Російські сляби через Туреччину витісняють українських трубників на власному ринку

Туреччина є важливим геополітичним та економічним партнером України: посередником у переговорах, великим ринком збуту, постачальником важливої продукції і матеріалів. Водночас та сама Туреччина є і провідником російської економічної агресії на українському ринку. Турецькі виробники масово переробляють дешеві російські сляби — сировину, що надходить в обхід санкцій, і постачають готову трубну продукцію в Україну за цінами, з якими вітчизняні заводи фізично не можуть конкурувати. Що робити у таких умовах, розбирався GMK Center.

Масштаб проблеми

Від початку повномасштабного вторгнення щорічний обсяг імпорту турецьких труб на український ринок зріс у 2–3 рази. Загалом за 2022–2025 рр. в Україну з Туреччини було поставлено 131 тис. т труб. Такий обсяг імпорту фактично дорівнює обсягу виробництва одного середнього українського трубного заводу.

За даними українських виробників, за період із 2021 року по I квартал 2025-го обсяги імпорту сталевих зварних труб з Туреччини до України зросли більш ніж на 400%, порівняно зі споживанням та виробництвом в Україні аналогічної продукції — на 348% та 692% відповідно. Водночас середні ціни цього імпорту були нижчими за собівартість аналогічної продукції вітчизняного виробника.

Варто зазначити, що імпорт труби в Україну — це один з елементів турецької сталевої експансії на український ринок.  У 2021 році частка турецького імпорту металопродукції на українському ринку становила 17% і 14% у загальному обсязі в натуральному та грошовому вимірах. У 2025-му ці показники сягнули 48% та 33% відповідно.

Фактор цінової привабливості

Українські споживачі купують турецькі труби через цінову привабливість. Вона, зі свого боку, визначається постачаннями до Туреччини слябів із РФ за цінами, нижчими від ринкових. У цьому разі сляби є сировиною (підкатом) для виробництва трубної продукції, листового та рулонного прокату.

З початку повномасштабної агресії РФ поставила до Туреччини 7,4 млн т слябів. За даними TUIK, 2025-го Росія стала основним джерелом поставок, обсяг яких становив 2,1 млн т, що на 22% більше, ніж роком раніше. Частка російських слябів на турецькому ринку за підсумками минулого року зросла до 52% із 42% у 2024-му.

Фактично дешеві російські напівфабрикати субсидують турецький експорт. За словами Сергія Поважнюка, заступника директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза», наприклад, у виробництві гарячекатаного рулону (ГКР) витрати на сляби становлять 85% від усієї собівартості. Отже за умови купівлі російських слябів на 20% дешевше від ринкової ціни, собівартість готового рулону зменшиться на 12–15%.

Наявність дешевого підкату скорочує різницю між ГКР і трубною продукцією. Так, різниця між ГКР і трубою в Туреччині знизилася до $31/т у 2026 році з $51/т у 2024-му. Ці показники в кілька разів нижчі за собівартість виробництва зварних труб в Україні.

Наслідки для внутрішнього виробника

Широкий спектр металопродукції з Туреччини після початку війни ринув в Україну. Якщо у 2022 році цей потік імпорту ще можна було сприймати як заміщення локального дефіциту, що виник у перші місяці війни, то потім це вже почало створювати загрозу для національних виробників.

Щодо імпорту турецьких труб на український ринок, то до 2022-го його обсяг  був вкрай невеликим. Ситуація змінилася після того, як Туреччина ввела квоти й мита на трубну продукцію, виготовлену з рулонного прокату російського та іншого походження, тим самим захистивши свій внутрішній ринок. Внаслідок цих захисних заходів турецькі трубні виробники переорієнтувалися на експорт, зокрема й український.

«Зростання імпорту турецьких труб у 2023–2024 роках суттєво ускладнило ситуацію на нашому підприємстві. В умовах війни внутрішній ринок і так скоротився, а імпорт додатково знизив обсяги вітчизняного виробництва та реалізації. За нашими оцінками, турецький імпорт охоплює 10–15% усього українського ринку трубної продукції. Це безпосередньо погіршує фінансове становище заводу: негативно впливає на збереження робочих місць, виплату зарплат і забезпечення виробничого процесу загалом. Водночас експансія трубної продукції з Туреччини вкрай негативно впливає на весь трубний сектор України, а не лише на наше підприємство», — розповіли в коментарі  GMK Center у компанії «ДМЗ Комінмет», яка виробляє зварні труби.

Імпорт зварних труб та іншої турецької металопродукції після 2023 року призвів до погіршення показників діяльності національних виробників: обсягів виробництва, продажів на внутрішньому ринку, завантаження виробничих потужностей. Усе це автоматично зменшує обсяги податкових відрахувань, робочих місць і підтримку громад, оскільки значна кількість виробників труб є містоутворювальними.

Українські трубні підприємства працюють в умовах, де кожен чинник витрат — проти них: дорога електроенергія та постійний її дефіцит для промислових споживачів, вплив СВАМ, дефіцит кадрів, ризики роботи у прифронтових регіонах та ін. За таких умов тиск дешевого турецького імпорту є додатковим фактором, що загрожує роботі підприємств.

Різниця в собівартості — структурна, тож ринковими методами її не подолати. Без антидемпінгових мит і заборони на продукцію з російської сировини українські виробники приречені на витіснення з власного ринку, незалежно від їхньої ефективності чи якості продукції.

Що потрібно робити

Перший крок у питанні обмеження імпорту турецьких труб в Україну вже зроблено. Наприкінці січня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) ухвалила рішення про початок антидемпінгового розслідування після скарги українських виробників («ДМЗ Комінмет», «Трубосталь», «Метінвест-СМЦ», «Запоріжсталь» тощо). МКМТ встановила, що у скарзі наведено достатньо обґрунтованих доказів того, що імпорт в Україну сталевих зварних труб із Туреччини здійснювався за демпінговими цінами, тож рівень демпінгової маржі не може вважатися мінімальним, а обсяги імпорту — незначними.

«Антидемпінгові мита залишаються найбільш доступним і практично застосовним механізмом захисту внутрішнього ринку, оскільки альтернативні інструменти (наприклад, антисубсидіарні розслідування) ускладнені через складність доказової бази та тривалі процедури. Для забезпечення ефективності заходів Міністерству економіки доцільно оперативно запровадити попередні антидемпінгові мита на початковому етапі розслідування за виявлення перших ознак зловживань», — розповів у коментарі GMK Center президент ОП «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

Необхідно якнайшвидше запровадити антидемпінгові мита щодо турецьких труб, особливо на тлі скорочення квот на турецьку продукцію до ЄС з 1 липня, оскільки цей експорт може бути перенаправлений до України. Важливо додати, що вже тривають антидемпінгові розслідування імпорту в Україну арматури, катанки та прокату з покриттям із Туреччини.

«В умовах війни витрачання валюти на імпорт товарів, виробництво яких стабільно налагоджено всередині країни, є економічно недоцільним. Необхідно законодавчо обмежити такий імпорт — за аналогією з механізмом «критичного імпорту», ​​який діяв у 2022 році. Держава повинна підтримати вітчизняного виробника, спираючись на успішний досвід європейських країн: через запровадження антидемпінгових мит чи квот на ввезення продукції», — зазначають у «ДМЗ Комінмет».

На тлі демпінгового імпорту також необхідно впровадити заборону на імпорт продукції, виготовленої з російської сировини. Така заборона повністю відповідає європейській практиці «melt and pour», яка успішно діє в ЄС із вересня 2023-го.

«Ситуація, за якої російська сировина надходить на ринок України у формі турецької продукції, є неприйнятною з економічних і морально-етичних причин. Крім того, цей захід дасть змогу привести вітчизняне регулювання у відповідність до стандартів ЄС, який посідає у цьому питанні послідовнішу позицію», — наголошує президент ОП «Укрметалургпром».

Проте даний механізм контролю (аналогічний європейському) не стане панацеєю, оскільки виробники з Туреччини можуть перенаправити продукцію з російським металом на інші ринки, а в Україну експортувати труби без його використання.

Найближчим часом «Укрметалургпром» планує повторно звернутися до Мінекономіки й наполягатиме на впровадженні механізму контролю походження металопродукції на кордоні України за аналогією з практикою Євросоюзу.

В умовах війни захист внутрішнього ринку фактично дорівнює підтримці обороноздатності, оскільки саме національні виробники сплачують податки та формують «економічний тил».