Олександр Черних: «Маємо створювати умови для розвитку промисловості»

Директор департаменту промполітики МЕРТ – про пріоритети держави в промисловому секторі

Олександр Черних очолив промисловий департамент Міністерства економічного розвитку в листопаді 2016 року, потрапивши в одну з хвиль оновлення державної служби. До роботи в міністерстві він обіймав керівні посади в компанії з виробництва гнучкої рулонної упаковки та поліетиленових пакетів ТОВ «ДПА».

Напередодні перезавантаження уряду, зокрема й Мінекономрозвитку, ми вирішили запитати Олександра Черних, яких результатів вдалося досягти департаменту під його головуванням, яким інструментам промполітики він надає перевагу та яких кроків чекати від чиновників надалі.

 Олександре, що ви вважаєте головними досягненнями своєї команди за час роботи в міністерстві?

– Серед стратегічних результатів можу назвати схвалення Стратегії відродження українського авіабудування на період до 2022 року та План заходів з її реалізації. Також розроблено проект Стратегії розвитку промисловості до 2025 року – очікуємо схвалення та працюємо над планом заходів з реалізації.

Серед задіяних інструментів промполітики відзначу:

1. Дерегуляцію ринку сталевого брухту як критичного виду сировини для металургів. Напрацьовані департаментом пропозиції було враховано авторами законопроекту №7497.

2. Особливий режим імпорту комплектуючих для підприємств авіаційної та автомобільної галузей з метою використання цих компонентів у виробничих процесах.

3. Створення умов для забезпечення імпортною сировиною підприємств хімічної галузі, що виробляють етилен та хімічну продукцію, яку одержують з нафтопродуктів. Середній приріст випуску продукції в секторі виробництва пластмас у 2018 році становив в окремих підсекторах до 30%, порівняно з 2017 роком.

4. Запровадження тимчасових заходів державної підтримки для літакобудування на період до 1 січня 2025 року, зокрема звільнення від низки податків. Також надано можливість розстрочки на 24 місяці сплати ПДВ на імпортне обладнання – до формування переліку обладнання долучався і наш департамент.

5. Програму часткової компенсації вартості придбаної вітчизняної сільськогосподарської техніки та обладнання. Наразі до переліку включено вже понад 160 вітчизняних підприємств та 11 тис. одиниць техніки. Також разом з Національним комітетом з промислового розвитку розроблений проект постанови КМУ, яким передбачається надання часткової компенсації купівлі дорожньо-будівельної техніки та обладнання вітчизняного виробництва.

6. Підтримку інтеграції до європейської та міжнародної кластерної спільноти. Станом на 2019 рік на Європейській платформі співпраці кластерів зареєстровано вже 19 українських кластерів, які працюють у різних регіонах країни та в різних сферах економічної діяльності, зокрема в авіакосмічному та агропромисловому секторах.

7. Підтримку діалогу високого рівня «Україна – ЄС» щодо горизонтальних питань та окремих секторів промисловості, започаткованого 2016 року за ініціативою першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва. У рамках цього формату в Україні розгорнуто проекти EU Industry Day та UA Industry Week – майданчики для комунікації представників промислового бізнесу, R&D, громадськості, експертного середовища, влади з їхніми європейськими колегами як на центральному, так і на регіональному рівнях.

8. Запровадження європейської методики смарт-спеціалізації регіонів. З часом за визначеними пріоритетами регіони зможуть отримати фінансову підтримку як з боку інституцій Євросоюзу, так і українських фондів.

9. Підвищення конкурентоздатності вітчизняної промисловості за рахунок ресурсоефективності. Під егідою Мінекономрозвитку спільно з організацією GIZ (Німеччина) розпочато комплексний проект енергомодернізації промислових підприємств України. Вже проведено енергоаудит на 65 промислових підприємствах, за результатами якого для 20 відібраних підприємств буде розроблено техніко-економічні обґрунтування для впровадження відповідних інновацій. До проекту на пілотному етапі залучено компанії з хлібопекарської та молочної промисловості, а також машинобудування та виробництва будівельних матеріалів.

У рамках реалізації проекту UNIDO за підтримки Мінекономрозвитку розпочато створення Гарантійного револьверного фонду з капіталом $2 млн для надання кредитів українським підприємствам на заходи з енергоефективності, енергоменеджменту та оптимізації систем споживання енергії.

10. Поглиблення знань та розширення навичок співробітників департаменту через проекти високоефективних команд у співпраці з Командою підтримки реформ Мінекономрозвитку та компанією Deloitte. Одночасно формуємо стратегічне бачення щодо ролі, завдань та можливостей департаменту в контексті промислової політики держави. Врешті-решт очікуємо фокусування наших дій не на процесах, а на результатах, яких потребують стейкхолдери промислової політики.

На якому етапі погодження перебуває Стратегія розвитку промисловості? Які подальші кроки з її впровадження?

– 25 липня та 1 серпня проект Стратегії розглядали на урядовому комітеті. Є рішення щодо підготовки Стратегії до розгляду урядом з урахуванням отриманих під час розгляду зауважень.

Стратегія має як прихильників, так і опонентів. Останніх непокоїть, насамперед, що в документі відсутній перелік секторів промисловості та конкретних механізмів їх державної підтримки, а також не передбачені чіткі протекціоністські заходи. Ми ж, натомість, свідомо намагались уникнути такого підходу.

Пріоритети, безумовно, потрібні, адже у нас обмаль ресурсів. Але з огляду на великий масив проблемних питань, що є загальними для всієї промисловості, та поточний рівень корупції, ми маємо зосередитися на вирішенні горизонтальних питань: покращенні індексу легкості ведення промислового бізнесу, захисті прав, забезпеченні рівної конкуренції та конкурентного доступу до сировини, боротьбі з корупцією, посиленні макроекономічної стабільності тощо. Протекціоністські заходи можливі, але виключно з міркувань національної безпеки, наприклад, коли деякі галузі починають стрімко зникати або взагалі відсутні.

Утім, ми намагатимемося досягти компромісу з нашими опонентами і, сподіваюся, вже найближчим часом розпочнемо розробляти план заходів для реалізації Стратегії. На рівні департаменту ми вже працюємо над таким планом.

Чи можете ви до ухвалення Стратегії використовувати прикладні інструменти промислової політики?

– Можемо, і деякі приклади та результати я вже навів. Однак, на жаль, це відбувається неузгоджено та непослідовно. Ми витрачаємо ресурси на аргументацію та відстоювання наших пріоритетів. Політика –  це набір інструментів (регуляторних, стимулюючих, інформаційних, а також публічні послуги). Але конкретна політика формується відповідно до Стратегії.

Крім того, без ухваленої Стратегії ми не можемо розраховувати на будь-які бюджетні програми, адже для цього немає законодавчих підстав. А ми щиро прагнемо реалізовувати інструменти промислової політики за принципом «жодних планів без грошей, жодних грошей без планів».

Чого вам поки що не вдалося досягти на посаді голови департаменту?

– По-перше, не вдалося якісно інституціоналізуватися. Йдеться про невідповідність функцій та завдань департаменту наявній кількості працівників.

По-друге, не вдалося налагодити оперативний аналіз тенденцій у промисловості та запровадити ефективний моніторинг успішності реалізації державної промислової політики.

Наприклад, коли ми розглядали ідею компенсації вартості сільськогосподарської техніки українського виробництва, планувалося підтримати насамперед виробників складної техніки – тракторів, комбайнів. Натомість, здійснивши моніторинг, ми побачили, що 70% компенсації отримує аграрій, який придбав нескладну техніку (техніку, пов’язану з обробкою ґрунту, навісну техніку тощо). Компенсації вартості тракторів та комбайнів, тим часом, становили лише 10% від загальної суми. Тобто своєї мети ми не досягли і при цьому витратили на отримання таких висновків невиправдано багато часу.

Інший приклад – парламент починаючи з 2001 року приймає рішення щодо звільнення виробників авіаційної продукції від мит та податків, щоб ті мали змогу нарешті розпочати серійно будувати літаки. Так, ДП «Антонов», наприклад, за останні 3 роки отримало більше 850 млн грн державної допомоги у вигляді звільнення від податків та мит, а також майже 3 млрд грн прибутків. Однак жодного серійного літака не було побудовано.

Ми маємо постійно здійснювати моніторинг і шукати відповіді на запитання: чи є доцільними, ефективними та достатніми запропоновані інструменти? Чи досягнемо ми своєї мети за допомогою цих інструментів? Якщо так, то чи рухаємось запланованими темпами?

Якими проектами чи завданнями департамент займається зараз?

– Наразі в рамках проекту високоефективних команд ми переглядаємо наші місію/візію/завдання, аби побудувати чіткий план дій на наступні 2-5 років. Маємо на меті розробити своєрідний one pager, щоб покласти його на стіл майбутньому міністру економіки і запропонувати конкретні заходи, які ми можемо реалізувати в наступні роки. Ці заходи стануть частиною індивідуальних завдань спеціалістів департаменту. Сподіваюся, такий підхід дасть змогу змінити парадигму функціювання департаменту і фокус самих спеціалістів – з процесів на конкретні результати.

Щодо тактичних завдань, то зараз, як я вже казав, ми переглядаємо стимулюючий інструмент щодо сільськогосподарської техніки та паралельно напрацьовуємо подібне рішення щодо компенсації вартості придбання вітчизняної дорожньої техніки.

Також восени спільно з нашими партнерами плануємо проведення чергового UA Industry Week 2019.

Нарешті, спільно з Генеральним директоратом Європейської комісії JRC та Мінрегіоном експертно та методологічно підтримуємо процес визначення смарт-спеціалізації регіонів. Ми вже отримали перші результати кількісного аналізу в розрізі регіонів та починаємо так званий процес Entrepreneurial Discovery Process (процес підприємницького відкриття).

Продовжуємо проект щодо підвищення енергоефективності  українських промислових компаній. Найближча подія відбудеться у вересні – урочисте підписання зобов’язань щодо зниження споживання енергії  «Мережею енергоефективних хлібопекарів України».

Про бюрократію

Наскільки департамент укомплектований, щоб впроваджувати промислову політику в державі? Чи достатньо у вас співробітників?

– На мою думку, штатна чисельність департаменту є недостатньою. Наразі в департаменті, разом зі мною, працюють 26 осіб, 5 з яких займаються ціновою політикою – відокремленим напрямом, який має опосередкований зв’язок з промисловістю. Спеціалістів-промисловців, таким чином, лишається лише 20, тоді як в одному лише машинобудуванні більше 25 підгалузей.

Як наслідок, одна людина може зранку займатися питаннями автомобільної галузі, по обіді – захворюванням свиней та короїдами, ввечері – сільськогосподарською технікою. У фахівців майже немає можливості якісно здійснювати моніторинг ринків, за які вони відповідають, оцінювати ефективність інструментів промислової політики, які вже запроваджено, та розробляти нові.

Скільки, на вашу думку, має бути людей в департаменті?

– Упевнений, ми повинні виконувати функції щодо стратегічного планування, секторального аналізу та моніторингу, підтримки інноваційного розвитку промисловості, а це, за нашими оцінками, потребує не менше 50 штатних одиниць. Відповідні пропозиції вже були надані керівництву.

Якщо ж не збільшувати кількість співробітників, потрібно звільнити департамент від невластивих йому функцій, виконання яких забирає не менше 70% часу наших співробітників. Це, наприклад, відповіді громадянам, депутатам та погодження проектів нормативно-правових актів інших міністерств (Мінінфраструктури, Мінприроди, МОЗ, Мінрегіону тощо).

Чисельність нашого департаменту в структурі Міністерства не перевищує 3%, але саме ми опрацьовуємо більше 20% звернень депутатів, більше 10% проектів НПА інших органів влади та ще 10% звернень громадян. Важко пояснити, навіщо ми погоджуємо перейменування заповідників та портів, питання щодо ЖКГ, нагороджень працівників, складів делегацій та генеруємо щодня десяток відповідей громадянам щодо розрахунку вартості їхнього приватного автомобіля.

Про ГМК

Якою має бути політика держави щодо гірничо-металургійного комплексу?

– На цьому етапі розвитку держава повинна вирішувати передусім горизонтальні питання – тобто створювати загальні умови для розвитку промисловості. Утім, є й важливі секторальні акценти. У випадку з металургією це можуть бути такі заходи:

1. Розвиток інфраструктури

Українським металургам, наприклад, не вистачає пропускних можливостей залізничного перегону Комиш-Зоря – Волноваха. Схожа проблема спостерігається й в чорноморських портах. Розбудовою необхідної інфраструктури має займатися держава.

2. Розробка технічних регламентів

Не повинно бути ситуації, коли імпортувати металопродукцію з тієї ж Білорусі легше, ніж експортувати її туди. Технічні регламенти мають бути паритетними. З країнами ЄС є сенс працювати в напрямі скасування деяких бар’єрів, гармонізації регулювання та АССА.

3. Енергомодернізація промисловості

Металургійні підприємства вже цим цікавляться, оскільки до 2027 року ми маємо гармонізувати регламенти щодо організації виробництва відповідно до документів Європейського Союзу (best available technics, BATs). Крім того, це відкриє для українських підприємств нові можливості з фінансування, а саме із залучення фінансів з банків Європи.

4. Створення фонду або бюджетної програми, яка наповнювалася б за рахунок екологічного податку для втілення екологічних проектів, зокрема в металургії.

5. Торговий захист наших інтересів на зовнішніх ринках

Якщо наші партнери запроваджують бар’єри проти української продукції,  ми, на мою думку, маємо розглядати відповідні заходи проти їхньої продукції. Тут потрібно працювати на міжнародному, міждержавному рівні. Своїми силами галузь вирішити ці питання не може. У цьому контексті варто також згадати й підтримку експортерів з боку експортно-кредитного агентства, а також укладення міждержавних торгівельних угод, які відкривали б нові ринки для української продукції.

6. Стимулювання внутрішнього попиту на металопродукцію

Йдеться про інфраструктурні проекти, будівництво вагонів, автомобільних і залізничних шляхів – усе це формує дуже великий відкладений попит, зокрема й на металопродукцію. Держава прямо чи опосередковано може виступати замовником цих проектів.

Про електроенергію і НБУ

З 1 липня в Україні введено ринок електроенергії. За цей час вартість електричної енергії для промислових споживачів зросла орієнтовно на 20-25%. Ваша думка щодо цієї новації та її впливу на промисловість?

– Потрібно бути відвертими і чесними з громадянами та робити, можливо, непопулярні, але важливі та послідовні кроки. Перехресне субсидіювання, яке зараз працює на ринку електроенергії (коли за рахунок промислових споживачів субсидується населення) – це велика помилка. Наша промисловість стає неконкурентоздатною. Потрібно його прибирати і встановлювати економічно обґрунтовані тарифи для населення, не намагаючись вирішити проблему за рахунок промисловості. Інакше не буде ніякого промислового розвитку.

До речі, те саме стосується й залізничних перевезень. Якщо прискіпливо подивитись на ситуацію, там також існує своєрідне субсидіювання – пасажирських перевезень за рахунок вантажних. Потрібно усунути перехресне субсидіювання й на цьому ринку.

Ваш департамент може якось втручатися в цю ситуацію, впливати на рішення?

– Тільки опосередковано, тому що покладання спеціальних обов’язків на виробників енергії та постачальників газу для задоволення потреб населення – це компетенція Міненерго, а встановлення тарифів на перевезення – Мінінфраструктури. З нами відповідні акти погоджуються, але ми не завжди можемо вплинути на остаточне рішення.

НБУ наразі підтримує високу відсоткову ставку на кредити. Це впливає на доступ промисловців до фінансування. Як ви ставитесь до такої політики Нацбанку?

– Безумовно, вплив відсоткових ставок є дуже відчутним для промисловості, особливо з огляду на те, що одним із трьох ключових напрямків Стратегії розвитку промисловості є модернізація промисловості, яка потребує великих коштів. Утім, НБУ тримає високі відсоткові ставки не тому, що йому так хочеться, а тому що це наслідок впливу відповідних внутрішніх і зовнішніх факторів. Просто так, за бажанням, змінити відсоткову ставку неможливо. Отож важливо й надалі займатися питаннями інвестиційної привабливості України, легкості ведення бізнесу, таргетуванням інфляції, а також виконанням зобов’язань за зовнішніми заборгованостями та домовленостям з МВФ. Рухаючись у цьому напрямку, ми з часом зможемо мати більш низькі відсоткові ставки.

Якими можуть бути інші джерела фінансування для промислових підприємств?

– Легких порад у мене немає. Переконаний, вирішення питань щодо енерго- та екологічної модернізації, запровадження європейських best available technics відкриватиме дедалі більше можливостей для залучення коштів іноземних банків. Тоді ми зможемо говорити про залучення коштів під 5-6% річних, а не 20%. І, наскільки мені відомо, у 2019 році металурги залучають кредитування в європейських банках під проекти модернізації виробничого обладнання. Сподіваюся, це стане новим трендом.