Як перейти від сировинного експорту до технологічного

Поки що відкритість української економіки не привела до позитивних змін в її структурі

Україна – держава з малою, але відкритою економікою, що має експортно-сировинну спрямованість. Як експорт, так і імпорт у структурі економіки України протягом багатьох років становлять близько 50% ВВП. Відповідно, показники зовнішньоекономічної діяльності для України мають дуже важливе значення.

Експорт

Поточні кількісні макротенденції негативні – в І півріччі 2019 року експорт товарів і послуг зріс на 5,2% відносно результатів І півріччя минулого року, тоді як імпорт зріс на 8,5%. Дефіцит торгового балансу в першій половині 2019 року становив $1,6 млрд, що в 1,7 раза більше, ніж у І півріччі минулого року. Дефіцит зовнішньої торгівлі товарами становив $3,7 млрд, зрісши в 1,4 раза порівняно з першою половиною 2018 року.

Структура експорту з України має низькоякісний характер. Зокрема, експорт сировини і напівфабрикатів за І півріччя становив $18,7 млрд – понад три чверті українського експорту (76,4%). За останні 15 років сировинний експорт був нижчим за 70% у загальному обсязі експорту лише в 2009, 2010 та 2017 роках. Це не той випадок, коли доречним буде сказати: стабільність – ознака майстерності.

Не так багато приємного ми побачимо й за порівняльного аналізу результатів І півріччя поточного року з відповідним періодом 2018-го. Найбільше зріс імпорт за такими товарними групами та підгрупами, як дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння (51,5%), зернові культури (42,3%), мінеральні продукти (18%), продукція тваринного походження (15,2%).

Привертає увагу падіння на 8,8% експорту за такою групою технологічної продукції, як машини та електротехнічне обладнання, зокрема, на 10,1% знизився експорт котлів і ядерних реакторів, на 8,1% – електричних машин.

Окремо стоїть питання щодо зниження експорту продукції чорної металургії на 11,1%. Судячи з усього, причина в погіршенні цінової кон’юнктури світових ринків сталі й залізорудної сировини. Прогнози не обіцяють позитивних змін для наших металургійних підприємств і в ІІ півріччі.

Україна рухається від статусу експортера металургійної та хімічної продукції до статусу експортера аграрно-мінеральної сировини (експорт готових продуктів харчування зріс на 10,2%, але його питома вага в загальній структурі експорту становила 6,6%) і металургійних напівфабрикатів. Обидва статуси не є престижними, ми просто змінюємо спеціалізацію, залишаючись в нижчій лізі світових експортерів.

Утім, є й обнадійливі тенденції. Експорт засобів наземного транспорту, літальних апаратів і плавзасобів збільшився на 40,8%. Щоправда, їх питома вага в загальному обсязі експорту становила лише 1,7%. На 20,3% зріс експорт оптичних приладів і фотоапаратів, але їх питома вага в обсязі експорту є мізерною – 0,3%. На 19,4% збільшився обсяг експорту фармацевтичної продукції, частина якої належить до товарів з високою доданою вартістю.

На 2,5% зріс експорт текстильних виробів. Мало хто знає, що в Україні шиють одяг провідні світові бренди: Zara, Dolce & Gabbana, Hugo Boss, Prada, Benetton, Marks & Spencer, Triumph, Max Mara, Laura Ashley, Hennes & Mauritz та ін. Вітчизняні швейні фабрики стали певною мірою міні-офшорами для світових брендів одягу. У нас, порівняно з країнами Європи, більш дешева робоча сила, українські виробничі потужності розташовані набагато ближче, ніж азійські, що дає можливість знизити витрати на транспортування. Якість пошиття «на експорт» у нас висока. Є потенціал для подальшого нарощування експорту.

Імпорт

Є кілька вартих уваги цифр, пов’язаних з імпортом. На 47,1% зріс у І півріччі 2019 року порівняно з аналогічним періодом минулого року імпорт мінеральних добрив. Баталії навколо обмежень імпорту добрив іноземного виробництва тривають не перший рік, але практичні результати поки що не на користь вітчизняного виробника, який втрачає внутрішній ринок темпами, вищими, ніж втрата ринків зовнішніх. З огляду на те, що «локомотив» української економіки, сільське господарство, залежить від якості й кількості внесених добрив, а також зважаючи на серйозну частку імпорту добрив з Росії, складається ситуація, що не просто насторожує, а вимагає рішучих заходів.

На 46,6% зріс імпорт взуття та головних уборів, на 12,7% – текстильних виробів. Говорячи про нинішній стан вітчизняного легпрому, прийнято з ностальгією згадувати радянські часи. Справді, в загальному обсязі промвиробництва УРСР легпром займав 12%. На підприємствах галузі було зайнято 750 тис. осіб. Зараз усе зовсім погано? Ні. Як позитив слід відзначити, що тією чи іншою мірі вдалося зберегти всі підгалузі легкої промисловості – текстильну, швейну, взуттєву, шкіряну, хутряну й галантерейну. Цей базис слід намагатися використовувати як відправну точку. У нас успішно шиють на експорт продукцію престижних марок, необхідно зайнятися трансфертом технологій і наповнювати внутрішній ринок.

Зростання на 37,2% імпорту за групою «наземний транспорт» у І півріччі 2019 року порівняно з відповідним періодом минулого року пояснюється просто й сумно – ми майже припинили виробляти автомобілі, особливо легкові. У постіндустріальному столітті виграє той, хто вдало вбудовується в глобальні виробничі ланцюжки, в тому числі в ті їхні ланки, де виробляють кінцеву продукцію. Це дуже добре видно на прикладі розвитку автоскладального виробництва в Словаччині та Чехії. На жаль, Україна в цьому – яскравий негативний приклад. У 2018 році у нас було вироблено 6,6 тис. автомобілів, з яких 5,7 тис. легкових (майже всі на заводі «Єврокар»), що на 25% менше, ніж у 2017 році. А в Словаччині у 2018 році виробили понад 1 млн автомобілів. No comments…

Лауреат Нобелівської премії з економіки Майкл Спенс писав: «Слово «відкритість» має два значення. Воно може означати, що щось є необмеженим, доступним і, можливо, вразливим. Або ж воно може означати, що якийсь об’єкт є прозорим, а не секретним. У першому значенні це слово часто застосовується до міжнародної торгівлі, інвестицій та технологій. Така відкритість завжди призводила до структурних змін в економіці. Структурні зміни можуть бути як позитивними, так і руйнівними». Поки що відкритість української економіки не призводить до позитивних змін в її структурі, що чітко видно з аналізу експорту й імпорту. Звісно, я не закликаю до того, щоб починати закриватися від світу. До речі, це й нереально. Потрібен інший підхід: в історії є приклади, коли держави диверсифікували структуру експорту, збільшуючи питому вагу технологічного експорту за порівняно короткий термін – 7-10 років (В’єтнам, Словаччина, Чехія). Найважливішу роль у цьому відігравали іноземні інвестори. Їхньою метою було включення місцевих компаній в глобальні ланцюжки доданої вартості з метою обслуговування зовнішніх ринків і наповнення ринків внутрішніх, на яких переважав імпорт.

Щоб українські підприємства стали проміжними, а в ідеальних випадках і кінцевими ланками в глобальних ланцюжках доданої вартості, необхідні політична стабільність, неухильне верховенство права, якісна логістична інфраструктура та ефективне тарифно-митне регулювання.

На мою думку, новому парламенту й уряду слід зосередитися на цих питаннях. У такому разі до закінчення їхньої каденції ми зможемо побачити тенденції зростання високотехнологічного експорту і зниження імпорту продукції, яку ми цілком можемо виробляти всередині країни.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал