Exclusive Європейські виробники сталі виступають проти імпорту російських слябів

Частина депутатів Європарламенту і сталеливарні компанії вимагають прибрати винятки із санкцій проти сталі з РФ

Євросоюз продовжує імпортувати російські сляби, що викликає дедалі більше невдоволення депутатів Європарламенту і європейських сталеливарних компаній. Попри 18 пакетів санкцій, ЄС залишається залежним від російських напівфабрикатів. Зокрема, у 2024 р. 63% імпорту слябів було з Росії.

Останні місяці європейські політики та промисловці вимагають повної заборони імпорту російської продукції ГМК. 

Європейський санкційний глухий кут

Європейська санкційна політика на думку експертів має багато недоліків. Частина цих недоліків випливає з процедури ухвалення рішень у Євросоюзі. Під час ухвалення загальних рішень ЄС надто часто змушений іти на компроміси, зважаючи на позиції окремих галузей і країн, які дбають про свою економіку.

Класичний приклад – імпорт російських слябів. Наприкінці 2023 року було ухвалено 12-й пакет санкцій, яким Євросоюз фактично послабив обмеження на імпорт слябів з Росії, запроваджені лише роком раніше – у жовтні 2022 року в рамках 8-го пакета. Спочатку імпорт слябів мав припинитися з 1 жовтня 2024 року, але його відстрочили (дали новий перехідний період) до кінця вересня 2028 року.

Основним бенефіціаром послаблень для імпорту російських слябів є компанія NLMK Europe (дочірня компанія російського НЛМК), що має п’ять прокатних виробництв – два майданчики в Бельгії і три заводи в Данії, Франції та Італії загальною потужністю 3,1 млн т готової металопродукції на рік.

Торгова статистика лише підтверджує цей факт. Найбільшими споживачами слябів з Росії в січні-червні поточного року були: Бельгія – 688,5 тис. т, Італія – 435,8 тис. т і Чехія – 370,3 тис. т. Крім того, Італія за той самий період була найбільшим імпортером російського чавуну (524,6 тис. т).

Зі свого боку, влада вищевказаних країн раніше всіляко підтримувала позицію NLMK Europe, аргументуючи це турботою про збереження робочих місць та економічний стан регіонів. Сама компанія обґрунтовує свою позицію неможливістю швидко знайти інших постачальників з аналогічною за ціною і якістю продукцією.

Втім, останній аргумент заперечується. За словами Лорана Плазмана, CMO ArcelorMittal Europe, сляби широко доступні на міжнародних ринках, тому немає жодних підстав для збереження імпорту російських слябів.

Більше того, в US Steel Košice спростовують твердження про унікальність російських слябів і стверджують, що в Європі є суттєві незадіяні потужності для виробництва цієї продукції. Тому єдиним адекватним аргументом на користь російських слябів є їхня низька ціна порівняно з пропозиціями інших постачальників.

Аналогічна ситуація і з імпортом до Євросоюзу російського чавуну (його буде припинено з 2026 року). Річна квота на його поставки в ЄС у розмірі 700 тис. т. була рекордними темпами вичерпана лише за І квартал поточного року. Найбільшими імпортерами стали приблизно ті самі країни, що й у випадку з імпортом слябів – Італія (524,6 тис. т), Латвія (87,3 тис. т) і Бельгія – (31,1 тис. т). Примітно, що європейські споживачі прагнули купувати саме російський чавун, тоді як українські експортери були змушені постачати свою продукцію до США.

Утім, незважаючи на зусилля найбільших компаній і галузевих асоціацій, сталеливарна галузь ЄС не змогла подолати тиск країн-бенефіціарів імпорту слябів з Росії. Асоціація EUROFER неодноразово виступала проти розширення поставок, оскільки споживачі російських слябів у Європі отримують цінову перевагу перед іншими постачальниками.

«Зокрема, російські сляби переробляються в ЄС і продаються як європейська продукція, але за більш дешевими цінами. Різниця з ціною анлогічної німецької продукції – до 50%. «У той час як німецькі компанії обговорюють надлишкові потужності і навіть закриття заводів, Росія збільшила свою частку ринку з 53% до 62% під час війни», – наголошує Гуннар Греблер, генеральний директор Salzgitter AG.

Така непослідовна санкційна політика ЄС безпосередньо сприяє фінансуванню російської економіки і загальному нарощуванню військового потенціалу, спрямованого проти Євросоюзу, а також порушує конкуренцію на європейському ринку сталі.

Дискусії про посилення санкцій

Загалом за підсумками І півріччя 2025 року Євросоюз імпортував 2,95 млн т (+2,7% р./р.) металургійної продукції з Росії на €1,22 млрд (-12,7% р./р.). Ключовими статтями європейського сталевого імпорту з РФ у січні-червні були:

• напівфабрикати (сляби) – 1,84 млн т (+7,8% р./р.) на €837,3 млн (-5,6% р./р.);
• чавун – 697 тис. т (+35,3% р./р.) на €254,4 млн (+21,9% р./р.);
• залізо прямого відновлення (DRI) – 374,2 тис. т (-35,4% р./р.) на €116,5 млн (-41,2% р./р.).

Нині європейська сталеливарна галузь зіткнулася одночасно з кількома величезними проблемами, які ставлять її на межу виживання. До них можна віднести високі ціни на енергоресурси, наплив дешевого імпорту з Азії, різке підвищення американських тарифів для європейської металопродукції та інші фактори.

Поставки дешевих напівфабрикатів з РФ лише додатково вносять дисбаланс у конкуренцію і погіршують позиції європейських компаній. Тому дедалі частіше в європейській політиці лунають заклики про необхідність перегляду підходів до імпорту російських слябів.

17 червня 2025 року група з 44 депутатів Європарламенту з різних політичних фракцій надіслала лист із висловленням стурбованості голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн і голові Євроради Антоніу Кошті, закликаючи вжити рішучих заходів для повної заборони на імпорт російської металургійної продукції в ЄС.

«Збереження лазівки для імпорту певної квоти металургійної продукції з Росії є кричущою непослідовністю політики, вигідної режиму Путіна і кільком промисловим підприємствам. Це просто насмішка над Планом дій щодо сталі, представленим Єврокомісією цього року», – йшлося в листі.

Аналогічні висловлювання лунають і на рівні європейської металургії. Компанії вказують на те, що аморально підтримувати російський імпорт слябів на тлі війни в Україні та загальної ситуації в європейській металургії.

«Просто обурливо, що ЄС продовжує дозволяти масштабний імпорт сталі з Росії, тоді як наша вітчизняна промисловість страждає. Ми скорочуємо робочі місця і водночас фінансуємо військову економіку Росії, купуючи сляби. Я не можу пояснити це жодному зі своїх співробітників», – заявив Денніс Грімм, CEO Thyssenkrupp Steel.

Також представники галузі критикують практику, за якої через пошук компромісів з країнами-членами Євросоюзу загальна санкційна політика проти російських слябів виявляється слабкою і безвольною.

Прискорення ухвалення загальноєвропейських рішень, як правило, вимагає появи і впливу сильних тригерів, які повинні мати характер шоку. Останнім таким фактом став заліт кількох десятків безпілотників на територію Польщі.

«Поки окремі держави ЄС наполягають на своїх винятках, система залишатиметься недоторканою. Європа обговорює 20 безпілотників, одночасно перераховуючи кошти, які роблять ці дії можливими щодня», – пояснює Гуннар Греблер.

Рішення назріло

Не можна сказати, що Євросоюз не приходить до правильних висновків і рішень. Просто це займає багато часу, який йде на усвідомлення проблеми, а потім на консультації та узгодження позицій.

У складній ринковій ситуації в ЄС, присутність російської металургійної продукції все складніше виправдовувати. За підсумками минулого року 63% імпорту слябів у ЄС, або 3,15 млн т, припало на російську продукцію. Інакше кажучи, Євросоюз значною мірою залежить від імпорту напівфабрикатів з тієї самої країни, яку він вважає загрозою своїй безпеці і проти якої ввів 18 санкційних пакетів.

«Продовжуючи імпортувати російські сляби, ми підштовхуємо європейську сталеливарну промисловість до зупинки виробництва. Чи став імпорт російських слябів важливішим за захист європейської сталеливарної промисловості?» – каже Денис Парейн, комерційний директор напрямку товстолистової сталі ArcelorMittal Europe.

На цьому тлі ухвалення швидкого й однозначного рішення щодо імпорту російських слябів повністю збігається з цілями стратегічної автономії та безпеки ЄС, які відображено в Плані дій щодо сталі та металів Євросоюзу.

За словами Керстін Марії Ріппель, керуючого директора Німецької сталеливарної асоціації (WV Stahl), цю лазівку необхідно нарешті закрити: якщо не санкціями, то ефективними тарифами ЄС на російські сляби. Головне, щоб це рішення не потонуло в нескінченних дискусіях, які так властиві європейській бюрократії.