Ринок сталі Норвегії: секрети стабільності

Норвезький сталевий ринок стійкий до зовнішніх шоків. Його структура споживання відрізняється від традиційної загальноєвропейської. Перебудова закупівель у ключових галузях створює хибне враження спаду. Проте реальна металомісткість економіки зростає.

Галузеве резюме

Єдиний виробник сталі — EAF-завод у Му-і-Рана. Спеціалізується на арматурі та катанці, сталеплавильна потужність — до 900 тис. т на рік. Для виробництва використовує місцевий металобрухт (забезпеченість 100 %) і «зелену» енергію місцевих ГЕС. Його продукція вважається однією з найбільш екологічно чистих у Європі — питомі викиди становлять 0,2 т.

Раніше завод називався Celsa Armeringsstål. У 2025 році іспанська Celsa Group продала скандинавські та британські активи чеській компанії Sev.en Global Investments. Тепер підприємство працює під брендом 7 Steel Nordic.

Іспанці у 2021–2024 роках провели ґрунтовну передпродажну модернізацію в Му-і-Рана.

*  Реконструйовано систему завантаження металобрухту у EAF.

*  Впроваджено систему Hot Charging. Гаряча безперервнолита заготовка не охолоджується на складі, а гарячою передається закритим конвеєром до нагрівальної печі прокатного стану. Це економить тонни газу на фінальному розігріві перед прокаткою арматури.

*  Змонтовано рукавні фільтри з впорскуванням активованого вугілля замість газоочищення, як було раніше. Це дало змогу радикально знизити неорганізовані викиди.

*  Модернізовано оборотне водопостачання. Встановлено нові системи фільтрації та охолодження води. Скидання шкідливих речовин у Ранфіорд зведено до мінімуму.

На Celsa Armeringsstål вперше в Північній Європі запровадили поштучний цифровий слід для готової продукції. Тепер покупець (наприклад, девелопер в Осло) через QR-код бачить точний обсяг викидів CO2 саме для своєї партії арматури. Це дає змогу продавати її з премією за екологічність.

Загальна сума інвестицій у ці проєкти становить €23,22 млн, причому в контексті декарбонізації вони належать до найкращих доступних технологій (НДТ). Безпосередньо водневим переходом у Му-і-Рана довелося займатися вже Sev.en Global Investments. Під її управлінням у 2025 році на заводі збудували нову нагрівальну піч прокатного стану, здатну працювати як на NG, так і повністю на водні. Бюджет сягнув €28 млн.

Завод 7 Steel Nordic технічно готовий приймати водень, проте його постачання у промислових масштабах затримується. За будівництво водневого вузла у Mo Industripark (тут же розташований і EAF-завод) відповідає державна енергетична компанія Statkraft. Вона відкладає запуск в експлуатацію через подорожчання електролізерів.

Поки водень відсутній у потрібних обсягах, для попереднього нагріву сталі 7 Steel Nordic використовує біогаз, підтверджуючи «зелений» статус.

Вплив державної політики

Створенням водневої інфраструктури для металургів (будівництво згаданого Hydrogen Hub Mo) держава не обмежується. Вона готова профінансувати до 50% вартості будь-якого проєкту, що гарантує радикальне скорочення викидів CO2. Основні інструменти цієї політики:

• Enova, державний фонд при Міністерстві клімату та енергетики. Надала €10,5 млн на нову нагрівальну піч у Му-і-Рані як грант. Частка державної участі у витратній частині проєкту становить 37,5 %.
• Програма IPCEI (Важливі проєкти спільного європейського інтересу). Норвегія входить до Європейської економічної зони, тому національний уряд фінансує промислові проєкти, що набули статусу IPCEI Hydrogen. Зокрема хімічний концерн Yara отримав €10,5 млн на розвиток виробництва «зеленого» аміаку.
• Державний фонд Innovation Norway надає низьковідсоткові «зелені» кредити та гранти для середніх компаній — як-от металообробники Nordic Steel і Sverdrup Steel. За останні 3–4 роки вони сумарно інвестували €15–25 млн у розширення виробничих площ, закупівлю автоматизованих комплексів лазерного різання Bystronic і роботизованих зварювальних постів, впровадження цифрових паспортів продукції (EPD). Держава співфінансувала ці проєкти, щоб норвезьким компаніям було легше перемагати на міжнародних тендерах.
• Компенсація непрямих витрат промислових підприємств на викиди CO₂ (ETS Compensation), спричинених додаванням вартості вуглецевих квот (EU ETS) до енергетичного тарифу.
• Механізм Hovedregelen. Це зміни до Регламенту про державні закупівлі (Anskaffelsesforskriften) та Регламенту про закупівлі у комунальному й енергетичному секторах (Forsyningsforskriften), затверджені Міністерством торгівлі, промисловості та рибальства Норвегії у 2023 році.

Відповідно до Hovedregelen, на будь-яких державних тендерах (будівництво доріг, мостів, тунелів, лікарень) частка екологічних критеріїв (карбонового сліду) має становити не менш ніж 30% від загальної оцінки заявки. Так держава гарантує внутрішній збут місцевим виробникам, які інвестували в екологічність.

Енергетичний складник

На енергоємну промисловість припадає 40% всього енергоспоживання. Це насамперед алюмінієві заводи Norsk Hydro та Alcoa, феросплавні підприємства Elkem і Eramet. До цього сектору належить і 7 Steel Nordic.

Сектор ЖКГ споживає 55% внутрішнього обсягу енергії. Такий високий показник пояснюється повною відсутністю централізованого опалення на природному газі чи вугіллі: практично всюди використовується індивідуальне електроопалення. Решта 5% спрямовується у транспортний сектор.

Гідроенергетика — основа енергосистеми, охоплює близько 1800 ГЕС, плюс гігантську мережу водосховищ. На них припадає приблизно 50% усіх гідроакумуляційних потужностей Європи. Структура енергетики стабільна, однак обсяги виробництва електроенергії (е/е) коливаються залежно від погодних умов (кількості опадів і вітру).

Це спричинило різке скорочення виробництва й експорту 2022 року, який у Норвегії був аномально посушливим.  Натомість 2025-й став рекордним за цими показниками завдяки значним обсягам снігу та дощів на початку року. Однак країна залишається стабільним нетто-експортером е/е навіть у відносно несприятливі роки. Поки що залишається.

Консалтингова агенція DNV відзначає, що попит на е/е в Норвегії зростає у 6 разів швидше, ніж вводяться нові генеруючі потужності. Внутрішній ринок наповнюють нові клієнти: дата-центри та проєкти електрифікації нафтогазових платформ на шельфі. І вже незабаром традиційним промисловим споживачам, зокрема 7 Steel Nordic, доведеться конкурувати за мегавати з IT-сектором і нафтогазовою галуззю. Це означатиме кінець епохи дешевої е/е для Норвегії.

Це головна причина, з якої скандинавський проєкт Blastr Green Steel був розділений на дві частини. Спочатку передбачалося, що весь комплекс H2-DRI-EAF побудують у Норвегії. Згодом вирішили розмістити EAF-завод у Фінляндії, а виробництво H2-DRI залишити в Норвегії. Інвестори побоюються, що до 2030 року Норвегія у пікові зимові періоди може перетворитися з нетто-експортера електроенергії на імпортера. Це, безумовно, «вб’є» рентабельність майбутньої водневої сталі.

Наразі ситуація для металургів досі сприятлива. Надлишок дешевої гідроенергії дає можливість заводу в Му-і-Рані закладати у вартість сталі мінімальний енергетичний складник.

Промислових споживачів у Норвегії поділяють на дві категорії. До першої належать енерговитратні виробництва (7 Steel Nordic, алюмінієві та феросплавні заводи), до другої — усі інші. Нижча ціна електроенергії для I категорії пояснюється PPA-контрактами з ГЕС, укладеними на 10–20 років наперед. Це захищає металургів від паніки на спотовій енергобіржі.

Важливою особливістю норвезького енергоринку є географічна розділеність. Як і у Швеції з Фінляндією, південний регіон (енергозони NO1, NO2, NO5) пов’язаний із Німеччиною та Британією, частково імпортуючи звідти дорогу європейську електроенергію. Зона NO4, де розміщений 7 Steel Nordic, розташована на півночі. Тут завжди надлишок електроенергії, оскільки відсутні наземні ЛЕП для експорту до Швеції чи підводні лінії у Велику Британію і континентальну Європу.

У 2022–2023 роках на півночі Норвегії спотова ціна могла становити €10–15/МВт·год. На півдні металопереробники Nordic Steel і Sverdrup Steel платили по €100/МВт·год, а німецькі сталеплавильники – до €250/МВт·год.

Профіль ринку

Норвегія є нетто-імпортером сталі. Потребу у плоскому прокаті та трубах повністю задовольняють зарубіжні постачальники. Основні напрямки — Німеччина, Швеція, Нідерланди та Велика Британія.

Профільований прокат для будівництва завозять із Німеччини, із заводів ArcelorMittal в Іспанії та Люксембурзі, із підприємства British Steel у Сканторпі. Легкий сортовий фасонний прокат і спеціальні профілі надходять зі шведських заводів SSAB. Польські виробники постачають готові будівельні металоконструкції. Частка імпорту в загальному металоспоживанні — 80–85 %.

Норвезький сталевий експорт традиційно орієнтований на Швецію і Данію. У 2025 році розпочалися постачання до Німеччини та Чехії. Там норвезька арматура й катанка випереджають конкурентів завдяки ультранизькому вуглецевому сліду.

Експортний прорив відбувся після приходу нових власників на Armeringsstål. Тоді завод, уже під брендом 7 Steel Nordic, зміг сертифікувати свою продукцію за стандартом ČSN 42 0139 і виграти тендери на постачання арматури для будівництва чеських автобанів D11 і D35. Також вона використовується на будівельних об’єктах у Празі, Брно та Остраві. Sev.en Global Investments визначила Чехію як новий пріоритетний ринок збуту.

Тому у 2025 році норвезьке виробництво сталі та прокату, а також експорт, продемонстрували найкращий показник за останні роки, попри скорочення внутрішнього ринку.

Споживання плоского прокату

Структура попиту на сталь у Норвегії відрізняється від більшості країн Європи, де домінує традиційне машинобудування та будівництво. Тут ситуацію на ринку визначає морський нафтогазовидобуток, адже на спорудження плавучих бурових платформ іде величезний обсяг листової сталі та труб.

З цією галуззю пов’язане й важке машинобудування. Місцеві заводи спеціалізуються на гідравлічних кранах для бурових платформ та іншому палубному обладнанні.

Ще один значущий сектор — суднобудування. Норвезькі верфі зосередилися на високотехнологічному спеціалізованому флоті: науково-дослідні й експедиційні судна, автоматизовані електричні портові пороми.

Найбільші споживачі плоского прокату в Норвегії:

• VARD Group, входить до італійського суднобудівного концерну Fincantieri. Будівництво великотоннажних суден забезпечення для морської вітроенергетики, науково-дослідних суден, круїзних лайнерів і спеціалізованих платформ. Охоплює суднобудівні верфі Vard Langsten, Vard Brattvaag, Vard Søviknes.
• Aibel AS, має величезну суднобудівну верф у Гаугесунні. Тут збирають модулі для бурових платформ і плавучих підстанцій для морських вітропарків.
• Aker Solutions, її заводи у Вердалі та Ейгерсунні виготовляють сталеві опорні основи для бурових платформ і плавучих вітрогенераторів.
• Nordic Steel, найбільший спеціалізований центр з прецизійної обробки листового металу. Головний постачальник для оборонної та аерокосмічної промисловості, будівельної індустрії Норвегії.
• Tibnor AS і BE Group, великі металосервісні центри. Займаються металообробкою, постачають готові заготовки середнім та малим норвезьким машинобудівним і будівельним компаніям.

Нафтогазовий сектор Норвегії перебуває на підйомі, про що свідчать дані щодо видобутку нафти та інвестицій компаній. Водночас на пряме капітальне будівництво й облаштування нових потужностей припало близько 60% усіх витрат. Попри це, очевидне споживання сталі виявило зниження. Чому так сталося?

В офшорному комплексі (VARD, Aibel, Aker Solutions) зараз дійсно спостерігається пік завантаження. Але за останні 5 років учасники ринку радикально змінили структуру закупівель. Замість того, щоб імпортувати прокат і збирати конструкції всередині країни, норвезькі замовники дедалі частіше купують готові модулі. Це потрібно для зниження внутрішніх трудових витрат.

Великі секції корпусів суден для верфей VARD часто зварюють на їхній же дочірній верфі в Румунії (Vard Tulcea) й доставляють у Норвегію морем для фінального добудовування. Важкі мостові прольоти і ферми зараз у готовому вигляді везуть із Польщі чи Прибалтики.

Загалом це призводить до падіння явного споживання — адже металургійний комбінат відвантажив сталевий лист не до Норвегії, а на польський чи румунський завод. Формально метал «поглинули» польська або румунська економіки, а до Норвегії він потрапив вже як високотехнологічний готовий виріб.

Тому тренд видимого споживання демонструє не фізичну відсутність попиту на сталь, а глибоку трансформацію ланцюгів постачання. Первинну стадію металообробки (різання, зварювання, збирання секцій) перекинуто за межі Норвегії.

Вітроенергетика не є драйвером сталевого попиту. Проти будівництва наземних ВЕС відбувалися настільки масові протести, що уряд у 2019 році запровадив трирічний мораторій на видання нових дозволів. Проте й після його завершення ситуація не змінилася. У 2023–2025 роках рівень відмов муніципалітетів у нових проєктах ВЕС досяг майже 100%.

Морська вітроенергетика перебуває на початковій стадії. Власний плавучий вітропарк потужністю 95 МВт має лише державний нафтогазовий гігант Equinor, але він не приєднаний до загальнонаціональної мережі. Призначення цієї ВЕС — забезпечення електроенергією шельфових платформ Snorre та Gullfaks.

Споживання довгого прокату

Житлове будівництво — саме той сектор, який тягне вниз попит на довгий прокат. Облікова ставка Norges Bank у 2021–2023 роках зросла з 0% до 4,5%. Житлові кредити стали недоступними, забудовники зіткнулися з кризою продажів. Ринок протестував дно у 2024 році, коли кількість нових дозволів на будівництво впала майже вдвічі порівняно з 2021 р.

У 2025 році вперше за останні 5 років з’явилася позитивна динаміка. Їй посприяло зниження ставки Norges Bank до 4 %. Проте кількість виданих дозволів на будівництво все одно на третину менша, ніж докризового 2021-го.

Інфраструктурний сектор частково компенсував це падіння, закуповуючи дорожчу специфічну арматуру та профіль зі наднизьким вуглецевим слідом для спорудження мостів, тунелів і доріг.

Серед найбільш значущих проєктів 2021–2025 років у контексті сталевого споживання:

• Будівництво швидкісної залізничної лінії Follobanen, що з’єднує Осло з прилеглими регіонами. Містить найдовший залізничний тунель у Скандинавії — двоколійний Blixtunnelen завдовжки 20 км.
• Модернізація ліній Vestfoldbanen і Dovrebanen. Тут будували нові двоколійні ділянки і тунелі (наприклад, проєкт Drammen-Kobbervikdalen).
• Реконструкція прибережної автомагістралі E39 між Крістіансанном і Тронгеймом. Охоплює проєкт Rogfast — будівництво двотрубного підводного тунелю завдовжки 26,7 км. Це безпрецедентна інженерна споруда, яку опускають на глибину до 392 м нижче від рівня моря.
• Модернізація автотраси E6, що з’єднує північ і південь країни. Тут реалізовано десятки багатомільярдних контрактів (у NOK) зі збільшення пропускної здатності до 4 смуг, випрямлення ділянок і спорудження нових мостів і тунелів у регіонах Trondelag та Innlandet.
• Модернізація електромереж у зв’язку з планами щодо електрифікації нафто- і газовидобувних платформ на шельфі та будівництвом нових енергоємних виробництв. Державна компанія Statnett у 2021–2025 роках виконала масштабну програму з прокладання нових високовольтних ЛЕП і будівництва підстанцій — зокрема в регіонах Vestland і Finnmark.
• Будівництво нової лінії метро в Осло завдовжки 8 км. Вона пролягає від транспортного вузла Majorstuen до півострова Fornebu, приміського району.

Перспективи попиту на плоский прокат

Норвезький офшорний директорат (Sokkeldirektoratet) прогнозує у 2026 році зниження інвестицій у нафтогазовидобувній галузі до $24,5–25,5 млрд. Попри це, споживання плоского прокату в Норвегії зросте, вперше за останні 3 роки перевищивши 1 млн т. Основні драйвери:

• Стратегія нафтогазовидобувних компаній, спрямована на декарбонізацію. Вони скорочують витрати на буріння нових свердловин, але водночас спрямовують значні бюджети на електрифікацію чинних платформ із берега, щоби знизити викиди CO2 та не сплачувати за них значні податки.

Для цього в морі будуються масивні розподільчі платформи та плавучі підстанції. Aibel і Aker Solutions наразі активно переробляють товстолистовий метал під ці проєкти.

• Повномасштабне розгортання у 2026 році проєкту Northern Lights (спільне підприємство Equinor, Shell і TotalEnergies) із уловлювання та захоронення CO2 під дном Північного моря. Передбачено будівництво великих парків резервуарів і берегових терміналів для скраплення CO2 у Норвегії.
• Практичний перехід до створення морської вітроенергетики. У січні 2026 року Норвегія разом з іншими країнами Північного моря підписала «Інвестиційний пакт із вітроенергетики». Це є фундаментом для розвитку галузі. Уряд Норвегії поставив за мету отримати 30 ГВт морських ВЕС до 2040 р.

На цей час завершено тендер на створення першого морського вітропарку Sørlige Nordsjø II у південній частині Північного моря. Встановлена потужність першої черги становитиме 1,5 ГВт. Переможцем став бельгійсько-шведський консорціум Ventyr, а запуск в експлуатацію заплановано на 2030 рік. Підрядником для будівництва морської підстанції обрано верф Worley Rosenberg у Ставангері.

Перспективи попиту на довгомірний прокат

Зростання дозволеної площі до 2,5 млн м² у 2025 році не означає, що закупівлі арматури житловим сектором у 2026 році почали відновлюватися. SSB та аналітичне агентство Prognosesenteret прогнозують зростання будівельного виробництва на 2,5–2,7 % за підсумками поточного року, зокрема будівництво нового житла на 2–2,5%. Але це не призведе до збільшення споживання — переважно нові дозволи видавали на дерев’яні котеджі.

Інституційний сектор підтримуватиме попит на довгомірний прокат. Тут прогнозується зростання обсягів на 12% завдяки будівництву нових державних лікарень. У межах Національного плану охорони здоров’я (Og sykehusplan) уряд схвалив кредити на $2,7 млрд під ці цілі. Обсяг фінансування у 2026 році становитиме $750 млн (для нових та вже споруджуваних лікарень).

Зростання інфраструктурного сектору складе 2,7 %. Бюджет дорожнього будівництва у 2026 році збільшено до $2,26 млрд порівняно з $1,83 млрд у 2024 р. Проте є нюанс.

Додаткові обсяги виробництва та фінансування передбачені коштом асфальтових і земляних робіт. Загальний попит на довгомірний прокат покаже зниження на 2–2,5%, до 780 тис. т.

Найбільш значущими для споживання сталі інфраструктурними проєктами у 2026 році є:

• Будівництво залізничної лінії Ringeriksbanen та автотраси E16 між Осло і Бергеном. У поточному році передбачено прокладання 40 км нової двоколійної швидкісної залізниці та 15 км чотирисмугової автомагістралі на ділянці «Скарет — Генефосс».
• Будівництво автомагістралі E18 (Західний коридор) Lysaker-Ramstadsletta. Траса пролягає через густонаселені райони, основну її частину виконано у вигляді складних підземних галерей і розв’язок. Монолітні роботи тут характеризуються надзвичайною щільністю армування.
• Продовження будівництва тунелю Rogfast — підтримує стабільний попит на сталь; завершення робіт заплановано на 2033 рік.
• Продовження будівництва нової лінії метро в Осло.

Загалом ємність сталевого ринку Норвегії у 2026 році зросте до 1,72 млн т завдяки сегменту плоского прокату. Це вимагатиме імпорту на рівні 1,42 млн т, з урахуванням прогнозованого виробництва 600 тис. т в Му-і-Рані та експортних планів Sev.en Global Investments.