Директор «Центру економічного відновлення» – про те, як створювалася й на що націлена програма уряду

Цього року в країні намітилася трансформація економічної політики. Вперше за останні роки влада різних рівнів заговорила про необхідність формування зрозумілої промислової політики. Наслідки пандемії коронавірусу та карантинних обмежень лише зміцнили думку про необхідність реалізації промислового потенціалу України.

Результатами таких настроїв уже стали цілком відчутні рішення різних органів влади, в тому числі й уряду. Кабінет Міністрів затвердив програму своєї діяльності 27 травня і нещодавно відзвітував про виконання програми за перший місяць.

Скориставшись цим приводом, GMK Center розпитав Кирила Криволапа, директора «Центру економічного відновлення», радника прем’єр-міністра, про те, хто і як створював урядову програму, що вона обіцяє реальному сектору економіки взагалі і промисловості зокрема. А також про те – які пункти програми за місяць встиг реалізувати Кабмін.

Яка головна мета роботи «Центру економічного відновлення»? Що його відрізняє від інших аналітичних центрів?

– Таких аналітичних центрів в Україні справді немає. Це унікальна історія і за форматом, і за цілями. Зараз наша основна мета – це надання аналітичної та практичної допомоги Кабінету Міністрів під час розробки рішень з реагування на економічні виклики, а також комплексних стратегій розвитку для зміцнення і зростання економіки України.

Сьогодні Центр – це платформа з відкритим кодом, точка зборки ініціатив аналітичних центрів, think tanks, незалежних експертів, бізнес-спільноти. Наш формат і «дорожню карту» створювали такі сильні експерти, як директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін, генеральний директор групи компаній Advanter Group, доктор економічних наук Андрій Длігач, Володимир Омельченко з «Центру Разумкова», директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк , керівники EasyBusiness. Усі вони сьогодні є кофаундерамі нашого Центру.

У світі це працює так само?

– Сьогодні в світі подібних think tanks понад 8 тисяч. Саме такі структури, як незалежні аналітичні центри, можуть відкрито комунікувати з різними групами, тестувати їхні ініціативи на предмет галузевих, соціальних і державних інтересів, працювати з великими масивами даних, аналізувати бенчмарки. І в результаті надавати ефективні пропозиції владі щодо імплементації.

Тенденція до скорочення державного апарату зважаючи на неефективність і дорожнечу його змісту є сьогодні не лише в Україні. При цьому запит на якісні рішення в державного апарату зберігається. І, як свідчить світова практика, тут свою ефективність демонструють такі центри, як наш.

Хто брав участь у розробці Програми стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19 «Економічне відновлення»?

– Наш центр створили наприкінці березня після зустрічі Президента України з великим бізнесом щодо подолання наслідків COVID-19. На зустрічі, власне, і з’явилася ідея незалежної аналітичної структури, яка допоможе напрацювати ініціативи, насамперед для подолання наслідків пандемії та вимушених карантинних заходів.

Ми працюємо як консультативний орган у рамках Ради з питань економічного розвитку при Кабінеті Міністрів. Разом з Радою було розроблено пропозиції до програми стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19 «Економічне відновлення».

У підготовці пропозицій для Програми брали участь близько 90 учасників: експерти, аналітичні центри, представники бізнесу. Нам було важливо опрацювати та зібрати пропозиції від усіх, хто зацікавився і приєднався до ініціативи.

У результаті Кабінет Міністрів на засіданні затвердив Програму, до якої увійшли 222 пункти. Програма передбачає заходи за такими напрямами: доступ до фінансів, доступ до ринків, дерегуляція, модернізація і розвиток, доступ до інфраструктури. Загалом у Програмі було валідовано 84% пропозицій. Частина з них у тому чи іншому вигляді були напрацьовані центральними органами влади.

У чому суттєва відмінність цього переліку заходів від інших урядових програм?

– Це відповідь на вимушений карантин. Ми називаємо Програму тимчасовою «аптечкою», «пластиром» для економіки. Зверніть увагу на терміни реалізації: 75% пунктів Програми мають бути реалізовані за 30% часу її дії. Увесь світ зіткнувся з пандемією. Кожен уряд реалізував свої кроки з порятунку людських життів, порятунку бізнесу та економіки загалом. За прогнозами МВФ, падіння світової економіки через пандемію очікується на рівні 3%. ВВП України може впасти на 4-8% у порівнянні з 2019 роком.

В Україні в одній з перших з’явилося поняття «адаптивний карантин», механізм реалізації якого прописаний у цій програмі. Основне завдання «адаптивного карантину» – не зупиняти життя одразу в усій країні, а дати можливість кожному регіону поступово повертатися до повноцінного життя, враховуючи епідеміологічну ситуацію. Паралельно до Програми включили низку «довгих» заходів для всіх галузей економіки, до яких «не доходили руки» у попередніх урядів. Тому Програма широка, і оскільки умови, в яких опинився весь світ, є нестандартними і складними, вона має особливу важливість.

Що і з якої причини не було враховано в частині підтримки промисловості?

– Програма розрахована на 2020-2022 роки, і деякі напрацьовані ініціативи не потрапили до Програми через свою довгостроковість. Їх реалізація вимагала більше часу та більш системного підходу. Але все комплексні пропозиції ми зібрали, обробили, і вони увійшли до Програми діяльності уряду, яка затверджена Кабміном і передбачена на весь термін його роботи.

Які ініціативи, закладені в програму, вже реалізовані або перебувають у процесі реалізації?

– Програма була затверджена на засіданні Кабінету Міністрів 27 травня. На сьогоднішній день уряд відзвітував про виконання програми за перший місяць. Надалі такі звіти будуть щоквартальними.

Виділю кілька пунктів з того, що було реалізовано. Була розширена програма «Доступні кредити 5-7-9». Це дало змогу в 2,5 раза збільшити кількість підприємців, які отримали доступні кредити. До програми приєдналися нові банки. Сьогодні «5-7-9» функціонує в 16 банках.

Кабінет Міністрів також розробляє разом з парламентом механізм надання держгарантій на портфельної основі. Надалі завдяки реалізації проектів програми «Велике будівництво», які вже запущені, буде створено 480 тисяч робочих місць. Програмою збереження робочих місць уже скористалися понад 300 тисяч осіб.

Під час підготовки Програми стало очевидним, що ініціативи в галузі екології, реорганізації портової інфраструктури, стимулювання видобутку корисних копалин вимагають додаткових консультацій. Також безліч ініціатив лежать у площині податкової реформи. Наприклад, запровадження податку на виведений капітал, послідовне зниження податкового навантаження на фонд оплати праці. Але такі зміни не можна здійснювати без додаткової підготовки і зрозумілої комунікації з бізнесом. Будь-які зміни у фіскальній сфері слід реалізовувати поступово.

Багато державних документів в Україні існують у відриві від реальності та розроблені в режимі «хай буде». За вашими відчуттями, чи є в уряду воля виконувати цю програму?

– Можна однозначно сказати, що якщо ті чи інші заходи не згадуються в жодній програмі, то вони точно не будуть виконуватися. Існування Програми передбачає обов’язок чиновників виконувати її пункти. А суспільство має контролювати її виконання.

За моїми особистими відчуттями, режим роботи «хай буде» – це точно не характеристика чинного прем’єр-міністра. І я так кажу не тому, що є його радником. Просто ситуація в світі з огляду на пандемію, а також економічна криза не залишає іншого вибору, крім як працювати й реалізовувати той план, який затверджено в Програмі. Якщо чинний Кабінет Міністрів буде ставитися до нинішньої ситуації у форматі «хай буде», то доля держави вже завтра виявиться незавидною. Адже часу й тим паче запасу міцності в України вже немає.

Усі ресурси, які ми отримали до проголошення незалежності, давно себе вичерпали, і далеко не всі з них актуальні в сучасному світі. З 1991 року ВВП України скоротився на 28%, тоді як ВВП Польщі зріс на 213%, а Туреччини – на 240%. Україна ж за роки незалежності стала здебільшого сировинним придатком світових ринків. 20% працездатного населення нашої країни працює за кордоном, а експорт на 60% становить сировина. Це відповідь, якщо хочете, філософська.

Є й інша відповідь на ваше запитання – практична. Жоден документ, який потрапив у систему, не повисає в повітрі. Будь-яка програма – це основа для появи безлічі документів, які запускають процес прийняття рішень і зміни ситуації. Тому Програма працюватиме всі три роки, а її результати – набагато довше.

До того ж відбувається «живе» коригування програми. Кабінет Міністрів проводить регулярні зустрічі для врегулювання слабких місць програми, планування фінансування заходів Програми.

В Україні знову заговорили про проблеми промисловості. Чи варто розраховувати на її відродження?

– Запит у суспільстві на відновлення української промисловості справді є. Нещодавно ми з колегами із соціологічної служби Gradus проводили дослідження. За результатами опитування, саме відновлення промисловості поряд із захистом національного виробника та сильною національною валютою українці вважають ключовими драйверами української економіки. 39% респондентів поставили промисловість на перше місце, 30% назвали драйвером захист національного виробника, 30% – сильну національну валюту. Цікаво, що учасники опитування економічно розвиненими країнами вважають саме промислово сильні Німеччину, США та Японію.

Але на реальне відновлення української промисловості варто розраховувати тільки за умови комплексного підходу і за наявності політичної волі щодо реалізації змін. Частка промисловості у ВВП України впала з 55% у 1991 році до 23% у 2018 році. Хоча історично у нас створені всі умови для розвитку промисловості: сировинна ресурсна база, розгалужена інфраструктура.

Серед короткострокових і середньострокових заходів з відновленню промисловості сьогодні ми бачимо кілька пріоритетів. Зокрема: створення рівних для всіх стимулів щодо розвитку промисловості, які не порушують умов конкуренції; розвиток індустріальних парків; впровадження смарт-спеціалізації регіонів; підтримка національного виробника; зниження логістичних витрат для промислових виробників; запуск проектів у добувній промисловості.