Використання золошлакових матеріалів у дорожньому будівництві дасть змогу вирішити проблему їх накопичення

Невід’ємна частина European Green Deal – розвиток економіки замкнутого циклу (циркулярної економіки). Усе, що виробляється, потрібно використовувати по максимуму, тим самим знижуючи негативний вплив на довкілля (рівень забруднення, обсяг накопичених відходів). Завдяки повному використанню ресурсів можна досягти сталого розвитку економіки, за якого економічний, соціальний і екологічний аспект не суперечать один одному.

Дотримуючись європейського тренду, Україна вже представила свою «зелену» угоду – Концепцію зеленого енергетичного переходу. У ній також є окремий фокус на циркулярну економіку в рамках поводження з відходами. Ця проблема не нова, і її гострота зростає з кожним роком, оскільки обсяги накопичуваних відходів постійно збільшуються.

Але якщо про побутові відходи і необхідність їх утилізації говорять постійно, то промислові відходи, як правило, залишаються в тіні. Вважається, що це проблема лише промислових підприємств, які їх генерують, і, відповідно, саме промислові підприємства мають самостійно займатися їх утилізацією. Однак, якщо розібратися в цьому питанні детальніше, все виявиться не так просто.

Утворення промислових відходів пов’язане з наявними технологіями виробництва й використовуваною сировиною. Зокрема, на теплоелектростанціях спалюють вугілля для вироблення електроенергії. Після спалювання вугілля залишаються золошлакові матеріали. Запобігти їх утворенню неможливо, якщо не враховувати перехід на інший вид палива (від якого будуть інші відходи й інше забруднення довкілля) й будівництво нових генеруючих потужностей (атомних, відновлюваних), що не є швидким процесом.

Використовувати золошлакові матеріали для потреб електростанцій можна, але в обмежених обсягах, більша частина все одно піде у відвали. Основні напрями використання золошлакових матеріалів лежать за межами теплоелектростанцій – у виробництві цементу, бетону, інших будівельних матеріалів, дорожньому будівництві. Зацікавленість цих галузей у використанні золошлаків є ключем до вирішення проблеми.

Чому в світовій практиці є інтерес до використання золошлаків? По-перше, золошлаки, замінюючи щебінь, пісок, вапняк, економлять природні ресурси. По-друге, за рахунок використання золошлаків досягається зниження викидів забруднюючих речовин і СО2, оскільки золошлаки заміщають ті матеріали, у виробництві яких ці викиди присутні.

По-третє, використання золошлаків дає змогу вивільняти площі, зайняті відвалами. По-четверте, знижується енергоємність економіки (наприклад, за рахунок додавання золошлаків до бетону економиться енергія, необхідна для виробництва того обсягу цементу, який заміщений золошлаками). По-п’яте, додавання золошлаків дозволяють поліпшити конструкційні характеристики матеріалів (підвищити міцність, морозостійкість тощо). По-шосте, золошлаки дешевші за традиційні природні матеріали.

В Україні використовується близько 8% золошлаків, що генеруються, з них 86% пов’язані з виробництвом цементу. Українські цементні заводи вже використовують золошлаки в максимальній пропорції за поточного рівня виробництва цементу. Відповідно, наростити використання золошлаків у виробництві цементу неможливо.

Водночас в Україні не використовуються золошлакові матеріали в дорожньому будівництві. Усім нам добре відомо, в якому стані українські дороги. Використання золошлаків для будівництва та ремонту доріг дало б можливість і заощадити кошти, і покращити якість дорожнього покриття. Але що перешкоджає використанню золошлаків?

Насамперед – відсутність системи «зелених» державних закупівель. З одного боку, чинне законодавство передбачає нецінової критерій, що враховує екологічність матеріалів. З іншого боку, застосування цього критерію не є обов’язковим, тому фактично він і не застосовується.

Окремий парадокс полягає в тому, що чинні стандарти не забороняють використовувати золошлакові матеріали в дорожньому будівництві, але замовники вимагають підтвердження відповідності матеріалів чинним стандартам. Для золошлакових матеріалів немає стандартів, і це стає перешкодою для їх використання.

У ЗМІ циркулює негативна інформаційна кампанія проти використання золошлакової продукції. На основі непідтверджених даних формується «неекологічний» імідж золошлаків, шлаків та інших побічних продуктів промисловості.

Більша частина кінцевої ціни золошлакових матеріалів – це витрати на транспортування. Транспортування на великі відстані збільшує ціну золошлаків і робить їх використання невигідним.

Усі названі обмеження можна усунути за рахунок цілеспрямованої державної «зеленої» політики. Інструменти цієї політики відомі й не перший рік використовуються в Європейському Союзі: система «зелених» державних закупівель, розроблення стандартів, податкові пільги, пільгові кредити, субсидії. Ринок не може правильно оцінити ціну матеріалів з урахуванням їх впливу на довкілля. Завдання держави – виправити цю помилку, створивши умови для розширення ринку «зелених» товарів і вирівнювання їх конкурентоспроможності в порівнянні з традиційними.

В Італії з використанням вулканічної золи, схожої за характеристиками на золу ТЕС, був побудований Колізей, який зберігся до наших днів. Ми ж ризикуємо передати нашим нащадкам гори золошлакових відвалів, якщо не будемо реалізовувати принципи циркулярної економіки на практиці.

Green Deal не обмежується викидами СО2, хоча саме цей напрям і вийшов у дискусії на перше місце завдяки планам щодо впровадження CBAM (Carbon Border Adjustment Мechanism). Економіка замкнутого циклу – це модель «зеленої» економіки майбутнього. Щоб її побудувати, починати потрібно з невеликих кроків і вже сьогодні.

Оригінал матеріалу опублікований тут