металургів.

Знижки та демпінг

Загнана санкціями в кут Росія пропонує на світовому ринку багато видів продукції, у тому числі сталь, зі значними знижками. Усе має такий вигляд, ніби Росія спочатку сама пропонувала «уцінену» металопродукцію, а потім покупці вже самі почали вимагати від неї знижки до 40%.

Покупцям це вигідно, особливо переробникам – вони активно закуповують сляби, заготовку, чавун. Туреччина успішно замінила навесні дорогий металобрухт на квадратну заготовку зі знижкою з РФ. Основним покупцем російської сталі виступив Китай: квітневі поставки напівфабрикатів становили близько 400 тис. т, що в п’ять разів більше, ніж за весь 2021 рік (84 тис. т).

«Усі країни, куди Росія переспрямувала свою сталь, часто не надто активні в питаннях торговельного захисту. Виняток у MENA становить лише Єгипет. Ще країни ASEAN. Натомість Туреччина, навпаки, стимулює імпорт сировини та напівфабрикатів, щоб мати переваги в конкурентоспроможності готової продукції, яка йде на експорт. Думаю, російські компанії це добре розуміють», – зазначає головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко.

Китай та Туреччина просто користуються ринковою ситуацією, щоб на фоні високих цін на сировину та енергоносії отримати додаткову цінову перевагу. Обидві країни й надалі захищають свої ринки та обмежують доступ до них російської металопродукції. Наприклад, нещодавно Туреччина продовжила на п’ять років антидемпінгові мита на сталеві канати та троси з Росії. Інакше кажучи, турецькі виробники готові купувати напівфабрикати, але пускати на свій ринок готову металопродукцію не будуть.

Великі країни-сталевиробники не в захваті від такої політики РФ, яка призводить до зниження доходів та прибутку від метвиробництва. Наприклад, галузева асоціація Ірану звинувачує Росію у значному зниженні місцевого виробництва сталі через демпінг, через який Іран втратив традиційні ринки, включаючи Китай, Південну Корею, Тайвань та Афганістан.

Наявність дешевої російської сталі дратує також індійських металургів. За даними SteelMint, починаючи з червня індійські покупці замовили близько 150 тис. т гарячекатаного прокату з РФ. І це відбувається в той час, коли індійські сталеливарники опинилися у скрутному становищі через запровадження 15-відсоткового експортного мита.

Проблеми реалізації

На шляху впровадження торгових бар’єрів проти сталевого демпінгу з РФ стоїть чимало проблем, більшість із яких мають організаційний характер:

  1. Тривалий період встановлення антидемпінгових митних тарифів;
  2. Необхідність збору юридично значимої інформації факт демпінгу;
  3. Необхідність проведення самого розслідування.

Поки за заявами виробників будь-якої країни пройдуть усі ці етапи, компанії встигнуть втратити клієнтів та доходи, а сам факт демпінгу може бути нівельований іншими ринковими факторами або взагалі припинитися.

«Ефективність заходів захисту залежить від оперативності їх запровадження. Щоб сьогодні запобігти негативному впливу на ринок різкого потоку демпінгового імпорту, доцільно запроваджувати попередні заходи. Для цього першим кроком має бути звернення місцевих компаній до відповідних органів для ініціювання розслідування. Але далеко не всі країни використовують такий інструмент, як «попередні заходи», – каже Андрій Тарасенко.

З іншого боку, торговельні бар’єри в іноді дуже складно реалізувати. Наприклад, якщо традиційні закордонні клієнти будь-якої компанії перейшли на російську металопродукцію, то цьому неможливо перешкодити чинними юридичними інструментами – покупець лише реалізовує своє право купувати товар у будь-кого.

Наразі тайванська компанія China Steel Corp. збирає аргументи та докази на випадок, якщо треба буде вжити заходів проти недобросовісної торгової поведінки (демпінгу) щодо російської металопродукції. Щоправда, поки що все обмежується моніторингом ситуації.

Обурення, але не тренд

Важко з упевненістю сказати, чи стануть трендом антидемпінгові розслідування проти дешевої російської металопродукції. Перші прецеденти поки що не набули формату стійкої тенденції.

За даними Bloomberg, виробники сталевої заготовки в Південно-Східній Азії, які останніми роками стали великими постачальниками до Китаю, вже скорочують виробництво на фоні збільшення споживання Китаєм російської металопродукції. Якщо до можливих антидемпінгових зусиль виробників Південно-Східної Азії додадуться дії металургів країн MENA, Росія зіткнеться з великими труднощами.

Деякі експерти стверджують, що російські металурги самі не зможуть довго працювати в режимі знижок. Санкції, зміцнення рубля та різке зростання вартості логістики роблять виробництво окремих видів металопродукції збитковим. Так, за підсумками червня рентабельність експорту «Северстали» становила -46%. Імовірно, Росія сама незабаром припинить продавати свою сталь за неринковими цінами.