Дізнатись більше
Україна і Європейський Союз разом власноруч «годують» своїх турецьких та індійських конкурентів у металургійній галузі
Україна в листопаді зробила перші практичні кроки щодо обмеження експорту металобрухту, установивши нульову квоту з 1 січня 2026 року. Вивіз цієї стратегічної сировини з нашої країни вже набув таких масштабів, що становить загрозу безпеці роботи металургійних підприємств і, відповідно, несе ризик економічній безпеці України.
Про передумови цієї ініціативи та її наслідки для галузі в інтерв’ю GMK Center розповів президент ОП «Укрметалургпром» Олександр Каленков.
Олександре Федоровичу, в середині листопада Кабмін оприлюднив проєкт постанови, яка передбачає запровадження з 1 січня 2026 року нульової квоти на експорт металобрухту. Одним з ініціаторів виступило ОП «Укрметалургпром». Розкажіть, чому довелося вдатися до таких серйозних кроків?
– Проблема експорту брухту з України вже давно набула характеру загрози економічній безпеці нашої країни. Крім того, це фактор, що ставить під загрозу роботу підприємств гірничо-металургійного комплексу, бо посилює дефіцит брухту всередині України. Металурги ще на початку поточного року зверталися до уряду із закликом у той чи інший спосіб обмежити відтік стратегічної сировини за межі країни.
Нагадаю, що за підсумками 2024 року український експорт металобрухту зріс на 60%. В абсолютних показниках за кордон було вивезено приблизно 300 тис. т сировини, яку можна було б переробити всередині країни на 1,5 млн т металопродукції. Відповідно цей обсяг готового прокату можна було б експортувати й отримати додатково 2 млрд грн.
Однак цього не сталося: держава не отримала ані експортної виручки, ані податків до бюджетів усіх рівнів. До державного бюджету навіть не було сплачено мито із цих експортованих 300 тис. т брухту. У 2025 році ситуація лише погіршилася: вже за підсумками січня-вересня обсяги експорту брухту перевищили ті, що були зафіксовані за весь 2024 рік, і становили 312 тис. т (зростання +54%). Тому на тлі таких вкрай несприятливих тенденцій, які загрожують економіці країни, уряд зробив перші кроки до ухвалення державного та вольового рішення – тимчасово обмежити експорт металобрухту.
Чи може нульова квота у перспективі замінити експортне мито в розмірі €180/т?
– Ні. І мито, і нульова квота – це елементи загальної інфраструктури, яка дасть можливість зберегти стратегічну сировину, тобто металобрухт, всередині країни. Ще одним її елементом мають стати санкції проти Молдовського металургійного заводу, оскільки постачання українського брухту до проросійського анклаву – це фінансування тероризму та російської воєнної агресії проти України.
Експортне мито в розмірі €180/т є дуже важливим, оскільки наразі не дає можливості вивозити брухт з України безпосередньо до таких країн, як Туреччина. Проте його дія не поширюється на низку країн, з якими в України укладені угоди про вільну торгівлю, насамперед на Євросоюз. Цим активно користуються недобросовісні експортери, які вивозять брухт транзитом через європейські країни.
Уже давно не секрет, що український металобрухт доставляють на західний кордон, а потім – до європейських портів, зокрема Гданська, Клайпеди або Варни, звідки сировина прямує переважно до Туреччини й Індії. Тобто в ті країни, які прямо або опосередковано закуповують енергоносії у РФ, тим самим підтримуючи країну-агресора у війні проти України.
Наші європейські партнери можуть бути проти запровадження обмежень на експорт брухту…
– У цьому контексті варто нагадати, що в жовтні Єврокомісія ухвалила Steel Action Plan, відповідно до якого з літа наступного року запроваджується новий, жорсткіший протекціоністський інструмент – так званий safeguard+. Імпортні квоти на постачання сталі в ЄС будуть скорочені вдвічі, а мита, які застосовуватимуться при перевищенні обсягів квот, зростуть до 50%.
Крім того, у межах цього самого Steel Action Plan розглядається варіант обмеження експорту металобрухту. Профільна металургійна асоціація Eurofer пропонує впровадити експортні мита. До речі, Єврокомісія зовсім нещодавно розпочала підготовку обмежувальних заходів, які накладуть на експорт алюмінієвого брухту.
З точки зору sensus communis, європейські металурги отримують український брухт мінімально, його левова частка йде транзитом через порти до Туреччини й Індії. Тобто Україна і Євросоюз разом, власними руками «годують» своїх конкурентів у металургійній галузі. Саме тому Eurofer розглядала можливість ініціювати запровадження певної плати за реекспорт українського брухту з території блоку. Однак брюссельська бюрократія працює повільно, а українським металургам ще «на вчора» потрібні дієві заходи для стабілізації ринку в умовах воєнних дій.
Ухваленню постанови про нульову квоту будуть активно протистояти експортери металобрухту…
– Під «експортерами брухту» ви маєте на увазі ті компанії, які не публікують свою фінансову звітність? Ті фірми-«одноденки», які дуже часто визнаються податковими органами як ризикові підприємства? Ті ТОВ «Роги і копита», в яких немає обладнання і працівників для виробничої діяльності?
У цьому контексті потрібно нагадати, що профільний закон «Про металобрухт» встановлює пріоритетне забезпечення українських металургійних підприємств сировиною, що реалізується завдяки обмеженню експорту. Ба більше, цьогоріч вперше не було ухвалено Баланс попиту-споживання металобрухту на внутрішньому ринку, і сталося це саме з вини металобрухтовиків, які всіляко блокували надання даних зі свого боку.
За оцінками ОП «Укрметалургпром», на ринку спостерігається дефіцит брухту, який за 9 місяців становив 180 тис. т. Вітчизняні підприємства виготовляють менше можливого через брак сировини, замінюючи її чавуном, що підвищує собівартість продукції. Утримання брухту всередині країни дасть можливість наростити виробництво, знизити витрати та збільшити податкові надходження.
Очевидно, що економічна політика держави має бути спрямована на стимулювання експорту продукції переробки, а не сировини. Експорт сировини – це найпримітивніша модель економіки, притаманна найбіднішим країнам світу. Саме тому фокус зусиль має бути на збереженні металобрухту в Україні – основної сировини, без якої виробництво сталі неможливе, а не на його експорті.
Встановлення нульової квоти на 2026 рік є економічно обґрунтованим: метал, виготовлений із переробленого брухту й експортований, приносить у бюджет у 8–10 разів більше надходжень, аніж сировинний брухт, вивезений транзитом через ЄС. За нашими оцінками, втрати валютної виручки за такою схемою за 9 місяців становили $0,5–1,1 млрд.
Крім того, варто пам’ятати і про соціальний фактор. Переважна більшість металургійних заводів розташовані у прифронтових регіонах, а деякі навіть у зонах активних бойових дій. Вони забезпечують десятки тисяч робочих місць у цих областях, а одне робоче місце у металургійному виробництві формує 4–5 робочих місць у суміжних галузях. Отже, якщо підсумувати, враховуючи металургів, суміжників і членів їхніх сімей, то йдеться про забезпечення роботою та доходом приблизно 1 млн українців у прифронтових регіонах.
Яка подальша доля проєкту постанови?
– Процес погодження зазвичай триває 1–1,5 місяця. Усі зацікавлені в тому, щоб документ набув чинності з 1 січня 2026 року, оскільки він стосується не лише металобрухту. Тому постанову потрібно ухвалити у визначені строки.
Як зміниться ситуація на ринку після ухвалення постанови?
– Обмеження експорту збільшить обсяги постачань цієї стратегічної сировини на вітчизняні металургійні підприємства. У короткостроковій перспективі це допоможе металургійним компаніям зберегти операційну стійкість, наростити випуск продукції, стабілізувати платоспроможність і податкові надходження. У довгостроковій – забезпечить конкурентоспроможність галузі на етапі євроінтеграції.
Крім того, металобрухт безпосередньо пов’язаний із питаннями екології, циркулярної економіки та скороченням викидів CO₂, що відповідає стратегічним пріоритетам України й політиці ЄС.
У проєкті постанови квоту встановлено на 2026 рік. На вашу думку, чи потрібно поширити її дію на довший період?
– Постанову оновлюють щороку, і по кожному товару ухвалюють відповідні рішення щодо продовження заходів та обсягів квот. Наприкінці 2026 року буде проаналізовано обсяги виробництва, ціни й рівень внутрішнього попиту, після чого можна буде ухвалити рішення на 2027 рік.
У довгостроковій перспективі потрібно розглядати питання стратегічного рівня, зокрема конкурентоспроможність підприємств, екологію, скорочення викидів CO₂ й інші аспекти. Україна рухатиметься в цьому напрямі разом із Євросоюзом, який, як уже згадувалося вище, запланував обмеження експорту металобрухту, й політика України в цьому питанні буде відповідною.
