gmk.center

Через малий об'єм внутрішнього ринку в Україні не розвиваються високі металургійні переділи

У світовій практиці електрометалургійне виробництво вважають найбільш сучаснішим і перспективним. У 2018 році в електродугових печах виплавлено 28,0% сталі у світі. У країнах, що входять до ТОП-10 світових виробників сталі, ця частка є ще вищою: наприклад, у Південній Кореї – 32,9%, Індії – 56,8%, США – 68,4%, Туреччині – 69,2%, Італії – 80,3%. В Україні лише 7,0% сталі вироблено електричним способом. Виникає логічне запитання: чому Україна відстає від світових лідерів?

За період незалежності в нашій країні було побудовано такі електрометалургійні заводи:

  • 1999 рік – Донецький електрометалургійний завод (ДЕМЗ), організований на базі цехів Донецького металургійного заводу (річна потужність – 1,0 млн т сталі, інвестиції в модернізацію – $150 млн);
  • 2008 рік – «Електросталь», м. Курахове (0,3 млн т сталі, інвестиції в будівництво – близько $80 млн);
  • 2010 рік – «ТСА-Стіл Груп», м. Павлоград (0,2 млн т сталі, інвестиції в будівництво – $11 млн);
  • 2012 рік – «Інтерпайп Сталь» («Дніпросталь»), м. Дніпро (1,3 млн т сталі, інвестиції в будівництво – $700 млн).

На рівні нереалізованих проектів залишилися завод «Євро Фінанс ЛТД» у Білій Церкві (річна потужність – 1 млн т сталі, заплановані інвестиції – $500 млн) та електросталеплавильний комплекс «Донецьксталі» (річна потужність – 1,5 млн т сталі; станом на початок серпня 2013 року виконано 88% будівельних робіт, проте через початок АТО проект не був повністю реалізований).

Ситуація на вже побудованих електрометалургійних заводах також виявилася досить складною. ДЕМЗ від кінця 2012 року працював з перебоями, а в січні 2014-го повністю зупинився. Виробництво на «Електросталі» (Курахове) здійснюється неритмічно, час від часу підприємство простоює. Завод «ТСА-Стіл Груп» зупинений у жовтні 2011 року.

Єдиний успішний завод – «Інтерпайп Сталь». Це підприємство забезпечує круглою заготовкою інші заводи «Інтерпайп», що спеціалізуються на випуску безшовних труб і залізничних коліс. Цей приклад свідчить, що електрометалургійні підприємства можуть бути успішними лише в разі інтеграції в ланцюжки створення високої доданої вартості.

Продаж напівфабрикатів не може забезпечувати стабільне завантаження електросталеплавильних потужностей. Це доводить приклад заводу «Електросталь» (Курахове), який востаннє простоював з грудня 2018 року до березня 2019 року. Це підприємство побудоване для забезпечення Донецького металопрокатного заводу квадратної заготовкою. Однак у зв’язку з військовим конфліктом господарські зв’язки між заводами було розірвано. Наразі для «Електросталі» експорт – це єдина можливість продати заготовку.

Але квадратна заготовка – найпоширеніший типовий продукт, в якому електрометалургійні заводи не мають жодних переваг. На відміну від металургійних комбінатів, що входять до складу вертикально-інтегрованих груп і мають доступ до власних джерел залізорудної сировини, електрометалургійні заводи купують брухт у сторонніх постачальників на ринкових умовах. Тому електрометалургійним заводам важко конкурувати з металургійними комбінатами.

Традиційно електрометалургійні підприємства створювали у форматі міні-заводів, які розташовані поруч зі споживачами та орієнтовані на задоволення їхніх потреб. Але в Україні обсяг внутрішнього ринку досить низький (4,5-5,0 млн т металопродукції на рік). Через це не розвиваються складні металургійні переділи, і продукція електрометалургійних заводів залишається незатребуваною.

Суттєвою перешкодою для розвитку електрометалургії залишається брак брухту. Ситуацію ще більше погіршив би електросталеплавильний комплекс «Донецьксталі». В умовах роботи всіх наявних електросталеплавильних потужностей (у т.ч. ДЕМЗ і «Донецьксталі», які зараз знаходяться на тимчасово неконтрольованій території) українського металобрухту на всіх явно не вистачило би.

В Україні 75% брухту пов’язано з виведенням з експлуатації металоконструкцій наявних підприємств. Низькі обсяги капітальних інвестицій стримують як нарощування заготівлі брухту, так і зростання внутрішнього попиту на металопродукцію. Тому електрометалургія не може повноцінно розвиватися у відриві від внутрішнього ринку. Як і металургія України загалом.

Матеріал опублікований в газеті «Голос України».