Як європейська сталева галузь може вижити в ідеальному штормі

Європейські стейкхолдери закликають до відродження промислової політики

У медіапросторі практично щодня з’являються сумні новини про тяжкий стан європейської металургії. Європейські сталеві компанії скорочують виробництво і зупиняють потужності (US Steel Kosice, Liberty Ostrava, Acciaierie d’Italia, ArcelorMittal Asturias, Arvedi AST), а також звільняють персонал (Thyssenkrupp Steel, Swiss Steel, Stahl Gerlafingen). Деякі компанії затримують виплату заробітної плати (Liberty Dudelange, Liberty Dunaújváros). Є компанії, які оголошені неплатоспроможними або перебувають на межі банкрутства (Huta Czestochowa, Liberty Specialty Steel UK).

Саме тяжкий стан як сталевої галузі, так і всього промислового виробництва стали причиною сплеску дискусій про необхідність посилення заходів підтримки.

Екзистенційні виклики

Європейська галузь, що перебуває в процесі переходу до низьковуглецевого виробництва, виявилася вразливою до ринкових криз.

Ключові проблеми європейської галузі включають:

• Низьку маржинальність на тлі зростання експорту з Китаю, що зумовлено надлишковими потужностями;
• Зростання цін на енергоресурси як унаслідок геополітичних чинників, так і політик «зеленого» переходу;
• Погіршення внутрішнього попиту внаслідок кризи в секторах обробки в ЄС.

Експорт сталі з Китаю цього року може зрости на 22-24 млн тонн – до 117-119 млн тонн. Це створює колосальний тиск на ціни. Ціна на г/к рулон в ЄС за 11 міс. 2024 року впала на 12% р./р. При цьому, попри негативну маржинальність, Китай не скорочує випуск сталі, що підтримує ціни на сировину на високому рівні й формує збитки для всього глобального ринку сталі.

Період зростання експорту з Китаю припав на період циклічної кризи в ЄС. У 2023 році споживання сталі у секторах кінцевого споживання впало на 1,5%. Цього року, за оцінками GMK Center, воно впаде ще на 2,8%. Очікування на наступний рік складно назвати райдужними, оскільки попит може знову скоротитися на 0,7%. Багато експертів у ЄС заговорили про те, що в промисловості спостерігається не циклічний спад, а деіндустріалізація.

Імпорт готової сталевої продукції в ЄС за 10 міс. 2024 року зріс на 20% р./р. Поточна система тарифних квот, яка була презентована у 2018 р., виявилася неефективною для подолання таких викликів як глобальний надлишок пропозиції. Поточна система призводить до дисбалансів: у перший місяць дії квот ми спостерігаємо агресивний приплив імпорту, після чого попит протягом наступних двох місяців відсутній, що зрештою чинить тиск на ціни.

У результаті виробництво сталі в ЄС за 10 міс. 2024 р. впало на 15,5% порівняно з аналогічним періодом 2019 р. Середній рівень використання потужностей з виробництва плоского прокату в 2024 р. становив 65%, тому сталеві компанії змушені зупиняти виробничі потужності та скорочувати персонал. При цьому зберігається необхідність інвестувати мільярди євро в зелений перехід. На тлі перерахованих вище проблем дискусії про виживання галузі дійсно дуже актуальні.

Індустріальний порядок денний

Для презентації європейським політикам викликів, які стоять перед європейською металургією, учасники галузі за останні два місяці розробили щонайменше п’ять антикризових ініціатив із заходами підтримки:

• Німецький план дій для сталевої промисловості («The National Steel Action Plan»)
• Відкритий лист глав семи найбільших європейських виробників сталі
• Ініціатива Eurofer, European Social Partners (сукупність організацій, що представляють інтереси працівників і роботодавців у ЄС) і профспілки industriAll
• Європейський план дій для сталевої промисловості («European Steel Action Plan»), представлений Eurofer і industriAll
• Стаття генерального директора Voestalpine з переліком заходів підтримки австрійської металургії.

Ці ініціативи містять як термінові антикризові заходи, так і стратегічні ініціативи, які необхідні для забезпечення конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Енергія, ймовірно, є найбільш болючим питанням для енергоємної сталевої галузі. Високі ціни на енергоресурси призведуть до негативних стратегічних ефектів. Усі з перерахованих ініціатив містили заклики забезпечити конкурентні ціни на електроенергію в Європі. Цього можна домогтися тільки за допомогою старих добрих енергетичних субсидій, а також зниження інших платежів і тарифів, включених у ціну електроенергії.

Другим важливим і затребуваним інструментом є «ефективна торговельна політика». Вона має відповідати на проблеми, пов’язані з глобальним надлишком потужностей і зростанням імпорту. Ініціатори говорять про необхідність посилення імпортних обмежень у рамках СОТ, про необхідність заміни наявної системи тарифних квот і регулярне проведення антидемпінгових та антисубсидіарних розслідувань.

До питання торговельних обмежень можна віднести і CBAM. Одразу кілька ініціатив наголошують на необхідності розширення CBAM на сектори обробки, що важливо для збереження внутрішнього споживання сталі. Ймовірно, це спосіб захистити ринок від імпорту автомобільної або машинобудівної продукції з Китаю. Також озвучується доцільність експортної підтримки в рамках CBAM. Цілком логічна вимога, але вона скоріше стосується регуляцій у сфері EU ETS (європейської системи торгівлі парниковими квотами). Це внутрішнє податкове питання, яке не має розглядатися як експортна субсидія і може працювати аналогічно відшкодуванню ПДВ.

Також кілька ініціатив звертають увагу на доцільність «визнання брухту стратегічною сировиною», «збереження сталевого брухту в Європі», «посилення контролю над виконанням Регламенту про транспортування відходів». Усі перераховані ініціативи спрямовані на обмеження експорту брухту. Це спроба використати внутрішню перевагу ЄС у постачанні брухту, оскільки ЄС є великим експортером брухту, завдяки постачанням цієї сировини для металургійних галузей інших країн.

План Німеччини має радше стратегічну спрямованість. Він передбачає розвиток ринку водню через інвестиції в інфраструктуру, а також стимулювання споживання низьковуглецевої продукції. Це є дуже логічним. Якщо ЄС не може змагатися з конкурентами в ціні викопних видів палива, то перехід до відновлюваних джерел має змінити ситуацію.

ЄС є піонером у виробництві низьковуглецевої продукції, тому стимули для ринку «зеленої» сталі можуть забезпечити зростання попиту на місцеву продукцію. План IndustriAll передбачає «просування системи маркування зеленої сталі в ЄС», «державні закупівлі», «стимули для секторів обробки купувати зелену сталь».

Ініціативи The European Social Partners мають короткострокову антикризову спрямованість. Наприклад, такі заходи як «виділення фінансування з боку ЄС для підтримки національних схем короткострокової зайнятості в рамках імплементації SURE 2.0» і «запровадження короткострокових екстрених рішень, що обмежують зростання цін на газ і електроенергію».

Ймовірно, у країнах ЄС є проблема інституційної підтримки промисловості. У своїй статті генеральний директор Voestalpine Герберт Ейбенштайнер закликає створити в Австрії профільне міністерство з відповідними повноваженнями.

Що далі?

Важливість промислового порядку денного в ЄС очевидна. Питання вжиття антикризових заходів у сталевій галузі порушувалося навіть на пленарному засіданні Європейського парламенту. Єврофер і IndustriAll закликали новий склад Єврокомісії ухвалити European Steel Action Plan протягом перших 100 днів роботи.

Немає сумнівів, що відповідні заходи буде вжито. Є тільки невизначеність щодо формату цих заходів та їхньої своєчасності.

Сьогодні фокус підтримки європейської сталевої галузі спрямований на:

1. Обмеження імпорту сталевої продукції;
2. Обмеження експорту брухту з ЄС;
3. Збільшення енергосубсидій;
4. Інші антикризові заходи субсидування як, наприклад, підтримка схем короткострокової зайнятості.

Це якраз ті заходи, які можна вжити швидко. Однак справжній виклик – це розробка та впровадження системної промислової політики. Основний запит виробників сталі стосується забезпечення конкурентоспроможності галузі в довгостроковому періоді. У цьому напрямку потрібні стимули для секторів обробки та ефективного «зеленого» переходу.

Відповідно до європейських практик, діалог між державними інституціями та представниками галузі триватиме для пошуку взаємовигідних стратегічних рішень. Це важлива перевага європейської моделі управління, яка враховує інтереси різних стейкхолдерів.