shutterstock.com

Необхідно терміново розвивати економіку, а не чекати, коли ринок сам вирішить усі проблеми

На рівні комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку ініційовано створення нового міністерства – Міністерства промисловості. Чому я підтримую цю ініціативу?

Справа в тому, що сьогодні Україні гостро бракує адвоката промислового та інноваційного розвитку країни. Мінекономіки цьому питанню не може дати ради, гірше того – цілковито його ігнорує.

Величезною помилкою було об’єднання міністерств економіки та аграрної політики. І зараз на рівні Мінекономіки займаються приватизацією, дерегуляцією, ринком землі – чим завгодно, але не промисловістю.

Так не має бути. Україні потрібен сильний адвокат економіки, а точніше – адвокат інтересів країни. Цей адвокат має діяти насамперед за принципами realpolitik, тобто відмовитися від будь-якої ідеології, використовуючи найбільш ефективні та прагматичні методи для досягнення мети перетворення України на сильну державу.

Що, на мій погляд, для цього потрібно зробити?

Перше. Інвентаризація промисловості. Потрібно виділити компанії і сегменти промисловості, які ще зберегли потенціал для розвитку. Провести глибокий всебічний аналіз цих сегментів, причин їх занепаду, можливих методів зміни поточного стану та чітко визначити, яку роль в цьому має відігравати держава. Держава не повинна вести бізнес чи втручатися в його діяльність. Її завдання – створити умови, а також допомагати бізнесу. Також треба визнати, що багато компаній дуже застрягли в минулому або не бажають щось змінювати. Тому державі методом батога й пряника слід їх стимулювати до розвитку, хоча це теж повинно мати характер політики розвитку, а не руйнування.

Друге. Потрібно виділити низку пріоритетних напрямків, де держава втратила або ніколи не мала своїх можливостей для розвитку. Створити лонглист великих міжнародних компаній, що працюють у цьому сегменті. Далі слід провести моніторинг інвесторів, охочих відкрити нове виробництво або готових змінити місце дислокації. Це може бути також переманювання компаній з інших країн, в тому числі із сусідніх. Для цього треба оцінити всі відомі й доступні методи залучення інвесторів, а також знайти способи реалізації цих методів.

Третє. Виділити стратегічні галузі або компанії. Стратегічні – це ті галузі, де держава має власні технології та знання. Інвесторів можна запрошувати в пріоритетні галузі економіки, але обмежувати їхню участь і роль у стратегічних, де є загроза втратити технології та знання. І в цих галузях державі необхідно посилити свою роль і допомогу, оскільки саме вона має бути зацікавлена в їх збереженні.

Четверте. Накопичені знання і досвід – це найпотужніший інструмент для технологічного ривка. Тому треба здійснити інвентаризацію вцілілої наукової бази й архівів, аналіз і пошук можливих способів комерціалізації цих ресурсів. У зв’язку з цим хочу нагадати, що технологію тач-скрін винайшли ще в 1950-х роках, а електромобілі – наприкінці XIX ст. Паралельно з цим слід провести роботу з налагодження зв’язків з науковими співробітниками, які виїхали за кордон і працюють сьогодні в наукових інститутах або R&D-підрозділах компаній розвинених країн. Потрібно знайти шляхи їх повернення на батьківщину, запропонувавши конкурентні умови роботи. У цьому плані в України більше можливостей, ніж було свого часу у Японії, Китаю або Кореї. Їм доводилося красти. Ми ж можемо використовувати те, що у нас є.

П’яте. Аналіз всіх відомих методів захисту й підтримки власного виробника, а також індивідуальний підхід до впровадження цих методів в кожному окремому сегменті. Підгонка цих методів до існуючих угод з іншими країнами. Креативний підхід до зміни цих методів, щоб вони відповідали нашим інтересам, але в разі потреби виступали контраргументами в суперечках з іншими державами. Усі торгові угоди мають підписуватися з урахуванням інтересів усіх пріоритетних і стратегічних галузей.

Шосте. Фінансова система. Напевно, найважливіше. Необхідно розробити нові інструменти кредитування і фінансування бізнесу. Негайно запустити експортно-кредитне агентство. Створити банк розвитку. Шукати можливі способи здешевлення вартості кредитних коштів, при цьому це не повинно перетворюватися на популізм на кшталт зниження облікової ставки. У розвинених країнах завжди було поняття множинності процентних ставок. Ці методи слід застосовувати і нам. Для цього потрібно знайти джерела як за кордоном, так і всередині країни. За необхідності переглянути концепцію державного кредитування. Потрібно відійти від короткострокових цілей і визначати довгострокові. Переглянути концепцію отримання прямого повернення грошових коштів.

Отже, ми говоримо про цілісну системної стратегії розвитку країни під егідою міністерства промисловості. Причому тут неприпустимі відмовки «не працює», «не вийде», «раніше пробували», «немає досвіду» тощо. Якщо держава хоче зберегти суверенітет, забезпечити своїм громадянам гідне майбутнє і припинити нарешті бути бідною жебрачкою, то для цього потрібно терміново розвивати економіку, а не чекати, коли ринок сам вирішить усі проблеми. І цим питанням має хтось нарешті зайнятися!

Оригінальну версію тексту читайте тут