Куди йдуть кошти екологічного податку

Сьогодні проекти з охорони навколишнього середовища фінансують переважно самі підприємства

Будь-яка виробнича діяльність завдає шкоди довкіллю. Щоб компенсувати шкоду і відновити природний ресурс, забруднювачі мають вносити екологічні платежі. Лише за таких умов екологічний податок має сенс. Що натомість відбувається в нашій державі?

Верховна Рада постановила з 1 січня 2019 року збільшити ставку екологічного податку за викиди СО₂ стаціонарними джерелами з 0,41 грн/т до 10 грн/т, тобто в 25 разів. Мета – стимулювати підприємства-забруднювачі зменшувати викиди в навколишнє середовище, а також наблизити українські норми викидів парникових газів до європейських. Але чи зможе цей фіскальний інструмент вирішити проблеми, що накопичилися? Чи покращиться екологічна ситуація?

Експерти переконані: екоподатки справді потрібно збільшувати. Україна сильно поступається в цій сфері європейським країнам. Проте підвищення ставок не може відбуватися окремо від зміни механізму розподілу коштів. Інакше такі платежі втрачають сенс. Нинішні несистемні зміни будуть радше додатковим тягарем для суб’єктів господарювання і виключно інструментом фіскального характеру, а отже – неефективними у вирішенні екологічних проблем.

Існує загроза, що сплачуючи підвищену суму платежів, підприємства віддаватимуть їх не природі, а в гаманець загального бюджету.

gmk.center

З усіх зовнішніх джерел фінансування екологічних проектів найбільш реалістичними є місцеві екологічні фонди, адже згідно із законом «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України про цільове направлення екологічного податку» (№ 918-VIII від 24 грудня 2015 року) до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів відноситься 55% екологічного податку, з яких 25% – кошти міського бюджету, 30% – обласного бюджету. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів можуть використовуватися лише для фінансового забезпечення реалізації природоохоронних заходів.

Однак сьогодні проекти з охорони навколишнього природного середовища фінансують переважно самі підприємства. Промислові гіганти, енергетичні компанії, які десятками років потребують модернізації і мають низку природоохоронних зобов’язань, давно б’ють на сполох. Щоб виконати всі міжнародні зобов’язання, варто лише спрямувати кошти екоподатку за призначенням.

Експерти відзначають: якби хоча б 10% коштів, які мали би спрямовуватися на компенсацію шкоди довкіллю, використовувалися за призначенням, це кардинально покращило би перспективи тієї ж водогосподарської галузі. Якість питної води, чистота водойм – це те, що стосується кожного з нас. Якщо терміново не розробити стратегію розвитку водоканалізаційної індустрії, ми неминуче отримаємо не просто кризу, а катастрофу. І таких прикладів, на жаль, безліч.

Слід об’єднувати зусилля бізнесу (енергетиків, металургів, хіміків), підприємств комунальної сфери, представників влади, що усвідомлюють екологічний колапс, що насувається, щоб нарешті вирішити проблему розподілу коштів екоподатку.