Аналіз впливу новин за 5-9 жовтня на глобальний гірничо-металургійний комплекс від GMK Center

Участь держави в роботі сталевої галузі розширюється. З одного боку, триває посилення протекціонізму. З іншого боку, прагнення ЄС перейти до виробництва «зеленої» стали знаходить підтримку держави у вигляді надання фінансування та захисту ринку, «зеленої» сталі, що зароджується. Саме в таких умовах вітчизняним компаніям доводиться конкурувати на експортних ринках.

Росія може заборонити поставки залізничних коліс з України

Міністерство транспорту РФ обговорює можливість встановлення заборони на поставки залізничних коліс виробництва «Інтерпайп». ЗМІ повідомляють про обговорення цього питання на нарадах у міністерстві.

Жодних офіційних документів або коментарів з цього приводу не було. З одного боку, саме лише обговорення ще нічого не означає. З іншого – Росія дуже рішуча в захисті інтересів власних виробників. Такі рішення можуть бути приємні багатьом, враховуючи, що йдеться про обмеження щодо України, а особливо, якщо компанії вибирають правильні методи роботи з чиновниками.

Передбачається, що згадане рішення прийматимуть на рівні уряду РФ. Обмежити імпорт рішенням уряду можна лише в форматі ембарго, тим більше, що інші інструменти обмеження торгівлі в цьому випадку не застосовуються. Як правило, ембарго переслідує політичні цілі. Таких прецедентів у відносинах України й Росії достатньо, особливо після 2014 року, але вони були політично мотивовані. Багато рішень були дзеркальними – тобто одна сторона відповідала інший на її ембарго. Натомість зараз питання є суто економічним.

Підставою для інціювання заборони є профіцит на ринку залізничних коліс Росії. Висновок про профіцит зроблений на підставі звіту Інституту проблем природних монополій від травня 2020 року. Основний висновок звіту – в Росії у 2020-му й у наступному роках буде профіцит залізничних коліс у розмірі 23-31% від обсягу ринку.

Але висновки звіту дещо застаріли, а ситуація не настільки погана, як здавалося в травні. У звіті прогнозується, що пропозиція коліс у 2021 році зросте на 200 тис. шт. – до 2135 шт. – у зв’язку з розширенням потужностей НТМК, а попит становитиме лише 1474 шт. При цьому, за даними підприємства, проект розширення буде завершено тільки в 2022 році. До того ж тут потрібно розуміти, що весь цей об’єм не виллється на ринок одномоментно.

А ще обсяг пропозиції в 2021 році можна вважати завищеним за рахунок китайських виробників, обсяг поставки яких вказано як 150 тис. шт. Після заборони на пробіг вагонів з колесами китайських виробників від їхньої продукції відмовилися. Тобто в 2021 році пропозиція знизиться в порівнянні з 2020 роком на 350 тис. шт.

Попит на колеса також може бути не настільки песимістичним. У звіті ж передбачається, що попит буде скорочуватися два роки поспіль. Але все-таки економіка відновлюється швидше, ніж передбачалося в травні, а найгірше для ринку коліс Росії вже позаду. Отже, ініціатива про заборону поставок є невчасною й може зашкодити російській економіці.

Як одне з підтверджень профіциту на ринку використовується аргумент про падіння цін. Відзначається, що ціни на залізничні колеса на ринку Росії знизилися на 10-20%. Але ж це цілком нормально, адже ціни на сталь і на сировину для її виробництва знизилися аналогічними темпами. Крім того, в 2019 році ціни зросли на 35% через дефіцит. Тож поточні ціни, навіть з урахуванням падіння, більш ніж прийнятні для виробників, що видно за фінансовою звітністю компаній.

Ризик для російської економіки полягає в тому, що після витіснення з ринку китайських компаній та «Інтерпайпу» в РФ залишаться тільки два великих гравці – ВМЗ (ОМК) і Євраз НТМК. Антимонопольний орган прямо вказує на ризики завищення цін. Тут може включитися російське транспортне лобі.

Словом, на російському ринку «ловити» нема чого, в тому сенсі, що витиснуть рано чи пізно. Але варто піти з нього еволюційно, а не в результаті форс-мажорів.

Ціна питання для «Інтерпайпу» – можлива втрата виручки в розмірі близько $150-180 млн на рік і EBITDA $50-60 млн без урахування того, що компанія зуміє переорієнтувати продажі. Але ми все одно зберігаємо певний оптимізм, припускаючи, що це не більше ніж вербальний тиск.

Єгипет посилює захист місцевого ринку сталі

Єгипет скоротив максимально можливий термін зберігання сталевої продукції в портах з чотирьох місяців до 30 календарних днів з дня розвантаження судна.

Здавалося б, де тут захист місцевого ринку? Але нові правила ускладнять життя імпортерам. Доведеться або нести додаткові витрати за зберігання або швидко реалізовувати товар.

Єгипет активний у захисті місцевого ринку. Країна запровадила мита навіть на імпорт напівфабрикатів. Для напівфабрикатів з 1 квітня 2020 року діє захисна мито в 13%. Попри це вітчизняні компанії за шість місяців цього року експортували до Єгипту 250 тис. т напівфабрикатів, що вдвічі менше, ніж минулого року.

Напевно той факт, що імпорт все-таки присутній на ринку, не дає спокою місцевим великим гравцям, які продовжують лобіювати посилення заходів.

Глобальні викиди СО2 від металургії знизяться на 50% до 2050 року

Згідно з оцінками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), металургійна промисловість викидає 2,6 млн т СО2 на рік, що становить 7% світових викидів. Для досягнення кліматичних цілей викиди металургії мають знизитися на 50% до 2050 року, тоді як питома вуглецевоємність має скоротитися на 60% до цього ж часу (з поточних 1,4 т до 0,6 т СО2 на т сталі). Вуглецева нейтральність усієї енергосистеми, за прогнозами МЕА, може бути досягнута до 2070 року. Аналогічний термін декарбонізації (до 2070 року) встановлено й в українській концепції «зеленого» енергетичного переходу.

Є кілька шляхів зниження викидів СО2: підвищення матеріало- та енергоефективності існуючих виробничих процесів, а також впровадження нових технологій.

Найбільший внесок у скорочення викидів вуглекислого газу (за оцінками МЕА – 40%) буде забезпечено за рахунок підвищення ефективності використання матеріалів (всередині металургійного сектора, в ланцюжку поставок, в обробних галузях).

Підвищення енергоефективності наявного обладнання – важливий елемент декарбонізації, але недостатній для досягнення поставлених цілей. Енергоємність сучасних доменних печей уже досягла практичного мінімуму. Загалом, на думку МЕА, внесок підвищення операційної ефективності разом з впровадженням найкращих доступних технологій становитиме 20%.

Впровадження нових технологій відрізнятиметься за регіонами залежно від багатьох факторів (цін на електроенергію, витрат на впровадження технологій, наявності сировинних ресурсів, особливостей економічної політики держави). Наприклад, країни з низькими цінами на низьковуглецеву електроенергію ($20-30 МВт·год) отримають конкурентні переваги у впровадженні прямого відновлення заліза на основі водню. За оцінками МЕА, до 2050 року 15% сталі вироблятимуть з використанням цієї технології.

Застосування відновної плавки, технологій виробництва заліза прямого відновлення на основі природного газу, інноваційних доменних печей та обладнання для вловлювання та використання СО2 переважатиме в регіонах з достатньою наявністю викопного палива. Внесок технологій на основі водню спільно з уловлюванням і використанням СО2 в скорочення викидів сягне 25%.

Для досягнення цілей щодо зниження викидів вуглекислого газу необхідно розробити інноваційні технології. За оцінками МЕА, 30% кумулятивного зниження викидів до 2050 року залежать від технологій, які сьогодні перебувають на стадії прототипу або демонстраційної установки. Прискорення інноваційного процесу неможливе без державної економічної політики, яка включає:

  • встановлення довгострокових цілей щодо зниження викидів СО2 з інструментами фінансової підтримки їх досягнення;
  • створення ринку для безвуглецевої сталі;
  • підтримку проектів, які розробляють безвуглецеві технології;
  • розвиток інфраструктури для розгортання безвуглецевих технологій;
  • поглиблення міжнародного співробітництва у сфері декарбонізації;
  • моніторинг досягнутого прогресу.

Міжнародні металургійні компанії вже реалізують пілотні проекти із впровадження безвуглецевих технологій. Лідером є ArcelorMittal: проекти компанії включають технології вловлювання та використання СО2 (IGAR, Torero, Steelanol, Carbon2Value, Carbon4Pur), використання водню (H2Hamburg), електроліз заліза (Siderwin). Tata Steel реалізує найбільш відомий проект відновної плавки – HISARNA (технологія дає змогу виробляти чавун без процесів агломерування залізної руди й виробництва коксу).

Цілі металургійних компаній навіть більш амбітні, ніж прогнози МЕА. Зокрема, Liberty Steel має намір декарбонізуватися до 2030 року, ArcelorMittal та ThyssenKrupp – до 2050 року. Voestalpine до 2050 року хоче скоротити викиди СО2 на 80%. Реалізація цих планів неможлива без фінансової підтримки держави.

Voestalpine вже подала заявку на фінансування від ЄС для виконання своєї екологічної програми. Потенційний обсяг фінансової допомоги становить від €250 млн до €350 млн.

Компанія зараз реалізує два пілотних проекти декарбонізації: на заводах у Лінці (H2Future) і Донавіце (SuSteel). H2Future пов’язаний з виробництвом «зеленого» водню, а SuSteel – з відновленням залізної руди з використанням водневої плазми. У перспективі Voestalpine розраховує перейти на електродугове виробництво сталі. Австрійський уряд вже погодився виділяти €50-70 млн щорічно впродовж максимум 10 років.

British Steel приєдналася до ініціативи зі створення низьковуглецевого кластера (ZCH – Zero Carbon Humber). Мета його діяльності – забезпечити поставки водню, а також впровадження технологій уловлювання СО2. У довгостроковій перспективі очікується, що ZCH стане до 2040 року першим у світі безвуглецевим промисловим кластером.

Загальний обсяг інвестицій становить $96 млн (приватні та державні джерела). Остаточне інвестиційне рішення планується прийняти в 2023 році, введення об’єктів в експлуатацію очікується в 2026 році.

Якірний проект кластера – найбільший у світі завод з виробництва водню. Водень планується виробляти на основі природного газу з подальшим уловлюванням СО2. Завод побудують у спеціалізованому індустріальному парку в Солт Енд (Saltend Chemicals Park).

Другий елемент кластера – трубопровід, який буде доставляти водень промисловим споживачам. Вловлюваний СО2 закачуватимуть у водоносний горизонт нижче морського дна в Північному морі.

Детальніше про головні тренди й події галузі читайте в наступних випусках щотижневого моніторингу. А також на нашому порталі.