Відомий український економіст – про гуманітарні та економічні наслідки епідемії коронавірусу

«Ми розглядаємо цю епідемію як щось унікальне й таке, що раніше не траплялося, – пояснює нам при зустрічі заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України д.е.н. Сергій Кораблін. – Але ж іще відносно недавно в Європі був спалах «іспанки», від якої загинуло близько 50 млн людей. Досі не вирішена проблема туберкульозу, від якого щорічно помирають близько 2 млн людей. У 1960-ті роки в Британії був спалах тифу та ін.».

Епідемія – це стихія, яку потрібно постійно контролювати й не давати їй шансу вирватися на волю, наполягає в інтерв’ю GMK Center Сергій Олександрович.

Крім болючої гуманітарної шкоди, епідемія тягне за собою й важкі економічні збитки. Економісти в усьому світі губляться в підрахунках, яким буде остаточний ефект кризи. Ситуацію серйозно ускладнює й невизначеність щодо того, як розвиватиметься хвороба, чи буде винайдена вакцина та яким чином змінюватимуться карантинні режими в різних країнах.

Сергію Олександровичу, наскільки глибоким буде падіння економіки України в зв’язку з епідемією, на вашу думку?

– Відповідь на це питання слід вибудовувати в певному логічному ланцюжку: перше – у нас є вірус; друге – на жаль, немає вакцини й невідомо, коли вона з’явиться; третє – для обмеження поширення хвороби запроваджується карантин. Саме карантин у сьогоднішніх реаліях найбільше впливає на економіку.

Що стосується України, то в нас і без коронавірусу безліч невирішених питань. Одне з них – чи буде програма з МВФ. І якщо так, то яка? Нещодавно з’явилася інформація, що Фонд говорить уже не про трирічну програму підтримки структурних реформ, а про програму Stand-by на рік чи півтора. Невідомо також, яку суму МВФ планує виділити в рамках цієї програми безпосередньо на боротьбу з вірусом: $1,5 млрд, $2,5 млрд чи $3,5 млрд. Тож є багато незрозумілого. Причому в частині фінансування Фондом боротьби з коронавірусом піднімати питання щодо ринку землі та банків вважаю неетичним. Вони не мають жодного стосунку до боротьби з вірусом. Інша справа – медицина. Але про неї, схоже, не йдеться.

Тобто реальні прогнози дуже важко дати?

– Тепер про прогнози. Якщо ми уявимо всю глобальну економіку, то наш вага в ній дуже невелика – приблизно 0,1%. Зрештою, залежно від того, що відбувається в глобальній економіці, ми або швидко зростаємо, або сильно провалюємось. Згідно з останніми прогнозами МВФ, Сполучені Штати в 2020 році можуть впасти на 5,9%, єврозона – на 7,5%, Україна – на 7,7%. Тим часом український уряд закладає до бюджету падіння ВВП на 3,9%. Це в 2 рази менше, ніж прогноз МВФ! А Національний банк при цьому дає оцінку в мінус 5% ВВП. Тобто в уряду, парламенту та НБУ явно спостерігається серйозна неузгодженість.

Я розумію, що НБУ за законом має право на свої прогнози, але такого великого розриву не повинно бути, особливо в тих умовах, в яких ми опинилися сьогодні. Нарешті, на мою думку, навіть якщо ми впадемо на 7,7%, як прогнозує МВФ, це буде не найгірший сценарій. Адже під час кризи 2009 року, коли країни єврозони просіли на 4,5%, ми провалилися майже на 15%.

Чи повинна держава, на вашу думку, підтримувати бізнес, який постраждав від коронавірусної кризи. І якщо так, то якими методами?

– На мій погляд, потрібно виходити з сьогоднішньої ситуації. Це взаємозв’язок хвороба-вакцина-умови карантину і господарська діяльність. Тут головне зрозуміти, які підприємства та який бізнес є системно важливими. Наприклад, нещодавно проскочила інформація, що одне з підприємств «Укроборонпрому» випустило вітчизняний апарат штучної вентиляції легенів. Нібито воно може випускати до 3 тисяч таких апаратів на день вартістю до 20 тис. грн. Зрозуміло, що ми перебуваємо в тій ситуації, коли такому бізнесу слід надавати всіляку допомогу. Те саме стосується й виробництва засобів індивідуального захисту.

Одним з небагатьох заходів підтримки, який влада все-таки анонсували, стала видача доступних кредитів для малого бізнесу. Наскільки це ефективно в нинішній ситуації?

– Нещодавно спілкувався з практикуючими банкірами. Вони розповідають, що в банках є ліквідність, але в зв’язку з карантином їхні колишні фінансові ланцюжки не працюють. Звертаються клієнти з хорошими проектами, налагодженим виробництвом і готовністю платити встановлений відсоток, але банк не впевнений, що кінцевий покупець зможе заплатити за вироблену продукцію. І потенційно вигідна угода зривається. Чому? Бракує координації, яку в таких випадках має забезпечити держава. Якщо вона розуміє пріоритетність тих цілей і завдань, які перед нею стоять, то має надати гарантії щодо купівлі відповідної продукції. І в такому разі ідея програми кредитування «5-7-9%», про яку ви кажете, набуває нового сенсу.

Крім того, уряду не завадило б розібратися, що роблять підвідомчі йому «Укрексімбанк» і «Укргазбанк». Вони, як відомо, видають пільгові кредити під придбання білоруської (!) продукції. Тобто ми самі вбиваємо власного виробника за допомогою кредитної політики державних банків!

Нарешті, непогано б почати піклуватися про те, як українській продукції виходити на зовнішні ринки. Зовнішній ринок завжди більш ємний. Крім того, це валюта, якої нам завжди критично не вистачає. Держава має підтримувати експорт шляхом страхування, гарантій і фінансування.

Наступне питання стосується держбюджету. Чи мав Кабмін можливість більш ефективно переглянути бюджет: які статті витрат скоротити, а які – наростити?

– У бюджеті у нас щонайменше два великих перекоси. Перший – недобір надходжень. Екс-міністр фінансів йшов з посади, не пропрацювавши й одного місяця, зі словами, що через неправомірні схеми бюджет втрачає 5-10 млрд грн надходжень на місяць. Це величезні цифри. Другий – потенційний дефіцит, який є та який треба буде профінансувати. Імовірно, це близько 500 млрд грн. Звідки їх взяти – теж питання.

Чи є шанс сьогодні розширити внутрішній ринок України? Чи доцільно стимулювати економіку шляхом реалізації, наприклад, масштабних програм інвестицій в інфраструктуру? Які джерела фінансування можуть бути в цьому випадку?

– Ні для кого не секрет, що в нас відбувається з дорогами та інфраструктурою. Є криза чи ні, але цим треба займатися. У Сполучених Штатах, наприклад, чимало автострад проклали 80 і більше років тому, під час Великої депресії, із застосуванням громадських робіт та інших заходів. І, слава Богу, багато з них ще функціонують.

Згідно із заявами Нацбанку, він готовий виділити 60 млрд грн на рефінансування банківської системи. Частина цих коштів може піти на оновлення інфраструктури. «Укравтодор», здається, готовий освоїти до 20 млрд грн. Нарешті, є такий інструмент, як депозитні сертифікати. За їх допомогою з економіки вилучено близько 145 млрд грн. Але потенційно ці кошти слід було використати на кредитування реального сектора економіки. Однак вони утримуються Нацбанком в депозитних сертифікатах. Це ліквідність, яка вже є та яку не потрібно додатково емітувати.

Питання щодо експорту: чи отримають вітчизняні експортери переваги від девальвації на зовнішніх ринках в умовах світового економічної карантину? Які заходи стимулювання експорту доцільно застосувати сьогодні?

– Як я вже сказав, експортерів потрібно підтримувати, щоби був приплив валюти, щоби покривалися запозичення та ін. Такої підтримки катастрофічно не вистачає. Йдеться про експортні кредити, експортне страхування та експортні гарантії. Цим має займатися держава, і це пряма функція «Укрексімбанку». Також у нас створено Експортно-кредитне агентство, але, на жаль, ні перший, ні друге повноцінно цих функцій не виконує.

Як ви думаєте, чи може поточна ситуація змінити парадигму економічної політики країни – повернути більшу участь держави в економіці?

– Це вже реальність. Хто запровадив карантин? Ринок? Ні, держава. Хто здійснює антикризову політику? Хто стабілізує економіку в умовах пандемії? Ринок? Ні, держава. І це відбувається скрізь: в Китаї, Європі, Сполучених Штатах. Ми теж намагаємося, але можна було б діяти активніше.

Ще під час глобальної кризи 2008-2009 років, коли уряди США і ЄС, всупереч своїм неоліберальним принципам, засукавши рукава стали рятувати ринок, стало зрозуміло, що інакше ніяк не можна. Сьогодні ситуація і причини кризи інші, але ми маємо визнати, що ринок самотужки з цією пандемією впоратися не може. Принаймні в стислі терміни. Чекати, поки вимре кілька десятків мільйонів чоловік, а потім ринок акумулює необхідні ресурси та почне вирішувати це питання – не вихід із нинішньої ситуації. Тому регуляторна роль держави нікуди не поділася, вона залишається.

Що стосується України, то у нас одна з ключових проблем у зв’язці «держава – ринок» полягає в тому, що держава, на превеликий жаль, не виконує своїх фундаментальних функцій щодо забезпечення і реалізації тих законів, які вона сама й ухвалює. Тобто закони начебто непогані, але гарантій їх виконання немає. Чия це функція? Звісно ж, держави! Але чи виконує вона її повноцінно? На жаль. Ось і маємо кульгавий ринок, масовий від’їзд заробітчан і залежність від зовнішніх кредиторів. Тому питання про присутність держави в економіці риторичне. Тим більше в умовах пандемії та кризи.