Exclusive ArcelorMittal France: «привид» націоналізації

У парламенті країни знову проголосували за це рішення, компанія підтримує продовження інвестицій у Францію

У червні поточного року нижня палата французького парламенту (Національні збори) вдруге підтримала націоналізацію активів ArcelorMittal. У компанії назвали це «хибним рішенням» і вкотре підтвердили план розвитку в країні.

Друга спроба

У другому читанні законопроєкт підтримали усі ліві партії, проти були праві та члени партії Макрона, Національне об’єднання (RN) утрималося.

Як ідеться в тексті документа, законопроєкт спрямовано на націоналізацію ArcelorMittal France з метою збереження промислового суверенітету країни. Для визначення вартості, за якою держава придбає компанію, створюють адміністративну комісію.  Водночас ця сума не може перевищувати середню фактичну вартість акцій компанії з 1 жовтня 2024-го до 30 вересня 2025 р.

За оцінками, націоналізація ArcelorMittal France коштуватиме €3 млрд.

Законопроєкт, внесений партією «Нескорена Франція» (La France Insoumise, LFI), вже було схвалено в першому читанні у листопаді 2025 року, проте у лютому 2026-го його відхилив Сенат, тож він повернувся до Національних зборів. Після останнього голосування текст знову має розглянути верхня палата парламенту.

Раніше, у жовтні минулого року,  Сенат відхилив  законопроєкт про націоналізацію активів Arcelor від комуністів.

Авторка законопроєкту Орелі Труве (LFI) під час розгляду документа відповідним комітетом на початку червня  зазначала, що ArcelorMittal виготовляє дві третини французької сталі, від якої залежить значна частина промисловості країни, повідомив LCP.

«Однак її виробництво перебуває під серйозною загрозою. Ми стикаємося з величезною проблемою промислового суверенітету», — зауважила вона.

За її словами, ArcelorMittal вирішила імпортувати все своє відновлене залізо з Бразилії, Індії та США. Окрім того, депутат висловила занепокоєння скороченням прямих робочих місць. Так,  Труве наголосила, що план скорочення штатів, який стосуватиметься 600 співробітників, триває. Йдеться про крок, оголошений групою навесні минулого року.

Співдоповідач Ніколя Сансу (Gauche démocrate et républicaine, GDR), наголосив, що ArcelorMittal не дотримується своїх обіцянок, а держава та уряд аж ніяк не зобов’язують компанію до цього.

Опоненти націоналізації вважають цей крок неправильною відповіддю на реальні проблеми — падіння європейського попиту на сталь, глобальні надлишкові потужності, тиск імпорту та конкуренцію з боку Китаю, ціни на енергоносії. Як зокрема зауважив Філіп Жювен, представник правого крила республіканців, націоналізація перенесе ризики з нинішніх власників на платників податків.

Французькі активи

ArcelorMittal працевлаштовує майже 15 тис. осіб у Франції, має близько 100 об’єктів у країні, як-от 40 промислових і 5 дослідницьких центрів, та є основним промисловим гравцем у регіоні. Підприємства групи у країні випускають різні види плоского прокату, електротехнічну сталь, сталь із покриттям.

За даними компанії, за останні п’ять років вона інвестувала у французькі активи €1,7 млрд (без урахування ініціатив із декарбонізації).

Зокрема йдеться про такі інвестиції:

• €500 млн —у нову виробничу лінію електротехнічної сталі на майданчику у Мардіку (перший рулон на цьому обладнанні випустили у квітні 2026-го). Проєкт додатково здобув підтримку держави в розмірі €25 млн у межах державної програми France 2030;
• €300 — у відновлювальні роботи в Дюнкерку та Фо;
• €76 млн — на встановлення печі-ковша у Фо-сюр-Мер, з них €15 млн — підтримка від уряду Франції в рамках France Relance (частина ініціативи France 2030);
• €52 млн –— у нову вертикальну установку безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) на заводі підрозділу ArcelorMittal Industeel в Ле-Крезо (Франція), €12 млн з яких надано в межах France 2030.

У лютому 2026 група підтвердила інвестиції у €1,3 млрд в Дюнкерку для будівництва EAF, запуск в експлуатацію якої заплановано на 2029-й.

Очікується, що агрегат вироблятиме сталь з утричі меншим викидом вуглецю порівняно з домною.

Водночас торік наприкінці квітня компанія оголосила про плани скоротити приблизно 600 робочих місць на об’єктах ArcelorMittal France North, майже половина яких припадає на Дюнкерк.

Як ішлося у заяві, ця кількість не є остаточною та може змінитися.

У компанії повідомили, що заходи необхідні для адаптації діяльності до нового ринкового контексту та забезпечення майбутньої конкурентоспроможності.

«Оскільки європейська сталеливарна промисловість стикається з кризою, що характеризується падінням попиту на 20% протягом п’яти років і різким зростанням імпорту, який зараз становить 30% ринку, ArcelorMittal France North повинна постійно переглядати свою ефективність і конкурентоспроможність», — зазначили тоді в ArcelorMittal.

Хибна логіка

Президент d’ArcelorMittal France Ален Ле Грікс де ла Саль у своїй відповіді у червні поточного року назвав дебати щодо націоналізації французьких активів компанії глибоко упередженими.

«Наратив полягає у тому, щоби переконати: ArcelorMittal не бажає інвестувати в декарбонізацію або перебуває в процесі виходу з Франції, тому лише націоналізація може врятувати французьку сталь», — зауважив він.

Де ла Саль нагадав: оголосивши про інвестиції в Дюнкерку, компанія пояснювала — декарбонізація об’єктів здійснюватиметься поетапно, виходячи з моделі цього активу та майбутнього попиту на вуглецево-нейтральну сталь .

«Також зазначено, що наразі в Європі немає умов для виробництва DRI, з огляду на енергетичну кризу, а отже й ціну на газ», — повідомив президент d’ArcelorMittal France.

Як і всі європейські виробники сталі, зауважив він, компанія страждає від зниження попиту та конкуренції, особливо з боку Китаю.

Проте «вихід із Франції» не стоїть на порядку денному. Система квот, запроваджених ЄС, разом зі CBAM додають французькій та європейській сталі нових перспектив. Справжні ж дебати сьогодні стосуються клієнтів і ланцюгів створення вартості, які перебувають під серйозною загрозою переміщення або й навіть зникнення.

Торік Ален Ле Грікс де ла Саль у розмові з агентством Franceinfo вже наголошував — націоналізація аж ніяк не розв’яже проблеми, з якими стикається компанія. Тоді він також пояснив, що французькі об’єкти ArcelorMittal зазнають впливу глобальних надлишкових потужностей і руйнівного імпорту, особливо азійського.

Поточні кейси

ArcelorMittal поступово скорочує присутність у менш ефективних європейських активах, оскільки падіння попиту в Європі, високі витрати на енергоносії та посилення конкуренції з боку імпорту знижують прибутковість операцій. Для компанії закриття та продаж окремих активів є елементом оптимізації портфеля, що відображає прагнення спрямувати інвестиції в активи з вищою прибутковістю та кращими перспективами розвитку.

Один із нещодавніх прикладів – активи у Боснії і Герцеговині. У 2025 році ArcelorMittal погодилася продати металургійний комбінат у Зеніці та гірничодобувне підприємство в Прієдорі групі Pavgord Group. Компанія зазначила, що докладала зусиль для збереження цих підприємств у складі групи, однак за підсумками стратегічного перегляду дійшла висновку, що їх продаж є найкращим рішенням.

Крім того, ArcelorMittal продовжує процес продажу зупиненого металургійного заводу в Хунедоарі (Румунія). Матеріальні активи підприємства планує придбати компанія UMB Steel за €12,5 млн без урахування ПДВ. Угода була укладена після зупинки виробництва у вересні 2025 року, яку ArcelorMittal пояснила тривалими збитками, високими цінами на енергоносії та слабким попитом на регіональному ринку.

Уряд Італії більше не має додаткових фінансових ресурсів для підтримки проблемного металургійного виробника Acciaierie d’Italia, який раніше входив до складу групи ArcelorMittal. Держава взяла підприємство під своє управління на початку 2024 року після того, як компанія опинилася у глибокій кризі ліквідності, що поставила під загрозу безперервну роботу найбільшого металургійного виробника Італії.

У Південній Африці державна Industrial Development Corp (IDC) продовжує переговори про купівлю більшої частки у ArcelorMittal SA (AMSA) — вони тривають з осені 2023-го. Наразі AMSA припинила роботу двох металургійних заводів і руднику в країні. Компанія вже ще експлуатує підприємство у Вандербейлпарку, яке виробляє сталеві листи та іншу продукцію, а також має потужності, які наразі простоюють, ще у двох містах.

Інша ситуація складалася у Центральній Азії. Восени 2023 року, після аварій на шахтах із численними жертвами, влада Казахстану повернула собі активи ArcelorMittal. Тоді група заявляла, що перемовини про націоналізацію почалися ще до жовтневої трагедії на шахті імені Костенка, яка й стала останнім поштовхом до втручання держави.

У грудні 2023 року ArcelorMittal зрештою продала свої активи у країні державному фонду прямих інвестицій (АО «Qazaqstan Investment Corporation») за $286 млн, хоча просила про значно більшу суму ( $3,5 млрд).  QIC придбав всі акції підприємств ArcelorMittal Temirtau й ArcelorMittal Tubular Products Aktau. Новим інвестором стала Qazaqstan Steel Group.  ArcelorMittal Temirtau було перейменовано у Qarmet.

Водночас ArcelorMittal переорієнтовує інвестиції зі зрілих, політично ускладнених і витратних активів на Індію, яка стала одним із ключових напрямів зростання компанії. На індійський ринок спрямовується дедалі більша частка капіталовкладень, оскільки ArcelorMittal розширює виробничі потужності там, де перспективи попиту є більш сприятливими, а очікувана прибутковість інвестицій – вищою.

Так, наприкінці минулого року Діліп Ооммен, генеральний директор AMNS India –— спільного підприємства з японською Nippon Steel, повідомив про намір цієї компанії до 2030-го досягти потужностей із виплавки сталі у 25–26 млн т. Серед іншого, передбачено будівництво з нуля нового об’єкта у штаті Андхра-Прадеш. У березні поточного року компанії дали старт його будівництву. Після завершення першого етапу завод вироблятиме 8,2 млн т сталі на рік, другого — 18 млн т.

AMNS India маіє намір інвестувати в країну від 55 до 60 тис. крор рупій (приблизно від $6 до 6,6 млрд) протягом трирічного періоду — із 2025/2026 по 2027/2028 фінансові роки.

Нещодавно виконавчий голова ArcelorMittal Лакшмі Міттал заявив, що Індія готова стати наступним великим двигуном світового попиту на сталь.

«Останні 20 років характеризувалися неймовірним зростанням Китаю. Тепер черга Індії, де на порозі масштабне розширення інфраструктури, швидке зростання міського житлового будівництва та енергетичного переходу», — зауважив він.

Європейські металурги наразі бачать ознаки покращення ринку на тлі CBAM і захисних заходів ЄС. Водночас експерти прогнозують зниження виробництва сталі в Китаї. Попри це, ще зарано говорити про новий ландшафт глобального ринку.

Однак прагнення націоналізувати чи взяти під контроль проблемні сталеливарні активи, щоби зберегти їхній виробничий потенціал, не  завжди стає відповіддю. Такі кроки, як показує практика,  можуть додати проблем національним урядам, зокрема через складнощі врегулювання з колишніми власниками (кейс British Steel), пошуку  нових інвесторів (невдалі аукціони з продажу Liberty Galați тощо). Крім того, державам доводиться зазнавати додаткових витрат на підтримку діяльності таких підприємств.