Аналіз впливу новин за 30 серпня – 3 вересня 2021 року на глобальний гірничо-металургійний комплекс від GMK Center

Виробництво сталі в Україні сягнуло певного локального піку й уже п’ять місяців тримається на одному рівні. «Метінвест» прогнозовано наростив фінансові результати в другому кварталі, який став піковим. Навряд чи кон’юнктура 2021 року повториться ще колись.

Євросоюз очікувано отримав відповідь на продовження системи імпортних квот. Поки що лише від Індії, але ефект доміно цілком реалістичний. Декарбонізація розширює горизонти: металурги дедалі більше залучають до цього процесу споживачів сталі й виробників електроенергії.

Обсяг виробництва сталі в серпні зберігся на рівні липня

П’ять місяців поспіль обсяг виробництва сталі в Україні тримається практично на одному рівні 1,85-1,87 млн т. В умовах максимально сприятливої кон’юнктури підприємства намагаються видати максимум. Але цей рівень, який ми спостерігаємо на сьогодні, відповідає максимальному завантаженню потужностей підприємств.

За 8 місяців 2021 р. металургійні підприємства України наростили обсяг виробництва сталі на 6,7% – до 14,6 млн т. Завантаження серпня повністю відповідає завантаженню липня. Якщо форс-мажорів на світових ринках до кінця року не станеться, то підприємства зможуть працювати з аналогічним завантаженням до кінця року.

Це означатиме річний обсяг виробництва на рівні близько 22 млн т. Це максимальний показник з 2016 р., коли до складу показника включалися підприємства на неконтрольованих територіях. На початку року ми очікували, що обсяг виробництва сталі в Україні становитиме 21,5-21,8 млн т.

«Метінвест» покращив фінансові результати в І півріччі

З погляду продажів другий квартал був найкращим за історію компанії. Квартальні продажі сягнули $4,8 млрд. Дефіцит плоского прокату в ЄС дав змогу наростити продажі в цьому напрямку. Так само як і відновлення виробництва сталі в Європі сприяло зростанню продажів ЗРС.

Показники динаміки квартал до кварталу або півріччя до півріччя – на високому рівні, але це оманливе враження, адже на другий квартал цього року припав пік кон’юнктури ринку, а на другий квартал минулого року – дно кризи. Наприклад, ціни на ЗРС і чавун зросли у 2 рази, на сляби – у 2,5 раза. Але така ситуація нестабільна. Зараз ціни на прокат знизилися зі своїх червневих максимумів на 20%, на ЗРС – на 32%.

Дефіцит чіпів негативно впливає на автомобільне виробництво й на споживання плоского прокату. Китай намагається знизити виробництво сталі в країні, і це охолоджує ціни на сировину – як на ЗРС, так і на брухт. У другій половині року спостерігається певне сповільнення економіки після різкого відновлення в першому півріччі. Тому повернення цін від пікових значень до нормальних у другій половині року зумовить певне просідання фінансових результатів до їхнього нормального рівня.

Капітальні інвестиції в другому кварталі виявилися рекордними з третього кварталу 2019 року – на рівні $264 млн. Капітальні інвестиції зростуть у наступних періодах за рахунок придбання цілісного майнового комплексу Дніпровського меткомбінату. За даними з коментаря генерального директора компанії Юрія Риженкова, CАPEX у ДМК становитимуть $100 млн на рік у наступні кілька років. Сума інвестицій «Метінвесту» цього року становитиме до $1 млрд, а в наступному Група планує наростити вкладення до $1,4 млрд на тлі оголошених масштабних проєктів у будівництво стану холодної прокатки на ММК ім. Ілліча, а також екологічних проєктів. Екологічні витрати «Метінвесту» в І півріччі становили $204 млн.

Євросоюз зіткнувся з відповідною реакцією на продовження імпортних квот

Продовження імпортних квот на сталь в ЄС не могло залишитися непоміченим країнами – торговими партнерами. Згідно з нормами СОТ, для захисту внутрішніх виробників вважається достатнім одноразове запровадження імпортних квот на 3 роки. Продовження на новий строк можливе, але в такому разі торгові партнери отримують можливість запроваджувати відповідні заходи для отримання компенсації шкоди від торгових обмежень.

Першою таким шляхом пішла Індія. Уряд країни повідомив СОТ про намір запровадити мита на суму $346 млн (€292 млн) на імпорт продукції з ЄС. Сума обґрунтовується тим, що в результаті торговельних обмежень з боку ЄС Індія втратила €1,2 млрд експорту, з якого можна було зібрати €292 млн митних платежів.

Сполучені Штати, своєю чергою, планують наслідувати ЄС і замінити імпортні мита на систему квот для імпорту сталі та алюмінію з країн Євросоюзу. Офіційної пропозиції поки що не було, проте такий крок цілком реалістичний. З одного боку, американські виробники сталі традиційно лобіюють необхідність захисту внутрішнього ринку. З іншого боку, влада США намагається покращити відносини з Євросоюзом, і з цього погляду запровадження квот видається прийнятним, тому що квоти дадуть змогу поставляти частину продукції без сплати імпортних митних платежів.

Протекціонізм поступово модифікується і набуває нових форм. Цей процес продовжуватимуть, оскільки розуміють важливість розвитку та підтримки власної промисловості. Вільна торгівля йде в історію. Захист власних інтересів – основний мотив дій держінститутів у різних країнах. Правила зовнішньої торгівлі змінюються, на перший план виходять двосторонні домовленості між країнами, які укладаються на взаємовигідних умовах і дають змогу полегшити зовнішню торгівлю. Україні необхідно пристосовуватися до нових реалій, щоб не випасти зі світової економіки.

Як декарбонізація змінює відносини металургів із суміжними секторами

У професійному середовищі ми часто чуємо про наміри різних виробників сталі стати вуглецево нейтральними. Наприклад, SSAB планує перейти на безвуглецеве виробництво сталі до 2045 року, а багато інших виробників, включаючи ArcelorMittal, ThyssenKrupp, Tata Steel Europe, Posc, Nippon Steel, US Steel, – до 2050 р. Паралельно виникає питання про готовність споживачів купувати «зелену »сталь. Хоча технології низьковуглецевого виробництва сталі перебувають на ранніх стадіях розвитку, вже очевидно, що собівартість виробництва виявиться вищою, ніж за традиційного киснево-конвертерного виробництва (за різними оцінками, залежно від технології різниця становитиме від 10% до 80%).

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що така зацікавленість є. На прикладі автомобілебудування. Нещодавно група Mercedes-Benz оголосила про партнерство зі шведською компанією SSAB для забезпечення поставок безвуглецевої сталі. SSAB розвиває проєкт HYBRIT, у рамках якого сталь виробляють з використанням заліза прямого відновлення в електродугових печах, а для виробництва заліза прямого відновлення використовується водень. Усе це зводить викиди СО2 практично до нуля. SSAB розраховує, що виробничі процеси за новою технологією будуть налагоджені до 2026 року й тоді ж компанія зможе поставляти на ринок безвуглецевої сталеву продукцію в промислових масштабах.

Перші прототипи деталей з безвуглецевої сталі SSAB виготовить для Mercedes-Benz уже наступного року. А до 2039 р. автовиробник розраховує повністю декарбонізувати виробництво по всьому ланцюжку поставок. І співпраця з SSAB не є єдиним проєктом.

Раніше Mercedes-Benz інвестував в стартап H2 Green Steel (H2GS). Точна сума невідома, але, найімовірніше, вимірюється кількома мільйонами доларів. H2GS розвиває таку саму технологію виробництва сталі, що й SSAB – пряме відновлення заліза воднем. З 2025 р. автовиробник планує використовувати безвуглецеву сталь, вироблену стартапом, у своїх автомобілях. Цей термін прив’язаний до запланованого запуску заводу H2GS у 2024 р.

Група Mercedes-Benz не є єдиним прикладом. Група BMW у березні цього року інвестувала в американський стартап Boston Metal, який розвиває технологію електролізу заліза. У 2020 році цей проєкт пройшов стадію лабораторних досліджень. На 2021-2022 рр. намічені напівпромислові дослідження. Будівництво першого заводу промислового масштабу заплановане на 2024 р.

Тобто попит на «зелену» сталь вже є. Компанії-споживачі фактично самі про це заявляють, вступаючи в співпрацю з металургами. Між виробниками сталі вже починається боротьба за забезпечення цього попиту. Металургійні компанії, які зможуть швидше адаптуватися й налагодити виробництво вуглецево нейтральної сталі, виграють у цьому змаганні. Решта ризикують втратити ринок збуту.

Крім співпраці зі споживачами, яке дає компаніям збут продукції, металурги залучаються до суміжних секторів, які є постачальниками продукції та послуг для метзаводів. Традиційно металургійні компанії прагнули включити до свого складу залізорудні підприємства. Така вертикальна інтеграція забезпечувала конкурентні переваги, пов’язані з наявністю власної залізорудної сировини.

Сьогодні ми бачимо, що декарбонізація розширює можливі форми вертикальної інтеграції, і металургам уже цікаво розвивати власні проєкти у сфері відновлюваної енергогенерації. Це не дивно, оскільки декарбонізація металургійного виробництва потребує поставок «зеленої» електроенергії. Вона потрібна і для електродугових печей, і виробництва «зеленого» водню, і для роботи установок з уловлювання СО2, а також для багатьох інших процесів. Фактично металурги стають інвесторами у відновлювану енергетику.

Зокрема, Salzgitter розвиває проєкт WindH2, щоб забезпечити своє виробництво електроенергією вітрових електростанцій. У травні 2020 р. стартувало будівництво 7 вітрових турбін, з яких складається Windpark Salzgitter. Загальна потужність турбін – 30 МВт. Інвестиції у проєкт, включаючи будівництво турбін, водневого завод і супутньої інфраструктури, становитимуть $56 млн.

Gerdau планує створити з Shell Brasil спільне підприємство сонячної енергетики (потужність – 190 МВт). Цей крок наблизить Gerdau до забезпечення своїх потреб в електроенергії, а також дасть змогу вийти на ринок відновлюваної енергії. Очікується, що з 2024 р. частина електроенергії також буде продаватися на ринку через трейдингову компанію Shell.

Група ArcelorMittal інвестувала $25 млн у компанію Form Energy, яка розробляє акумулятори для зберігання електроенергії. Вони мають забезпечити регулярні поставки «зеленої» електроенергії, які неможливі у звичайних умовах (відновлювальна генерація непостійна, її обсяги залежать від природних умов). ArcelorMittal також розраховує налагодити поставки своєї продукції для потреб виробництва акумуляторних батарей.

Раніше ArcelorMittal у рамках фонду XCarb уже інвестував в компанію Heliogen, яка розробляє технології з використання сонячної енергії. Сторони підписали меморандум про тестування розробок Heliogen на заводах ArcelorMittal.

Також ArcelorMittal заявив про плани інвестувати в будівництво сонячних електростанцій в Індії. У штаті Раджастан група побудує парк сонячних електростанцій потужністю 4,5 ГВт, інвестувавши $2,6 млрд. У штаті Гуджарат ArcelorMittal вкладе $6,8 млрд у сонячну й вітрову енергетику, а також виробництво водню.

Як бачимо, декарбонізація створює додаткові можливості для розвитку не лише металургії, а й інших пов’язаних з нею галузей. Використання цих можливостей багато в чому залежатиме від державної політики, яка може як прискорювати появу нових виробництв, так і перешкоджати цьому. Про це потрібно замислюватися зараз, оскільки умови для конкурентоспроможності в економіці майбутнього закладаються вже сьогодні.

Детальніше про головні тренди та події галузі читайте в наступних випусках щотижневого моніторингу. А також на нашому порталі.