Держава має повернути екологічному податку цільове призначення і забезпечити прозорий розподіл коштів

Українська промисловість готова нарощувати витрати на охорону довкілля. У 2017-2018 роках самі лише підприємства з видобування залізних руд збільшили вкладення в екологічні проекти на 30,3% – до 7,3 млрд грн. А металургійні компанії наростили відповідні витрати на 25,5% – до 5,9 млрд грн.

При цьому промпідприємства платять чималі суми екоподатку до бюджету і платитимуть ще більше. Адже в 2018 році держава збільшила ставку збору на викиди СО2 у 25 разів і планує її ще підвищити.

Промисловість зацікавлена в поліпшенні стану довкілля. Однак очікує від держави прозорого розподілу зібраних коштів. Про це говорили експерти в ході панельної дискусії «Екологічний податок», яку провів GMK Center 12 вересня в рамках Еко-марафону Green Business Forum. На правах співорганізаторів заходу публікуємо тези виступів основних спікерів.

Станіслав Зінченко, директор GMK Center:

– У 2019 році підприємства гірничо-металургійного комплексу України мають збільшити витрати на охорону довкілля на 15-20%. Адже одна з найважливіших цілей наших металургів – знизити обсяги викидів СО2 на 40-45%. Хоча в міжнародних угодах для України немає окремих зобов’язань з цього приводу.

Як свідчить динаміка впровадження екологічних програм на підприємствах, за останні півроку металургам вдалося знизити споживання електроенергії та газу на 5-7% за зростання обсягів виробництва.

Владислав Антипов, генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН):

– Зараз екологічна ситуація в Україні є дуже недосконалою. І це наслідок екологічної політики, яку наша держава провадила всі роки незалежності. У 2018 році в Україні сплатили 4 млрд грн екологічного податку. У 2019-му очікуються надходження на 6 млрд грн за рахунок збільшення ставки збору на викиди СО2 у 25 разів. За нашими оцінками, до 20% отриманих коштів ідуть на природоохоронні заходи.

Однак ці гроші, по суті, розмиваються. Держава за рахунок коштів економічного податку просто лікує наслідки, не впливаючи на причину – джерела екологічного впливу.

Валерія Заружко, депутат Верховної Ради VIII скликання:

– Інтеграція з ЄС змушує Україну дотримуватися європейських екологічних вимог, які значно суворіші, ніж ті, що діють нині в нас. Я вважаю, що в питанні екоподатку ми маємо знайти баланс інтересів держави, бізнесу й суспільства.

Наразі ж держава бере участь у розвитку екологічних програм лише на 2-3%, решта 97-98% фінансуються бізнесом. Куди ж іде екоподаток? Навіть мені, людині з депутатським мандатом, з’ясувати це не вдалося.

По-перше, екологічному податку потрібно повернути статус цільового. Щоб гроші, сплачені як податок, спрямовувалися виключно на екологічні програми.

По-друге, є дуже простий загальноєвропейський принцип: забруднювач платить. Але якщо ти вкладаєш гроші в модернізацію, то держава якимось чином має тебе заохотити.

Ми пропонуємо механізм, використовуючи який, підприємства – після того як вони інвестували в будь-які природоохоронні заходи – могли би звернутися до держави й отримати від неї пільгу на сплату екологічного податку до 70%. А Мінекології має оцінити, наскільки ці інвестиції були корисні для екології.

Але при цьому, щоб це не стало черговою корупційною годівницею, ця податкова пільга має нараховуватися в автоматичному режимі, як це свого часу зробили з поверненням ПДВ.

Ірина Вербицька, керівник департаменту з екологічної безпеки «ДТЕК Енерго»:

– Компанія ДТЕК платить 32% від загального екоподатку України. Це від 1,5 до 2 млрд грн щорічно. Запитайте мене, чи знаю я, куди йдуть ці гроші? Ні, не знаю.

По-перше, екологія та охорона довкілля не є пріоритетом у нашій країні. Напевно тому, що нікому не цікаво, який стан здоров’я у населення і який стан довкілля в країні. У результаті екоподаток не використовується на ці цілі.

По-друге, «екологічні гроші» є дуже «зручними». Їх дуже багато, але в загальному бюджеті вони становлять лише близько 1%. Тому їх можна використовувати неправильно, і ніхто цього не помітить. Ніхто в країні не знає, куди зникають кошти, зібрані як екологічний податок. У нас немає ні прозорої системи використання екоподатку, ні ефективного підходу до його використання.

Та частина екоподатку, яка надходить до місцевих бюджетів, витрачається безпосередньо на екологічні проекти. Але багато хто використовує ці кошти на озеленення, утеплення будинків, яке ніяк не пов’язане з екологією. Деякі навіть дендропарк примудрилися організувати. Це якось вирішує екологічні проблеми? Ні, жодним чином.

Не потрібно винаходити велосипед. Є досвід європейських країн – вони все це вже пройшли. Європейські стандарти вже впроваджені в наше законодавство і дозвільну документацію, але все, що стосується екологічного податку, якось не приживається. Якщо держава не налаштована повертати гроші підприємствам, дайте цим коштам хоча б цільове призначення. Вони мають використовуватися на екологічні заходи.

Подивимося також на картину використання зібраних коштів. 80% екологічного податку, який ми платимо – це плата за викиди забруднюючих речовин. Це означає, що левова частка забруднення йде в атмосферу. А куди використовуються гроші (та частина екоподатку, яка має цільове призначення. – GMK Center)? Ці кошти йдуть на вирішення проблем з водою – близько 90% екоподатку з цільовим призначенням використовується на водні проекти. А проблеми з атмосферою, яка найбільше схильна до забруднення, не вирішуються.

Зате у нас є національний план зниження викидів – теплоелектростанції мають на 95% знизити викиди сірки, пилу й азоту. Вимоги є, екологічні гроші є, але ефективного управління цими коштами немає. Зрештою виходить, що ні приватна, ні державна компанії не в змозі виконати вимоги щодо скорочень викидів. Якщо у мене є блок, який через 10 років закриється, то я не можу інвестувати в нього $42 млн, тому що вони ніколи не окупляться – до тарифу на електроенергію ці кошти не включено.

Андрій Глущенко, аналітик GMK Center, кандидат економічних наук:

– Україна і ЄС переживають схожі труднощі з використанням екологічних податків. У ЄС 26% зборів іде на природоохоронні заходи. Однак там і база екологічного оподаткування ширша, і суми більші. Крім того, проблема прозорості використання коштів актуальна як для нас, так і для Євросоюзу. Наприклад, не існує єдиної звітності, що дає змогу відстежити використання надходжень від продажу квот. 14% їх ідуть взагалі не за призначенням, 11% – на цілі, які не ідентифіковано. Тобто 25% коштів просто губляться.

Олена Кравченко, експерт із соціальних питань Ради підприємців при Кабінеті Міністрів:

– Держава має звернути увагу на політику в природоохоронній сфері. Насамперед поглянути на європейський досвід, імплементацію європейського законодавства в українське. Наприклад, в Європі до природоохоронної діяльності держави залучають громадські організації. У нас зараз організацій в екологічній сфері близько 1700. Їх можна задіяти в проведенні експертиз, роботі над нормативними актами, просвітницькій роботі, грантової діяльності.

Важливо залучати і бізнес до природоохоронної сфери. Я б ще запропонувала запровадити кодифікацію у цій сфері та посаду уповноваженого у справах охорони природних ресурсів.

Тетяна Лисиця, заступник директора Департаменту залучення інвестицій Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства:

– Необхідно забезпечити цільове використання коштів екологічного податку. Стаття 25 Бюджетного кодексу України передбачає створення спеціальних фондів. Так, можна створити, наприклад, фонд екологічного розвитку.