Адміністративно-карний підхід не може бути успішним в демократичній країні з ринковою економікою

В 2020 році Державна екологічна інспекція України, згідно із затвердженим планом, має провести 11 328 планових екоперевірок. Утім, інспектори можуть завітати на підприємство не лише планово, а й у будь-який інший час (за зверненням громадян або за дорученням прем’єр-міністра).

Після зняття карантинних обмежень екологічна інспекція вже вийшла на перевірки: лише з 10 по 16 липня вона провела 490 перевірок на 271 об’єкті, склавши 468 протоколів про адміністративні правопорушення. Загальна сума накладених штрафних санкцій становить 132 тис. грн. До державного бюджету стягнуто 124 тис. грн, про що повідомляється на офіційному сайті Держекоінспекції.

Екоперевірки необхідні будь-якій цивілізованій країні. Проте не завжди вони виконують ту функцію, якої ми від них очікуємо. Так, в Україні діяльність Державної екологічної інспекції спрямована радше на контроль, ніж на нагляд. Правове регулювання та процедура здійснення екоперевірок описані поверхово та без глибинного розуміння специфіки. Екоперевірки спрямовані, швидше, на покарання, ніж на превенцію.

Натомість у Європі головним пріоритетом діяльності відповідних органів є, по-перше, інформування населення та громадська робота, а по-друге – співпраця з підприємствами на рівних та партнерських умовах.

Повноваження Держекоінспекції

Свого порядку проведення перевірки (як, наприклад, Держпраці) Держекоінспекція не має. Тому повноваження інспекторів та порядок проведення інспекцій передбачені Положенням про Державну екологічну інспекцію України та Законом «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», які містять безліч прогалин і не враховують специфіку екологічної сфери.

Повноваження Держекоінспекції доволі широкі й у багатьох випадках є такими, що втручаються в господарську діяльність підприємства. Так, зокрема, Держекоінспекція має право:

  • здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства (проводити планові та позапланові перевірки);
  • надавати приписи щодо зупинення дії чи анулювання дозволів, ліцензій, сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання природних ресурсів тощо;
  • вносити подання про позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності або припинення дозволу;
  • подавати позови до суду про обмеження чи зупинення діяльності суб’єктів господарювання або визнання недійсними індивідуальних актів або правочинів, або стягнення на користь держави збитків.

Доволі часто перевірки Держекоінспекції проводяться з порушенням норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а саме:

1. Держекоінспекція виходить за межі предмету перевірки.

Часто, коли інспектори проводять перевірки щодо одного предмету, вони знаходять порушення щодо іншого, що не підлягав перевірці. А потім звертаються до суду, наприклад, з позовом щодо обмеження чи зупинення діяльності підприємств і його об’єктів.

2. Держекоінспекція своєчасно не повідомляє підприємство про перевірку.

Про проведення планових перевірок інспектор зобов’язаний повідомити підприємство не пізніше як за 10 днів. Утім, часто підприємство може отримати таке повідомлення безпосередньо перед здійсненням самої перевірки або не отримати взагалі. При цьому підприємство має право не допускати інспектора в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу. З цього приводу є безліч судових рішень на користь підприємців, однак інспектори продовжують нехтувати цією нормою закону, щоб застати підприємство зненацька.

3. Позапланові перевірки Держекоінспекції проводяться без попередження.

Підстав для таких перевірок чимало. Так, наприклад, інспекція без попередження може завітати на підприємство у разі: звернення фізичних чи юридичних осіб, народних депутатів України та представників органів влади; встановлення фактів, які є підставою для проведення службового розслідування щодо керівників; виявлення недостовірної інформації в поданих документах; неподання в установлений строк звітності.

4. Перевірка та накладення штрафу проводиться за відсутності керівника підприємства.

Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи – підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи. Проте реєстр судових рішень містить безліч рішень судів, де інспектори порушують права суб’єкта щодо присутності керівника під час перевірки та розгляду справи про накладення штрафів.

5. Інспектори фіксують порушення а допомогою відеозапису.

Інспектори мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу засобами аудіо- та відеотехніки. Тому, користуючись прихованою камерою, вони фіксують порушення тоді, коли підприємство може й не знати про перевірку.

6. Держекоінспекція порушує кримінальні справи, щоб потрапити на підприємства.

Оскільки штраф за недопуск до перевірки становить лише 750 грн, представників екологічної інспекції часто не пускають на підприємство. Тому, щоб потрапити на підприємство, екоінспекція може звернутись до правоохоронних органів без встановлення складу злочину (ст. 236-254 ККУ), а лише через факт недопуску інспектора до об’єкта перевірки. Верховний суд уже не раз розглядав позови Держекоінспекції про зобов’язання суб’єкта господарювання допустити інспекторів до проведення перевірки (справи №818/3764/15, №814/2764/16) і встановив, що інспектори не мають повноважень звертатися до адміністративного суду з подібними вимогами.

Лише нещодавно було затверджено уніфіковану форму Акта перевірки Держекоінспекції (наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №450 від 26.11.2019), в якому міститься повний перелік питань, з якими може завітати інспектор з екології. Раджу ознайомитись з цим документом, щоби бути готовим до перевірки.

Як свідчить судова практика, діяльність Держекоінспекції складається з перевірок та покарань у вигляді зупинення господарської діяльності, скасування ліцензій або дозволів, стягнення збитків на користь держави.

Розміри штрафів за порушення законодавства у сфері екології незначні, але інспектори, маючи розширені повноваження, можуть втручатися в діяльність підприємства, подаючи позови та скасовуючи ліцензії та дозволи, що прямо впливає на нормальне існування підприємства – як фізично, так і фінансово.

Про повноваження Держекоінспекції щодо винесення попередження стосовно деяких порушень у законодавстві не йдеться. Хоча зараз, коли бізнес у період пандемії зазнав фінансових та кадрових змін, доречним було б надавати підприємствам шанс на виправлення іноді незначних помилок у документації. Так, наприклад, Держпраці має право, якщо виявить деякі порушення вперше, винести попередження, а вже потім застосувати покарання у вигляді штрафу.

Екоінспекція мала би сприяти бізнесу, допомагати йому ставати більш екологічним та ефективним; надавати відповідні консультації та висновки. Провідною має стати стратегія, за якої перевірка не просто фіксуватиме факт порушення законодавства. Екоперевірки мають стати насамперед одним із засобів покращення діяльності підприємства, а вже потім – застосовувати санкції. Адміністративно-карний підхід до здійснення перевірок не може мати успіху в демократичній країні з ринковою економікою.

Тому в умовах відсутності реального порядку проведення екоперевірок, нюансів регулювання їх проведення та безперспективності їх як заходу реагування, законодавець має переосмислити, власне, ціль таких перевірок та їх місце в діяльності держави та підприємства. Не забезпечувати статистику та збір коштів до бюджету, а справді наглядати та запобігати реальним порушенням.