Олександр Каленков: «ГМК постраждав від війни сильніше за інші галузі»

Президент ОП «Укрметалургпром» – про поточну ситуацію в галузі та її перспективи

Військова агресія РФ проти України завдала значної шкоди всій економіці країни. При цьому найбільш постраждалою галуззю наразі є гірничо-металургійний комплекс.

Знищення двох металургійних комбінатів у Маріуполі, складності з доставкою сировини та вивезенням продукції у всіх інших підприємств галузі, погіршення цінової кон’юнктури на світових ринках, зростання цін на енергоносії – усе це сукупно дуже вдарило по галузі. Про це в інтерв’ю GMK Center розповів президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

Яка зараз ситуація у ГМК? Які основні проблеми постають перед галуззю?

– Найбільша проблема – це, звісно, війна на нашій землі. А головна та найболючіша – втрата працівників наших підприємств, які гинуть на фронті й унаслідок обстрілів житлових будинків та інших цивільних об’єктів. Для компаній гірничо-металургійного комплексу забезпечення безпеки працівників – це сьогодні першочергове завдання.

З погляду економіки жодна інша галузь в Україні не постраждала внаслідок військових дій так сильно, як ГМК. Для розуміння: два металургійні гіганти в нині окупованому й розбомбленому Маріуполі разом виплавляли понад 40% сталі в країні.

Підприємства, які продовжують працювати, сьогодні завантажені в середньому на 15%. За підсумками 7 місяців 2022 року заводи виплавили 4,82 млн т сталі. Це мінус 62% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Але треба враховувати, що галузь працювала більш-менш нормально у січні та майже весь лютий. Ще з «Азовсталлю», ММКІ та без обстрілів регіонів, де розташоване виробництво.

Щодо експорту, то пропорція не змінилася – 80% ми відправляємо на зовнішні ринки, хоч обсяги відповідно впали. За січень-липень ми експортували 3,4 млн т металопродукції (падіння так само на 62%). Але географія експорту через блокування портів змінилася – частка країн ЄС зросла із довоєнних 32% до 51%.

Гірничо-збагачувальні комбінати до кінця червня були завантажені більше, приблизно на 70%, але з липня працюють на 25% потужності. Інгулецький, Південний ГЗК, а також ГЗК «АрселорМіттал Кривий Ріг» взагалі тимчасово зупинили роботу. Це пов’язано як із падінням виробництва на металургійних заводах, так і зі змінами світової цінової кон’юнктури – ціни на залізорудну сировину та на металопродукцію з початку року просіли приблизно на 35% та 30% відповідно.

На зазначені проблеми накладаються зростання витрат на електроенергію та логістику. Нагадаю також, що наші заводи та ГЗК розташовані у прифронтових містах і постійно перебувають під загрозою обстрілів. Тому безпека співробітників, ще раз наголошу, сьогодні в пріоритеті.

Галузь уже давно працює на збиток, про отримання прибутку зараз взагалі не йдеться. Доходи дають змогу покрити лише 50-80% від змінних витрат підприємств.

Наскільки успішно компанії ГМК вирішують свої логістичні проблеми?

– У порівнянні з довоєнним роком витрати компаній ГМК на логістику загалом зросли у 4-6 разів, залежно від продукції та підприємств. Через порти, які з початку війни закриті для ГМК, ми відправляли понад 60% усього експорту. Везти продукцію Україною до західних кордонів вдвічі-втричі дорожче, ніж до портів. Але після перетину кордону потрібно ще транспортувати вантажі територією інших країн, потім перевалити їх у європейських портах.

Є серйозні проблеми і на самих прикордонних переходах. Крім того, що колія в Європі іншої ширини, наша залізнична інфраструктура нездатна обслужити товаропотік, що значно збільшився. Є розрахунки державних інституцій, які свідчать, що пропускну спроможність переходів на західному кордоні можна збільшити у 2 рази за відносно незначних інвестицій. Чому зволікають із вирішенням цієї проблеми – питання до наших чиновників.

Підприємства, зі свого боку, роблять все можливе, щоб підтримувати виробництво та зберігати робочі місця для тисяч українців, виплачувати їм зарплату. Для цього нам потрібно експортувати якнайбільше і з якомога меншими витратами.

А як позначилося на галузі підвищення залізничних тарифів на 70%?

– Я згадав би не лише про нещодавні, а й про всі зміни тарифів перевізника-монополіста за останній рік. З огляду на кілька підвищень залізничних тарифів з вересня 2021 року, витрати на перевезення руди та вугілля збільшилися майже в 2,5 раза. Тарифи на транспортування металопродукції, яку й без того перевозили за найдорожчим класом, справді підвищили з липня на 70% – це було найбільше одномоментне підвищення за всю історію Незалежності. До тогож УЗ збільшила вартість використання власних вагонів. При цьому слід зазначити, що собівартість перевезень вантажів ГМК нижча в порівнянні з багатьма іншими типами вантажів, оскільки використовується менша кількість станцій. Природно, таке різке підвищення тарифів негативно позначилося на галузі, адже витрати на логістику і без того збільшилися через закриті порти.

Чи змінилася робота УЗ після підвищення тарифів? Чи покращилися строки подавання вагонів, швидкість руху поїздів?

– На краще нічого не змінилося, на гірше – так: вагони з продукцією ГМК тижнями стоять на шляху до прикордонних переходів через вузькі місця на нашій залізниці.

З іншого боку, ми розуміємо, в якій ситуації опинилася «Укрзалізниця». Умовно постійні витрати державного перевізника залишилися приблизно на тому самому рівні, що й до кінця лютого та подальшого скорочення перевезень. До того ж зараз УЗ виконує й інші важливі функції. Але підвищувати тарифи за умов війни – це вкрай нерозумне рішення. Розумно було б підтримати перевізника за рахунок матеріальної допомоги від міжнародних партнерів з огляду на поточну ситуацію та роль «Укрзалізниці», яка стала сьогодні, по суті, напіввоєнним підприємством.

Яких видів сировини не вистачає галузі? Чи є дефіцит коксівного вугілля?

– Зараз дефіциту коксівного вугілля немає. Але це переважно тому, що металургійні підприємства, як я вже казав, працюють на мінімальних потужностях. Також немає сьогодні проблем із забезпеченням метзаводів металобрухтом, хоча обсяги заготівлі брухту впали. Справа в тому, що регіони, які зараз тимчасово окуповані або опинилися на лінії фронту, традиційно забезпечували до 50% усієї брухтозаготівлі в країні. Зі зрозумілих причин зараз збір вторинної сировини там значно утруднений. Тому є побоювання, що після поновлення та нарощування виробництва підприємства можуть зіткнутися з дефіцитом металобрухту.

Чи є ризики зупинення поставок газу в зимовий період?

– Потрібно враховувати падіння виробництва на підприємствах та, відповідно, зниження попиту на енергоносії. Тому можливих проблем із газозабезпеченням поки що не вбачаємо. Але ми розуміємо, що в разі холодної зими та ймовірного газового шантажу з боку РФ пріоритетом держави буде опалення житла та соціальної інфраструктури, а не постачання промисловості.

Чи розуміє зараз влада, що галузь перебуває в кризі, що їй необхідні якісь заходи підтримки? Чи є діалог з урядом про перегляд механізму розрахунку чи ставок ренти на видобуток залізної руди?

– Як і до війни, ми сьогодні намагаємося підтримувати комунікацію з владою. Але якщо в Європі важливі рішення ухвалюють з урахуванням інтересів базових для економіки підприємств, то наші чиновники, на жаль, виходять з інших, не завжди зрозумілих міркувань. І не завжди пояснюваних. Наприклад, Мінінфраструктури ухвалювало рішення про підвищення тарифів УЗ на 70% протягом кількох днів, без будь-якого обговорення з галуззю. І багато хто дізнався про це рішення лише постфактум.

У липні ми звернулися до Президента, Кабміну та народних депутатів із пропозицією реалізувати низку заходів, які дадуть змогу не те щоб вийти в нуль за прибутком, а лише скоротити збитки підприємств. Щоб ми могли довше продовжувати діяльність та зберігати робочі місця.

Список пропозицій невеликий. Це зниження тарифів УЗ на вантажоперевезення на 50% для сировини та на 70% для металопродукції, а також зниження тарифу на передачу електроенергії. Ми також запропонували на час війни обнулити ренту на видобуток руди (підприємства уже працюють на мінімумі, відповідно, скоротилися і рентні платежі, а у разі збільшення виробництва та експорту держава отримає більше інших податків, більше валюти та збільшить завантаження державної УЗ). На час війни слід скасувати податки на СО₂ та інші викиди.

За нашими підрахунками, внаслідок збільшення виробництва, обсягу вантажоперевезень та експорту, якому сприятимуть зазначені вище заходи, Україна збереже 174 млрд грн ВВП, а держбюджет одержить додатково понад 35 млрд грн. Підприємства ГМК збільшать запас міцності та зможуть вижити до кінця війни.

Чи є проблема з поверненням ПДВ підприємствам галузі?

– Починаючи з першого місяця війни з відшкодуванням ПДВ були колосальні проблеми. Не лише в підприємств ГМК, а й у всіх експортерів. У червні почалося відшкодування, але буквально за місяць цей процес різко пригальмували. За підсумками липня поточного року українським експортерам відшкодували лише 0,6 млн грн ПДВ, тоді як у червні – 9,5 млрд грн. При цьому обсяг сплаченого експортерами ПДВ у липні зріс до 35 млрд грн із 21 млрд грн у червні. Враховуючи те, що підприємства ГМК орієнтовані на експорт – на зовнішні ринки ми відправляємо 80% продукції – невідшкодування ПДВ позбавляє бізнес величезної частини оборотних коштів.

Чи є, на вашу думку, можливість відкриття морських портів для вантажів ГМК до кінця року?

– Це був би без перебільшення прорив, оскільки нинішня криза в галузі багато в чому пов’язана саме з логістикою, що вкотре подорожчала, через вимушене переспрямування експорту. Наші міжнародні партнери могли б цьому сприяти. Та сама Туреччина, яка неодноразово заявляла про готовність бути посередником у переговорах, точно зацікавлена у відновленні морських поставок продукції ГМК з України.

Але водночас має вестися ефективна дипломатична робота й з українського боку. Адже відновлення експорту морем вигідне насамперед для нашої економіки. Відправлення металопродукції на зовнішні ринки дає більш ніж у 1,5 рази більше валюти, ніж аграрна продукція, яку почали вивозити в рамках «зернової угоди». Відкриття портів для вантажів ГМК дасть змогу також стабілізувати курс гривні, оскільки, за попередніми підрахунками, забезпечить приплив до країни додатково $600 млн щомісяця.

Як ви вже сказали, влітку зупинялися ГЗК, металургійні підприємства скорочували виробництво. На які результати очікуєте за підсумками 2022 року?

– Якщо на кінець липня ми виплавили 4,8 млн т сталі, то до кінця року, враховуючи 85%-ву недозавантаженість підприємств, ми очікуємо приблизно 6,5-7 млн т. На більше в нинішніх умовах розраховувати, на жаль, не варто.

Чи можливе держзамовлення та держзакупівлі у металургів в умовах повоєнного відновлення?

– Держзамовлення, можливо, і буде в якихось обсягах, але не думаю, що нам варто на це сильно розраховувати. Загалом повоєнне відновлення України вимагатиме величезних інвестицій, це хороша можливість значно наростити внутрішнє металоспоживання з довоєнних 5 млн т до хоча б 15 млн т. Я впевнений, що вітчизняні виробники зможуть повністю задовольноти потреби України на період відновлення та подальші роки розвитку економіки. Але для цього нашій галузі слід вистояти до перемоги.