Європейські ціни на електроенергію та їхній вплив на економіку України

Понад 90% сталі у ЄС виробляється у країнах, що мають дешевшу електроенергію, ніж Україна

Рік тому однією з ключових тем дискусій щодо інтеграції до ЄС були кліматичні зобов’язання України. Саме це здавалося найважливішим для розуміння перспектив вітчизняної промисловості та ГМК. Наразі ж ми маємо дефіцит електроенергії і, фактично, одномоментний перехід на європейські ціни. І це питання стало наріжним каменем, головною проблемою для промисловості України. Високі ціни на електроенергію роблять кліматичні питання другорядними. Адже нема промисловості – немає предмету дискусії про кліматичні амбіції.

Щоб працювати без відключень кожне підприємство має імпортувати 80% споживаної електроенергії, що виконати майже неможливо. Але навіть якщо електроенергія є, то її вартість ставить під питання доцільність її споживання і роботи підприємств.

Для розуміння оптова ціна на електроенергію в Україні зросла на 62% р/р у липні. Наразі ціна в Україні більша ніж у більшості країн ЄС. Більше 90% сталі у ЄС виробляється у країнах, що мають дешевшу електроенергію, ніж в Україні.

Для виробників електросталі, у яких на електроенергію припадає 25% грошових витрат, зростання вартості електрики на 62% означає на 15,5% збільшення собівартості. При тому що їхні ціни на сталь показали зниження на 10% за цей рік. Тобто вітчизняні виробники, що вижили за 2,5 роки війни, знову опинилися на межі зупинки.

Найбільше постраждають гірничі підприємства. Так, у собівартості залізорудного концентрату частка електроенергії сягає 60%. Найбільшим експортним ринком концентрату є Китай, куди Україна після початку роботи «морського коридору» поставляла 1,5 млн тон цієї продукції щомісяця. За пів року сума експорту склала 600 млн доларів США. Наразі експорт концентрату до Китаю під великим питанням через зростання собівартості в Україні, дорогої логістики і зниження цін на продукцію у Китаї. Через це, сьогодні на грані зупинки одне з найбільших гірничо-добувних підприємств України.

Залежність економіки України від цін на електроенергію є однією з найвищих у світі через високу енергоємність. У 2022 на кожен долар ВВП в Україні споживається 2,1 кВт*год. У сусідніх європейських країнах цей показник в рази менший. У Польщі – 0,96 кВт*год на долар ВВП, у Словаччині – 1,2, Угорщині – 0,94. Тобто в країнах, що визначають вартість електроенергії в Україні чутливість до вартості електроенергії нижче. Іншими словами, вони можуть собі дозволити більш високі ціни електрики. Україна – ні.

Але восени, з приходом холодів, очікується сезонне зростання цін на електроенергію у ЄС. Варто сказати, що ситуація з енергетичним балансом у Європі дуже тонка, тому варто бути готовими до будь-яких сценаріїв, навіть повторення енергетичної кризи. Звичайно, що це матиме дуже негативні наслідки для України.

Натомість європейська економіка підготувалася до несподіванок. Минула криза дозволила створити певні механізми субсидування цін на електроенергію. У 2022 році Євросоюз витратив 25 млрд євро на компенсації зростання цін для промислових підприємств, також 69 млрд мали крос-секторальну направленість, тобто частина цих коштів також могла бути спрямована для потреб індустрії.

І ці запущені механізми мають середньостроковий характер. Незважаючи на те, що в цьому році ціни на електрику повернулися до рівня 2021 року, субсидування все рівно продовжаться і в 2024 році і 2025-му, а 20% заходів – навіть після 2025-го.

Тобто коли ми бачимо ціну на енергію в Європі на певному рівні, варто розуміти, що промисловість платить менше, отримуючи субсидії. І наразі заклики до енергетичного субсидування у Європі набувають свого піку, особливо в Німеччині, де оптові ціни на електрику знаходяться на рівні меншому за середній у ЄС. Субсидування цін енергії у Європі викривляє конкуренцію. Тобто коли Україна імпортує дорогу електроенергію з ЄС – то втрачає у конкурентоздатності не тільки перед виробниками імпортної продукції з інших регіонів, але й перед європейськими виробниками.

Хочу звернути вашу увагу ще на один факт. Європейські ціни на електроенергію включають в себе вартість викидів, що компенсується споживачам у вигляді субсидій – так званих «компенсацій непрямих витрат на вуглець» при купівлі електроенергії. Імпорт електроенергії до ЄС дуже обмежений. Тому вартість квот на викиди вуглецю в енергетиці була повністю перекладена на кінцевого споживача. Щоби пом’якшити цей ефект, дизайн системи торгівлі квотами у ЄС дозволяє країнам-членам використовувати доходи від платежів за викиди на компенсації великим споживачам (промисловим підприємствам). Країни-члени активно цим користуються, витративши в 2021 році 2,4 млрд євро на компенсації.

Наразі ціна імпорту електроенергії з ЄС визначає вартість електроенергії в Україні. І виходить так, що вітчизняні підприємства сплачують виробникам електроенергії України європейську ціну за викиди, яких вони не здійснюють. Відповідно українські підприємства не мають можливості отримувати жодних компенсацій від держави і, таким чином, поглиблюється розрив у конкурентоздатності.

В Україні субсидування цін на енергію діє у зворотному напрямку – за рахунок бізнесу держава намагається субсидувати населення, поглиблюючи кризу у промисловості. Варто згадати останню новацію – проєкт постанови НКРЕКП щодо усереднення тарифів на розподіл для споживачів першого і другого класів. Ця ініціатива мала б перекласти на великих промислових споживачів частину зобов’язань державних генеруючих компаній по компенсації тарифів для населення, порівняно з ринковими цінами. Так, тариф для промисловості мав бути збільшений у 5 разів, або на 22 євро за МВт*год, в той час як для малих споживачів тариф зменшиться на 25%. Ця ініціатива є абсурдною, оскільки порушує ключові принципи тарифоутворення, не відповідає світовій практиці і поглиблює дисбаланси у нашій енергетичній системі.

Дискусія з приводу цін на електроенергію в Україні зводиться до подолання дефіциту генерації, що є цілком логічним. Коли генерація електроенергії в Україні вийде на достатній рівень – тоді й знизяться ціни. Ця мета може бути досягнута за рахунок відбудови вугільних блоків, але вони можуть знову стати цілями для російських атак. Та й залишається велике питання фінансування будівництва вугільних блоків, що мають бути виведені з експлуатації в процесі зеленого переходу в перспективі інтеграції до ЄС.

Великі надії покладаються саме на промисловість – на великих споживачів, що мають збудувати власну генерацію, газову перш за все. Але ми не чуємо масових анонсів від підприємств про будівництво газових блоків. Це складний процес, що потребує швидкого пошуку обладнання, що є дефіцитним. Це й фінансові ризики при прийнятті рішень. Газова генерація досить недешева. Наразі газові установки можуть бути виправданими, але коли буде вирішене ключове питання і відбудеться відновлення інших видів генерації – газова генерація не буде затребуваною. Або можливий й гірший варіант – епоха дешевої електроенергії в Україні закінчилася назавжди.