Директор заводу «Лубнимаш» про поточний стан та тенденції на ринку елеваторного обладнання України

Рекордні врожаї минулих років та можливості експорту українських зернових вимагають від аграріїв розбудови інфраструктури для обробки та зберігання зерна. Великі агрохолдинги з їхніми значними фінансовими можливостями пройшли цей шлях ще 5-10 років тому.

Тепер настала черга невеликих агрокомпаній та окремих фермерських господарств будувати або модернізовувати свої зерносховища. Тобто потенціал розбудови елеваторної інфраструктури залишається дуже великим.

Про поточний стан та тенденції на ринку зерносховищ, споживання оцинкованого прокату та розроблення нових норм проектування силосів в інтерв’ю GMK Center розповів Юрій Плескач, директор заводу «Лубнимаш», що є одним із лідерів з виробництва елеваторного обладнання в Україні.

Про завод

Розкажіть про історію та сьогодення вашого заводу.

– Наше підприємство засновано у 1888 році, тобто йому 133 роки. Майже весь цей час воно було пов’язане із виробництвом обладнання для сільського господарства. Звісно, за ці роки змінювалися як назва підприємства, так і підпорядкування.

З 1930-х років до 2015-го завод мав назву «Комсомолець» та входив до структури «Заготзерна». Уже після Другої світової війни – до союзної структури Міністерства заготівок. Наш завод був серед більш ніж 20 підприємств, які виробляли весь спектр обладнання для елеваторної галузі. Це комплекси для напольних складів, вентилятори та інше, пов’язане з елеваторами.

Після набуття незалежності в загальних умовах економічної кризи ми освоїли випуск нової продукції: опалювальних котлів, гаражних воріт, секцій огорожі, причепів і платформ для тягачів та ін. У 2005-2006 рр., коли ніхто не будував елеватори, ми з невеличким доопрацюванням випускали транспортні системи для гірничозбагачувальної галузі та виробництва будівельних сумішей. Цей досвід ми потім застосували у виробництві елеваторного обладнання, яке стало для нас основним з 2000 року.

Коли в 2001-2002 рр. на заводі змінилася структура власників, у нас працювали 220 осіб. На сьогодні на заводі працюють 420 співробітників. Значення кількості працівників за останні роки дещо знизилося, оскільки у нас відбулося масштабне переоснащення обладнання.

Яке саме елеваторне обладнання виробляє «Лубнимаш»?

– У структурі нашого товарного випуску левову частку займають силоси та конвеєри – цепні, стрічкові та шнекові, норії. Ще приблизно 15% – сушильне обладнання. Також ми виробляємо допоміжне обладнання для безприводного пересування зерна – самотічне обладнання, розподільче обладнання та ін.

Останнім часом ми також наростили виробництво стандартних металоконструкцій для елеваторів – вузли відвантаження на залізничний та автотранспорт, галереї, норійні вежі, завальні ями для скорочення термінів монтажу обладнання.

Розкажіть про ваші виробничі показники у 2020 році. Які плани на 2021 рік?

– Минулого року ми збільшили випуск продукції приблизно на 11% – до 460 млн грн (без ПДВ). Якби не вплив коронавірусу, то зростання могло би бути більшим. Під час карантину й протягом усього року ми оптимізували чисельний склад працівників, вдосконалювали графіки роботи та процеси виконання робіт.

Уже цього року ми плануємо відсотків на 40% збільшити товарний випуск. Я бачу, що це реальна цифра на сьогодні, і для таких очікувань ми маємо відповідний портфель замовлень.

Ринок елеваторів

Як ви оцінюєте рівень попиту на елеваторне обладнання у 2020 році? Який рівень і характер попиту ви очікуєте надалі?

– Минулого року попит трохи знизився. Цього року він набагато більший.

Крім того, ми помітили одну характерну тенденцію. Якщо раніше більш активними замовниками були великі агрохолдинги, то останніми роками більший попит на елеваторне обладнання з боку середніх агропідприємств з банком землі 2-10 тис. га. Вони починають замовляти елеватори на 20-50 тис. т, які великі холдинги будували ще 10 років тому.

Агрохолдинги вже мають достатні потужності елеваторів, а тепер і відносно невеликі агрокомпанії посилюють свої позиції в частині можливостей збереження зерна. Великі холдинги постійно здійснюють реконструкції та ремонти своїх елеваторів. А невеликі агрокомпанії нарешті дійшли до розуміння необхідності мати свої сучасні зерносховища. Звісно, вони їх мали й раніше, але значна частка була представлена напольними складами. Також окремі аграрії займалися тільки перевалкою, але побачили необхідність побудови ще й елеватора.

Агрокомпанії бачать перспективу в наявності власних зерносховищ і вкладають в них кошти. Це особливо важливо в останні роки, коли були великі врожаї, а багатьом аграріям, зокрема в західних регіонах, не було де сушити та зберігати зерно.

На вашу думку, як зміниться ситуація на ринку у зв’язку з об’єднанням KMZ і «Варіант Агро»?

– Ця значуща подія, але не така, щоб нас це якось турбувало в найближчій перспективі. Боротьба за долю ринку була завжди, вона в нас постійна – конкуренція за якістю послуг, за можливостями та зручності їх надання. Ми теж не стоїмо на місці, ми конкуруємо та працюємо над тим, щоб задовольнити потреби аграріїв. Можливо, в майбутньому таке об’єднання приведе до загострення конкуренції. Ми до неї готові.

За вашими оцінками, скільки елеваторних потужностей ще не вистачає в Україні? Скільки потребує модернізації?

– Стверджувати про необхідність нових потужностей у 10, 20 чи 50 млн т, як заявляють окремі спеціалісти, я не беруся. Потреба та її структура постійно змінюються.

Ми очікуємо, що агрокомпанії замовлятимуть невеликі зерносховища на 10-20 тис. т, що видно зараз за західними регіонами, які найбільш активні цього року. У центральних регіонах переважають великі холдинги. Думаю, що їхня структура буде змінюватися, і вони будуватимуть менші за ємкістю елеватори. І, відповідно, трохи пізніше, ніж у західних регіонах.

Потреба в нашому обладнанні є. Я не бачу причин вважати, що нам не буде чим займатися. Також змінюються вимоги до якості надання послуг – не лише з виготовлення обладнання, а й з монтажу, налаштуванню, автоматизації. Напрям надання супутніх послуг та їхня структура також змінюватимуться.

Які ваші виробничі плани щодо розширення асортименту продукції та надання додаткових послуг?

– Ми випускаємо широку лінійку силосів та різних конвеєрів. Продукція не виробляється серійно, на склад, кожен виріб – це індивідуальне замовлення.

Ми маємо намір повністю закрити лінійку силосів, яка може бути затребувана в Україні та інших країнах, де ми працюємо. Ця лінійка має бути закрита, випробувана, вдосконалена. Те саме стосується конвеєрів. Ми хочемо довести якість обладнання та його асортимент до всіх наявних потреб ринку. Те саме по сушарках та норіях.

Наразі ми маємо найбільшу лінійку силосів в Україні. Більше того, ми постійно вдосконалюємо наші конвеєри. А з цього року почали активно модернізувати наші сушарки. Тобто немає такого, що ми запустили в серію певне обладнання і воно довгий час не змінюється за своїми можливостями та характеристиками.

Ми постійно еволюціонуємо як у виробах, так і в послугах. Ми маємо намір надавати комплексні послуги, щоби було не лише передпроєктне рішення, а весь цикл – проєкт, будівництво, монтаж, автоматизація.

Металеві справи

Оцініть, будь ласка, металоcпоживання у вашому виробництві у 2020 році. Які показники очікуються в 2021 році?

– Минулого року ми використали приблизно 4,5 тис. т оцинкованої сталі. Цього року ми розраховуємо на 6 тис. т оцинковки. Щодо іншої металопродукції – в обох роках металоcпоживання десь наполовину менше.

Чий оцинкований прокат компанія використовує у виробництві?

– Наші основні постачальники оцинкованої сталі – SSAB Europe (Фінляндія/Швеція), Wuppermann (Австрія/Угорщина) та Voestalpine AG (Австрія/Польща).

Чи відчув ваш завод дефіцит оцинкованого металу в 2020-2021 рр.?

– Минулого року ми його не відчули. Нам було достатньо, контракти виконувались. Але цього року дефіцит оцинковки вже став відчутним.

У зв’язку зі зростанням цін на метал ви підвищували вартість своєї продукції?

– Звісно, підвищували. Оцинковка фактично й формує ціну кінцевого продукту, це дуже вагома стаття витрат. Якщо оцинковка подорожчала, наприклад, на 60%, то залежно від металоємкості окремих видів продукції, відповідно, зросли й наші ціни. Якщо продукція (наприклад, силоси) містить до 80% оцинковки, то ціна зросла десь на 50%.

Чи розглядаєте ви варіант використання у виробництві оцинкованого прокату українського виробництва?

– Ми постійно моніторимо цей процес, чекаємо, коли український оцинкований прокат стане достатньої якості. Ми бачимо помітні зрушення в кращий бік. Але поки що ні ми, ні наші замовники не готові до його використання.

Як ви оцінюєте необхідність впровадження нового «ДБН Силоси сталеві з гофрованою стінкою для зерна»?

– Зараз про це йде багато дебатів. На мою думку, впровадження нових норм проєктування зараз не на часі. Сьогодні немає таких випадків, щоб з вини українських виробників масово падали силоси.

Також мені незрозуміло, як буде проводитися контроль за виконанням робіт іноземних постачальників – чия це буде зона відповідальності, як заборонятимуть використання продукції іноземних виробників за умов невідповідності стандартам та ін.

Впровадження нових вимог може призвести до зростання вартості нашої продукції на 30%, що зробить її неконкурентоздатною в порівнянні з імпортним устаткуванням.

За рахунок чого нові норми проєктування силосів можуть призвести до збільшення ціни на продукцію?

– Те, що ми попередньо бачимо і чуємо, – будуть змінюватися категорії об’єктів, буде збільшуватися і їхня вартість. Якщо стане значно дорожче, то аграрії зменшать попит або взагалі припинять на деякий час замовляти нові елеватори. Це вже є реальною загрозою для усіх виробників елеваторного обладнання в Україні.