shutterstock

Що чекає на українську металургію наступного року?

Відповідь на це питання багато в чому залежить від того, скільки продукції ми зуміємо продати на зовнішніх ринках, адже 80% вітчизняної металопродукції експортується за кордон – внутрішній ринок занадто малий, лише 4-5 млн т споживання сталі. Це робить вітчизняних сталеливарників наздвичайно уразливими, адже зовнішні ринки стають дедалі більш закритими.

Ми оцінили потенційні ризики, які чекають на українську металургію у 2020 році. Зазначу одразу, що вони мало чим відрізняються від викликів, які стоять перед іншими галузями української промисловості та перед економікою загалом.

1. Сповільнення зростання світової економіки

Україна дуже залежить від експорту сировини і, відповідно, від цін на сировинну продукцію. Ціни на commodities, тим часом, залежать від торгових воєн, динаміки розвитку світового ВВП і ситуації в країнах, що розвиваються, насамперед у Китаї. Якщо там відбувається зниження попиту, падають ціни на сировину. Це означає, що нам доведеться продавати продукцію за нижчою ціною. Не продавати її ми не можемо, оскільки зростання внутрішнього попиту немає.

Це найбільший ризик і, на жаль, ми жодним чином не можемо на нього вплинути. Якщо в Китаї відбудеться серйозний спад споживання сталі, то ціни на металургійну продукцію впадуть, і наслідки для української та світової металургії можуть бути катастрофічними.

2. Протекціонізм

У періоди зниження темпів зростання світової економіки та скорочення попиту кожна країна намагається захистити свій ринок. Священна корова сучасних економічних політик – збереження робочих місць у промисловості. Створення нового високотехнологічного робочого місця в промисловості коштує дуже дорого – від $500 тис. до $1 млн у довгостроковій перспективі.

Якщо раніше ми говорили про протекціонізм великих і багатих ринків – США і ЄС, наприклад, – то зараз хвиля докотилася до малих. І ми в цих іграх, слід визнати, дуже програємо. Проти нас ведуть набагато більше розслідувань, ніж проти інших країн, а свій ринок, тим часом, ми захищаємо дуже слабо. У розрізі металургійного виробництва Україна є однією з найбільш ліберальних і відкритих країн на сьогодні. Причому наш ринок відкритий насамперед для тих, хто є прямими конкурентами українських металургів на зовнішніх ринках, – Китаю, Туреччини, Росії.

3. Ревальвація

Українські експортери, аграрії та металурги, які приносять 40-45% ВВП країни, сьогодні зазнають великих втрат, оскільки на тлі зміцнення гривні їхня продукція стає дорожчою.

Непередбачуваність курсу – дуже поганий фактор, який несе в собі великі ризики для бізнесу. Часом складається враження, що зміцнення гривні проспонсорували турецькі, китайські та російські виробники сталі, які сьогодні заповнюють своєю продукцією наш ринок. Пригадуються 1990-ті роки, коли Україна була цілковито імпортозалежною країною. У продажу були лише імпортні товари – виробництва Польщі, Туреччини, Китаю. І до цього може все повернутися. З таким курсом наша продукція може стати дорожчою за європейську.

4. Економічна політика держави

У нинішній ситуації високої волатильності ринків дуже важлива правильна, вивірена політика держави, але її, на жаль, немає.

Нам говорили про 40-відсоткове зростання ВВП (хоча про це, здається, вже забули), про виведення економіки з тіні (хоча всі основні сектори економіки, які дають додану вартість, давно «білі»), про земельну реформу (хоча на ринок заборонено виходити іноземному бізнесу, а це означає, що навряд чи в найближчій перспективі в країну прийдуть десятки мільярдів доларів інвестицій), про приватизацію, економічний ефект якої теж сумнівний або проявиться в довгостроковій перспективі.

Чесно кажучи, бізнес не знає, які сьогодні у держави пріоритети: які галузі розвиватимуться, в які інфраструктурні проекти вкладатимуть гроші. Ми дивимося не на слова, а на дії. А дії сьогодні – це підвищення податкового навантаження на всі типи бізнесу. У випадку з металургією – підвищення ренти на видобуток залізної руди й екологічного податку.

Зростання податкового тиску призводить до зниження ділової активності. У результаті ми отримаємо не 40% зростання ВВП, а 40% падіння ВВП. Що ми робитимемо через два роки, коли втратимо чергові сектори промисловості, як втратили автомобільну, машинобудівну галузі? Замість того щоб регулярно стригти шерсть барана, держава його вбиває. Це стосується всіх секторів економіки – від металургії та тютюнової галузі до аграріїв та IТ.

5. Інфраструктурний колапс

Окремо хотілося б зупинитися на одному з головних ризиків – інфраструктурному. Ми експортоорієнтована економіка, а отже, ми дуже залежимо від ефективної роботи залізниці, автомобільних доріг, морських портів, від річкових перевезень тощо для вивозу нашої продукції на експорт. Водночас високий знос інфраструктури є потенціалом для зростання промисловості, адже запуск інфраструктурних проектів істотно підвищить внутрішній попит на промислову продукцію.

У період сповільнення світової економіки і криз усі країни світу стимулюють і розвивають свої економіки за рахунок двох факторів – великих житлових програм і великих інфраструктурних проектів. Усі розуміють, що інфраструктурні проекти можуть витягнути економіку країни. Для України це важливо і з погляду експортного потенціалу, і з погляду внутрішнього попиту на промислову продукцію. Але, на жаль, ні статей у бюджеті на 2020 рік, ні відповідних цільових програм не спостерігається. Навпаки, є певне скорочення витрат.

6. Адміністрування

Якісна взаємодія з владою безпосередньо впливає на бізнес і результати його роботи. Класичним прикладом такої взаємодії є повернення ПДВ експортерам. Протягом останніх двох років автоматичне повернення ПДВ працювало доволі непогано, проте зараз усі досягнення зводяться нанівець. Що це означає? Це означає, що у великих експортерів – у металургів, аграріїв, машинобудівників, – тобто у тих, хто приносить 60% валютної виручки в країну, вимиваються обігові кошти. Вони не можуть розраховуватися з постачальниками, не можуть своєчасно виплачувати зарплати тощо. Держава, на жаль, не спроможна стати ні ефективним власником, ні ефективним менеджером-адміністратором.

Питання якісного адміністрування, повернення ПДВ, взаємодії держави й бізнесу впливають на те, чи може бізнес платити податки, забезпечувати людей робочими місцями, приносити валютну виручку в країну тощо.

Висновки

Як бачимо, у 2020 році на нас чекають ризики дуже різного рівня. Сказати, що вони принципово інші порівняно з викликами, які були у 2019 році, не можна. Вони, скоріше, посилилися. Додалися як внутрішні, так і зовнішні проблеми.

Що в цій ситуації робити? Я б рекомендував три речі:

  1. Побудова на всіх рівнях системного захисту внутрішнього ринку й підтримки експорту. Необхідно воювати за власну економіку. Усередині та зовні. Тому що в тій самій металургії нас скоро випередять Іран і В’єтнам.
  2. Зниження податкового тиску на бізнес, незважаючи на необхідність обслуговувати зовнішній борг. Тому що спроба отримати гроші у 2020 році закінчиться тим, що у 2021-му не буде податкової бази.
  3. Інфраструктура, інфраструктура і ще раз інфраструктура. Розвиток інфраструктури – дорожньої, залізничної, морської, річкової. Це для української промисловості і питання ефективної експортної логістики, і шанс для підвищення внутрішнього попиту на промислову продукцію.